Протестантські деномінації, течії та рухи

Поява третьої християнської конфесії була зумовлене не амбіціями Лютера, а прагненням захистити істину. На імперському сеймі у Вормсі він заявив, що готовий зректися власних переконань, якщо хтось запевнить його у протилежному на основі Біблії і здорового глузду. Постійна апеляція до авторитету Священного Писання стала характерною ознакою нового релігійного руху. Переклад Біблії на національні мови і доктрина загального священства поширили знання серед широких верств. Обов’язком кожного віруючого стало щоденне вивчення Слова Божого. Цей несанкціонований церковною ієрархією пошук істини  призвів до різночитання Святого Письма, множинності тлумачень та постійного покаяння, навчання і переосмислення взаємовідносин з Богом. Готовність реформуватися у відповідності зі Словом, вплинула на появу нових течій в протестантизмі, які відкривали нову грань Євангельської істини. Не випадково, що одним з основних гасел Реформації була латинська фраза Ecclesia semper reformanda (лат. – церква завжди повинна реформуватися). Ця фраза загальновідома, але мало хто знає її другу частину: secundum verbum Dei (лат. – відповідно до слова Божого).  Тому розуміння протестантизму як конфліктогенного і фрагментованого є не зовсім правильним. Правда в тому, що всі протестантські групи є частиною однієї традиції, їх об’єднує одна історія та спільний фундамент віри з узагальненою назвою Quinque sola («П’ять „тільки“»): Sola scriptura («тільки Писанням»), Sola gratia («тільки благодаттю»), Sola fide («тільки вірою»), Solus Christus («тільки Христос») та Soli Deo gloria («тільки Богу слава»). Інфографіка «Протестантські деномінації, течії, рухи» – це спроба розібратися у строкатості протестантизму та водночас схематично відобразити його єдність. Дана візуалізація не претендує на вичерпність, а лише показує логіку взаємозв’язку і взаємовпливу різних протестантських деномінацій, течій, рухів.

 

Пояснення до інфографіки

Товсті стрілочки показують відгалуження і походження різних груп, рухів, течій і деномінацій.

Ставлення до світської влади розділили Реформацію на Магістерську та Радикальну. Реформатори основної течії  співпрацювали з князями і магістратами, у той час як радикальні реформатори вважали, що Церква не підзвітна світському уряду.

Магістерська Реформація представлена трьома основними протестантськими напрямками: лютеранство, кальвінізм, цвінгіанство.

Реформатство (кальвінізм) було поширеним у Швейцарії , Нідерландах, а у Франції прихильники цієї течії називалися гугенотами. Саме кальвінізм вплинув на теологію Англіканської Церкви, а з її лона вже постали інші дві течії кальвінізму: пресвітеріанство і конгрегаціоналізм. В Англіканській Церкві набуло поширення вільнодумство пуритан, які вимагали повної відмови від залишків католицької обрядовості, перебудови церковної організації та боролися проти номінальної віри. Більш радикальними були пуританські сепаратисти, які від’єдналися від Англійської Церкви.

Так само товсті стрілочки показують відгалуження від трьох основних груп радикальної Реформації: містиків, центристів, раціоналістів. Якщо дати їм коротку характеристику, то містики особливий наголос робили на особистому духовному переживанні, раціоналісти намагалися пізнати істину виключно раціональним шляхом, натомість центристи намагалися збалансувати особистий містичний досвід і біблійне вчення.  До містиків слід віднести анабаптистів–хіліастів та квакерів, а до раціоналістів єретичне вчення социніанства. Центристи  – це біблійні анабаптисти, меноніти та баптисти. Близькими за поглядами з анабаптистами були і залишаються аміші.   А загальні баптисти є відгалуженням від першою баптистської общини  Джона Сміта.


Стрілочки пунктиром переплітають всю інфографіку і показують взаємовплив різних груп, рухів, течій і деномінацій.

 

Стрілка від лютеранства до анабаптистів-хіліастів та пієтизму

Від лютеранства відкололися містики радикальної Реформації. Тому пунктир проведений від лютеранства до анабаптистів-хіліастів.  Пізніше у XVIII – XIX століттях в середині Лютеранської Церкви розпочався пієтичний рух який вимагав нівелювання впливу світської лади на церковне життя і радикальну святість віруючих.

 

Стрілка від цвінгліанства до біблійного анабаптизму

К. Гребель і Ф. Манц  прийшли до розуміння того, що хрещення дітей не має біблійної аргументації. Тому вони розірвали стосунки з У. Цвінглі і стали родоначальниками біблійного анабаптизму. Вчення анабаптизму пізніше вплинуло на баптизм.

 

Стрілка: англіканство – пуритани-сепаратисти – баптизм

Вчення Кальвіна мало найбільший вплив на подальший розвиток Реформації. Вже згадувалося, що в англіканстві з’явилося чимало рухів, які вимагали більш радикальної реформації в дусі кальвінізму. Саме пуритани причетні до створення баптистського руху – Джон Сімт  і Томас Хелвіс були вихідцями з пуритан-сепаратистів.

 

Стрілка  від пуритан-індепендентів  до квакерів

 З  середовища пуритан-індепендентів  вийшли квакери, очолювані Джорджом Фоксом.

 

Стрілка від Англіканської Церкви до Високої, Широкої, Низької церкви

 У XVIII – XIX століттях в Англіканській церкві виникли три нові рухи: Висока церква, Широка церква, Низька церква. Вони відрізнялися баченням минулого і майбутнього англіканства та відмінними акцентами в теології  та практичному християнському житті.

 

Стрілка від Англіканської Церкви до «Плімутських Братів»

Служитель Англіканської Церкви Джон Нельсон Дербі став ідейним натхненником руху «Плімутських Братів».

 

Стрілка від Англіканської Церкви до методизму

З англіканської родини походили Чарльз і Джон Веслі – родоначальники методизму.

 

Стрілка від методизму до «Армії  Спасіння».

Методист Вільям Бут заснував «Армію  Спасіння».

 

Стрілка від методизму до п’ятидесятництва

  У ХХ столітті два методиста Чарльз Пархем та Вільям Сеймур дали початок п’ятидесятництву.

 

Стрілка від п’ятидесятництва до харизматичного руху

 П’ятидесятницьке вчення в другій половинні  ХХ століття справило відчутний вплив на харизматичний рух.

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In