28 березня в «The Sunday Times» опубліковано інтерв’ю із професором Гаєм Сорманом. Він повідав світу про жахливий бік життя відомого французького філософа-постмодерніста Мішеля Фуко.
Наприкінці 1960-х Мішель Фуко проживав у Тунісі і під час відвідин його Сорманом у селі Сіді-Бу-Саїд останній дізнався про педофільські гомосексуальні практики філософа. Він розповів в інтерв’ю, що в Тунісі Мішеля постійно супроводжували арабські хлопчики віком 8-10 років. «Він кидав їм гроші і говорив: “Давайте зустрінемось о 22:00 у звичному місці”. Він займався коханням там на надгробках з молодими хлопцями. Питання про згоду навіть не піднімалося».
В інтерв’ю Сорман говорить, що шкодує про 37-річне мовчання, а також стверджує, що насправді преса знала про педофільські пристрасті Фуко, але не хотіла публікувати новини про це, оскільки він мав статус «богоподібного короля Франції».
Мішель Фуко — професор філософії та психології, відомий філософ-постмодерніст, який досліджував питання влади, емансипації тіла й сексуальності. В своїх працях він переосмислював значення психіатрії, політичної та соціальної влади, системи ув’язнення і правди загалом.
Він визначає істину як систему упорядкованих процедур створення і поширення владних структур, які пронизують всі сфери життя. Таким чином, філософ десакралізує чи навіть відкидає об’єктивність правди, залишаючи тільки владу. Ці твердження лягли в основу заперечення усталених суспільних норм, які вже тоді визначалися лівими як «репресивні».
Праці Фуко про владу й сексуальність справили величезний вплив на молодь (особливо студентів) та дуже компліментарно сприймалися у французькій пресі. Він відіграв важливу роль для розвитку західного лівого руху, підтримував та сам брав участь в сумнозвісних виступах 1960-х (та навіть у сутичках з поліцією).
Фуко — відкритий гомосексуаліст і ця характеристика тісно переплітається з його творчістю щодо сексуальності. Він практикував різні види нетрадиційних відносин, про що прямо говорив пресі (щоправда, не уточнював вік своїх сексуальних партнерів). В останні роки життя хворів на СНІД, що й стало причиною смерті у 1984 році.
Чи є нещодавно викриті звинувачення справді приголомшливим? Зовсім ні, адже філософ — відомий прихильник декриміналізації сексуальних стосунків з дітьми до 15 років (як і Жан-Поль Сартр). Він підписував петиції та публічно вступався за засуджених педофілів. Тепер світ довідався і про практичне втілення таких суджень. А приховування цього пресою вкотре доводить упередженість і заангажованість «прогресивних» журналістських спільнот.
