Вчора, 24 квітня, президент США Джо Байден у своїй заяві визнав масові вбивства вірмен 1915 року геноцидом. До 106-ї річниці початок жорстокої кампанії етнічних чисток колишньої Османської імперії Білий дім опублікував заяву, в якій вказано: «Ми пам’ятаємо життя всіх тих, хто загинув під час геноциду вірмен за часів Османської імперії, і ми зобов’язуємось не допустити більше такої жорстокості».
Після заяви Білого дому Туреччина очікувано засудила позицію США та заперечила всі звинувачення. Міністр закордонних справ Мевлют Чавушоглу заявив, що Туреччина «повністю відкидає» рішення США. Ця позиція була очікуваною, адже Туреччина засуджує визначення масових вбивств вірмен як геноциду з боку будь-якої держави. Пізніше турецьке міністерство закордонних справ заявило, що викликало посла США для передачі «рішучої реакції» Анкари.
Питання долі вірмен на початку ХХ століття багато разів піднімалося в Сполучених Штатах. Ця країна стала найбільшим притулком для вірменських християн, які тоді тікали з Османської імперії. Першим президентом США, який назвав масові розправи над вірменами геноцидом був Рональд Рейган, який вже порівняв османську жорстокість із Голокостом. Тоді більшість американського політикуму не підтримали заяву президента.
Офіційне консенсусне визнання вірменської трагедії геноцидом відбулося у 2019 році, коли Палата представників США в переважній більшості проголосувала «за». Теперішня заява Білого Дому знову підтверджує цю позицію (хоча й ускладнює стосунки США та Туреччини).
Що сталося у 1915 році?
24 квітня 1915 року (відомого як Червона неділя) лідери молодотурків (керівної на той час партії) Палаат-паша, Енвер-паша і Джемаль-паша дали розпорядження звести вірменську інтелігенцію у Стамбул, а пізніше депортувати з країни.Тоді близько 250 вірменських інтелектуалів були арештовані. В травні того ж року Центральний комітет ухвалив «Закон Техсира» (закон про депортацію), який легалізував вигнання, масові страти та інші безчинства щодо вірмен.
В наступні місяці почалося фізичне знищення: їх виганяли в сирійську пустелю без жодних засобів для проживання, через що тисячі помирали від голоду та спраги, а також набіги на вірменські поселення, викрадення і ґвалтування жінок і масові страти. Ці вбивства мали і релігійний мотив. Турки-османи, що сповідували іслам влаштували етнічну і релігійну чистку православних вірмен.
Розправи над кількамільйонним народом у складі Османської імперії тривали аж до другої половини 1918 року. За три роки загинуло понад 1,5 мільйона вірмен і ще понад мільйон тікали з імперії в інші країни (від Сирії і аж до Сполучених Штатів Америки).
Багато років українська влада розглядала це питання в контексті необхідності збереження відносин із Туреччиною. Але це був все-таки геноцид, а замовчування злочинів не додає честі нікому. Звичайно, сучасні турки не винні в тому, що сталося понад століття тому, але влада Туреччини як правонаступниця Османської імперії мала б набратися сміливості визнати вину держави за ті події.
