Що спільного між Китаєм і Росією? Авторитаризм, претензії на світове лідерство, контроль над своїми громадянами, антизахідна політика і… нагляд за дотриманням прав людини. Як би це абсурдно не виглядало, але саме ці дві держави були обрані до Ради з прав людини ООН на початку місяця.
Діяльність Російської Федерації в міжнародних організаціях вже багато років слугує переважно дипломатичною підтримкою російському експансіонізму. Але якщо російська небезпека є загальновідомою і пояснювати українцям її не треба, то китайська небезпека залишається ще не наскільки очевидною.
Представники Китаю просто цинічно вдають з себе великих правозахисників, попри наявність в деяких регіонах КНР концентраційних таборів та формування буквально тоталітарного комуністичного режиму з перетворенням Компартії на вищий ідеологічний авторитет. Разом з цим вони вже відкрито формують коаліцію держав, які будуть висувати претензії до США за нібито порушення прав людини в контексті протестів BLM та міграційних обмежень (як зазначає apnews, до цієї групи можуть увійти Китай, Росія, Іран, Венесуела).
На тлі обрання Китаю до Ради ООН з прав людини ця комуністична держава знову посилила релігійні переслідування. Китай вводить нові обмеження щодо діяльності іноземних віруючих з метою «запобігання розповсюдженню релігійного екстремізму» або використання релігії «для підриву національної чи етнічної єдності Китаю».
Новий проект правил для іноземців включає перелік видів діяльності, які вони не повинні проводити в межах Китаю (наприклад, «втручання або домінування у справах китайських релігійних груп, захист екстремістських релігійних думок, використання релігії для ведення терористичної діяльності або втручання у призначення чи керівництво представниками китайського духівництва»).
В китайських комуністичних реаліях це означає, що іноземці не зможуть вести повноційну місіонерську діяльність. Натомість сьогодні практично не існує механізмів якісного забезпечення дотримання Китаєм прав людини (включно з релігійними правами). Члени Організації об’єднаних націй дуже слабко опонують КНР, а політика США, яка направлена проти китайського комунізму, здебільшого критикується «ліберальними демократіями».
У Раді ООН з прав людини Китай вже просуває такий нормативний порядок денний, який дозволить ігнорувати відповідальність держав захищати права людини та розглядає загальні права людини як предмет переговорів і компромісів. Сьогодні Піднебесна вже пропонує до розгляду резолюції, які можуть перенести фокус прав людини з окремих людей на «добробут суспільства».
Це може мати дуже небезпечні наслідки. Китай системно демонструє ігнорування особистих свобод (особливо в контексті боротьби з пандемією), а тому намагається представити те, що раніше вважалося порушенням, як норму і «турботу про суспільство». Тут простежується не лише притаманний багатьом азійським державам колективізм, але й спроба виправдати чи навіть нав’язати іншим державну систему контролю й регулювання заради «суспільного блага».
Суть прав людини сьогодні намагаються переписати чимало груп впливу. Одні множать ознаки меншин, нівелюючи універсальність прав людини і рівність підходів. Інші виправдовують тоталітаризм буквально радянськими аргументами (на зразок «держава знає краще, що тобі потрібно»).
Проте реальна суть прав людини невіддільна від європейської християнської традиції. На цій основі не одне століття будувалася як Західна цивілізація, так і система міжнародного права, а тому спроби внести зміни в ці принципи з боку комуністичного Китаю матимуть вкрай негативні наслідки.
