Аскольд та Дір, ступаючи з варязьких суден на слов’янські землі, бачили, як між могутніх дубів майоріли тіні зубрів. Величні звірі, залишаючись за кордоном лісу, спостерігали як будувались Ярославові фортеці, як воювали між собою Рюриковичі, як формувалось Галицько-Волинське князівство. На їх стежках, що вели до водопою, билися з тевтонцями поляки, билися з поляками козаки, билися з козаками — російські війська. Їх ліси називали дикими, руськими, польськими, «радянськими», українськими. Зубри завжди були частиною нашою історії. Проте чи залишаться вони з нами надалі — залежить від нас.
Фотограф: Thomas G.
Зубр є величезним, волохатим биком диких лісів. Він важить близько 800 кг у дорослому віці (по вазі, як машина «Запорожець»), висотою близько 2 метрів, як танк Т-64, а в довжину — до 3 метрів. Враховуючи, що зубри проживають стадами до 50 осіб, то уявити, що хтось може їх знищити доволі важко. Але є перевірені способи: мисливство, неправильне ведення господарства, знищення природних умов проживання. Як результат: за кілька років (природоохоронці погрожували, що до 2025 року) зубри лишаться лише худорлявими тінями своїх забутих предків в зоопарках та розмитою картинкою в підручнику з природознавства. Якщо в 1995 році в Україні було ще 659 голів, у 2007 році їх число зменшилось до 255 осіб. Враховуючи, що тенденція з винищення не зменшилась, зараз вони проживають майже лише в заповідниках та зоопарках. Винятком є чорнобильські зубри, які прийшли на покинуту територію з Білорусі.
Але українцю не притаманно нищити природу. Від початку історії ми з нею були союзниками: наші предки ховалися в тіні лісів від ворогів, будували з каменю укріплення, харчувались від плодів землі, будували на річкових порогах укріплення, відновлювали сили біля морських хвиль або в тінях гір. Гаразд! Але я, наприклад, живу в місті, або в селі, і ніц в житті не бачив зубра: ці руки нікого не вбивали, на них немає крові цих тварин, я не вирубую ліси та моє підприємство дотримується екологічних норм, я погоджуюсь з вами та засуджую незаконних мисливців. Що далі?
Є кілька шляхів втрутитись і допомогти в цій ситуації, і ці шляхи є доволі цікавими:
Фотограф: Marcel Langthim.
По-перше, відпочити, відвідавши заповідник, або «погулявши» по ньому онлайн. В Україні є низка заповідників, де ці тварини можуть жити, а не виживати, один з них — Сколівські Бескиди. Там, розбиваючи копитами вранішні роси, мешкають зубри. Якщо вам повезе, ви навіть зможете побачити цей лісовий танк на відстані кількох метрів від себе. Враховуючи реалії карантину і непередбачуваність розвитку пандемії, мандрівки Україною є гідною заміною закордонним подорожам. Чим більше ми підтримуємо наші заповідники (фінансово, або особисто, увагою, власною рекламою) — тим більше вони матимуть ресурсів оберігати цих тварин.
По-друге, тримати палець на пульсі українського екологічного законодавства. Українське законодавство є контрастним душем дієвих норм та ганебного їх порушення. І природоохоронцям буває важко лобіювати захист природних скарбів на державному рівні. Якщо ваша робота передбачає роботу з правовими масивами, ви любите екологію, або просто щиро вболіваєте за те, аби природа була збережена — моніторте законопроєкти на сайті ВРУ, або дізнайтесь більше про інструмент боротьби, Закон України: «Про охорону навколишнього природного середовища». Це може допомогти тому, що байдужі до природи люди користуються недоліками законодавства та низькою правовою культурою людей, щоб просувати свої інтереси.
По-третє, не вірити міфам та легендам про «пошесть жуків короїдів», і їм подібні. Для того, аби мати прибуток від незаконної вирубки лісів, зацікавлені в цьому люди часто проводять фальшиву експертизу і, «встановивши», що на певному дереві є жук короїд, вигублюють ареал дерев навколо. На ресурсі «Відкритий ліс» є коментар доктора біологічних наук Івана Парнікози про це: «Усе просто. У 2020 році навала короїда в лісах України зійшла на пси. Міф Держлісагентства про катастрофічну небезпеку короїдної пошесті лопнув як мильна бульбашка. Але хто відповість за масові рубки лісу, які відбувалися під прапором боротьби з цим шкідником?». Зубри, в тому числі винищуються мисливцями, які слідують міфу, що зубрів треба час від часу відстрілювати (для псевдоконтролю їх поширення).
І зрештою, здавалось би, що спільного між християнством та зубрами? Але зв’язок є, і запечатаний він був ще в Едемському саді. Тоді Бог дав Адамові настанову: панувати над землею. Ми були створені для того, аби панувати над Божим творінням, називати його — як називав тварин Адам, берегти, зрощувати, захищати. І це сакральне завдання лежить на кожному з нас, незалежно від статі, віку, освіти, місця проживання.
Природоохоронці дають менш як чотири років на те, щоб встигнути захистити українських зубрів. Але, якщо подивитись на це з оптимістичного боку: в нас є цілі чотири років, щоб запустити системні механізми збереження цих велетнів.
