bg
Навігація
Повернутись на сайт

Детальніше знайомство

з ПРАВИМИ

I

Класичний лібералізм:
від Кальвіна до Лока

Кальвінізм своїм радикальним соціальним вченням кинув виклик феодалізму та абсолютизму. Країни, у яких переміг цей напрямок Реформації, стали острівцями свободи, бурхливої комерційної діяльності та ліберальних політичних реформ. Реформати вірили, що християнство – це не тільки приватна, але й публічна мораль.

Послідовники Кальвіна на початку не ставили перед собою політичних цілей. Вони лише захищали свою релігійну свободу. Але дуже скоро переконалися, що релігійна свобода неможлива без політичної. Тому кальвіністи почали скидати деспотів, які намагалися стати між ними і Богом. Теологи почали шукати біблійну аргументацію проти тиранії. З легкого змаху їхнього пера було поставлено під сумнів «божественне право королів», обґрунтовувалося право на боротьбу зі злочинною владою, відстоювалися республіканські ідеї та стверджувалася перевага закону над монархом. Це народило потужну політичну традицію, головною цінністю в якій була свобода. Джон Локк теоретично підсумував цю політичну традицію у 1690 році в «Трактаті про врядування». Так з’явилася перша політична ідеологія під назвою класичний лібералізм. Ідея, що стала символом Нового часу. Всі інші ідеології повстали як реакція на лібералізм.

Класичний лібералізм ґрунтується на моральному імперативі та економічній свободі, тому ця ідеологія стоїть біля витоків правого політичного напрямку (в сучасному розумінні правого-лівого спектру). Саме англосаксонська права традиція, виражена у правоцентристських ідеологіях класичного лібералізму та консерватизму, попри всі свої недоліки, найбільш повно відображає християнські принципи в суспільно-політичній сфері.

Цей інтерактивний лонгрід прослідковує витоки правої англосаксонської політичної традиції від Кальвіна і класичного лібералізму. А походження лівої традиції – з католицької і лютеранської антидемократичної соціальної доктрини та викривленого розуміння ідей класичного лібералізму секулярними мислителями французького Просвітництва та німецького романтизму.

Відтоді в англомовних країнах переважають праві ідеї, а в континентальні Європі – ліві. Через це будь-які праві ідеології на континенті заражені лівизною.

Головна мета цієї роботи – показати принципову різницю поміж англосаксонськими і континентальними правими. І те що саме англосаксонська права традиція найбільшою мірою відображає християнську позицію в суспільно-політичній сфері. А континентальні праві сильно лівачать і в більшості мають антихристиянський світогляд.

До чого тут Кальвін, Лютер і католики?

Доречне питання! Йдеться ж про політику, яка в сучасному світі дистанційована від релігії.
Справа в тому, що секулярний погляд на політику як сферу, несумісну з християнством, відносно новий.
Він набув популярності в кінці XVIII століття під час Французької революції, коли було оголошено війну християнській релігії. Відтоді ліві політичні ідеології намагаються винести християнство поза контекст Західної цивілізації. Тому мислення сучасної людини детерміноване таким поглядом. Насправді ж, Західна цивілізація неможлива без християнства. Між ними стоїть знак рівності. Усі здобутки європейців є результатом їхнього релігійного світогляду. Християнство – це атмосфера, повітря, яке наповнювало все і проникало усюди. Політична сфера не була виключенням. Щодо цього дуже влучно висловився відомий нідерландський політик Абрахам Кайпер: «Жодна політична схема ніколи не стане панівною, якщо не базується на релігійній або антирелігійній концепції». Теологія була раніше за ідеології. Політична думка похідна від релігійної. Тому сучасні політичні ідеології мають власну історію відносин з християнством. В одному випадку – це дружба: англосаксонські правоцентристські ідеології класичного лібералізму і консерватизму, а в іншому – війна: ліві ідеології та асимільовані ними континентальні праві.

Різниця поміж правими:
континентальна vs англосаксонська традиції

Стрілками відмічено вплив або взаємозв’язок течій одна на одну.

table
Дивитись головну
схему лонгріду

Представники класичногo
АНГЛОСАКСОНСЬКОГО лібералізму

img
Джон Локк
1632-1704
img
Адам Сміт
1723-1790
img
Алексіс
де Токвіль
1805-1859

Джон Локк - англійський філософ, батько класичного лібералізму. Для збереження природних прав (життя, свободи, власності) від «війни всіх проти всіх» люди утворюють державу, у якій панує верховенство права й система стримування і противаг для обмеження зловживань політичною владою.

Адам Сміт – шотландський економіст, засновник класичної економічної теорії вільного ринку. Особистий інтерес і конкуренція стимулюють економічний розвиток. Але, на переконання філософа, така економічна модель може існувати в умовах дотримання високих моральних стандартів всіма учасниками ринку.

Алексіс де Токвіль – французький філософ, захисник ідей лібералізму. Встановив зв'язок між успіхом американської демократії і релігійністю американських протестантів.

img
Бенджамін
Франклін
1706-1790
img
Джордж
Вашингтон
1732-1799
img
Джон Адамс
1735-1826
img
Томас
Джефферсон
1743-1826
img
Джеймс
Медісон
1751-1836
img
Джон Джей
1745-1829
img
Александр
Гамільтон
1755-1804

Батьки-засновники США, які розвинули ідеї класичного лібералізму та імплементували їх в основу політичної системи США.

Паралелі між вченням
протестантських реформаторів
та англосаксонським лібералізмом

Феномени
Західної
цивілізації
Головні
ідеї
Реформації
Соціальне вчення
Ж.Кальвіна
і його послідовників
Головні ідеї
англосаксонського
лібералізму
Права
людини

SOLUS CHRISTUS – Тільки Христос Проповідь про те, що Ісус Христос помер за кожного, підняла статус людини і її цінність, що породило такий соціальний феномен західної цивілізації, як цінність особистості. А оскільки всі є дітьми одного Отця Небесного, то всі є рівними перед Богом.

Свобода совісті
Конфлікт з католицькою церквою змусив протестантів захищати свої релігійні свободи. Право на вільне вираження своїх переконань аргументувалося і захищалося кальвіністами з богословських позицій.

«Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними; що Творець обдарував їх певними невідбірними правами, до яких належать життя, свобода і прагнення щастя…» Декларація незалежності США

Природні права – свобода індивіда Люди створені вільними. І повинні мати рівні можливості розпоряджатися власною свободою. Людське життя і громадянські свободи (свобода віросповідання, думки, слова) недоторканні за умови, якщо індивід не порушує свободу ближнього. Кожен несе повну відповідальність за своє життя.

Ліберальна демократія
та громадянське
суспільство

Принцип загального священства Реформатори наново відкрили забуту в Середньовіччі новозавітну істину про всезагальне священство всіх віруючих, коли кожен (а не тільки окрема каста священників чи правителів) має особливу відповідальність перед Богом за духовні і суспільні справи.

CORAM DEO – Перед лицем Бога Людям нагадували, що Бог бачить кожну мить життя. Тому праведність має бути бажанням догодити Богові, тобто бути законослухняним не з примусу, а на основі переконань.

Правитель, як всі, – гріховна людина, спокушувана владою, тому християнським обов’язком є обмеження світської влади задля попередження тиранії та спасіння душі правителя. Це є основою республіканської форми державного правління, розвитку демократії і громадянського суспільства.

Відмова від середньовічного чернечого ставлення до суспільства. Тепер віруючий, шукаючи Бога, не відсторонювався від світу в монастир, а, навпаки, мав активно взаємодіяти з ним для поширення християнських цінностей, реформуючи культуру.

Заохочення християн бути активними у світських справах та служити через них Господу. Це сформувало особливий соціальний світогляд, притаманний кальвінізму. Він знайшов практичне вираження через ініціативність, самоорганізацію, жертовність у служінні громаді.

Становище людини у світі значною мірою залежить від її власних зусиль. Так само політичні, економічні, соціальні структури не є статичними і навіки освяченими, а можуть видозмінюватися пасіонаріями.

Діалектика відносин між вірою та світом. Зовнішня активність і залучення до світських справ мають супроводжуватися внутрішнім відстороненням від секулярного.

Закон – король «Lex Rex», а не король – закон «Rex Lex». Над людськими законами знаходиться Бог, а не монарх. Влада, як і народ, мають бути підзвітні закону.

Якби люди були янголами, уряд був би непотрібен. А якби людьми керували янголи, був би непотрібний будь-який контроль над урядом. Джеймс Медісон

  1. Людина гріховна, тому спроможна на зло. Завдання політичної організації суспільства – створити механізми (звичаї, закони, інститути) обмеження проявів людської недосконалості та збалансувати егоїстичні інтереси кожного громадянина зі спільними інтересами держави. Водночас християнська релігія повинна заохочувати індивідів робити добро.
  2. Зло призводить до війни всіх проти всіх: винищення людини людиною. Щоб вижити і захистити життя, свободи, власність, люди добровільно підписують суспільний договір, внаслідок якого утворюється держава. Учасники суспільних відносин поступаються меншими свободами заради більших. Держава – гарант цих свобод (ліберальна теорія походження держави). «Де немає закону, немає й свободи… Законодавча влада… зобов’язана вершити правосуддя… через проголошені постійні закони і відомих суддів… для блага народу і ні для якої іншої кінцевої мети». Джон Локк
  3. Кожен член суспільства зобов’язаний підпорядковуватися універсальним моральним нормам і закону (верховенство права і моралі) для збереження власної свободи і свого ближнього. Якщо ні, то держава використовує свою монополію на насилля. Таким чином вона контролює суспільство, запобігаючи злу. «Коли всі інші права потоптані, право на повстання залишається незаперечним.» Томас Пейн
  4. Уряд теж складається з недосконалих людей, які здатні зловживати владою, тому потребують контролю з боку громадянського суспільства. Громада обирає представників своїх інтересів у владі. Також за народом зберігається право на повстання, якщо існує загроза тиранії (політичні свободи, представницька демократія та громадянське суспільство).
  5. Система стримувань і противаг гілок державної влади (законодавчої, виконавчої і судової) – ще один механізм недопущення зловживань владою. «Наша Конституція підходить лише для народу високоморального і релігійного. Для жодного іншого вона не годиться» Джон Адамс
  6. Ліберально-демократичний лад вимагає високої свідомості і відповідальності кожного учасника суспільних відносин. Навіть система противаг безсила, якщо не існує критичної маси моральних, законослухняних громадян. Через це християнська релігія в класичному лібералізмі має соціальну цінність, так як виховує в людині чесноти, без яких неможливе співіснування людей у соціумі (сильна релігійна віра запорука свободи).
Капіталізм
Laissez-faire

BERUF – Вчення про покликання Погляд на працю, як на гідний і адекватний спосіб поклоніння Богу.

Багатство – не гріх, а благословення Бога, звісно, якщо воно набуте праведним шляхом. Серед пуритан заохочувалося підприємництво, ініціативність, працелюбність. Також Кальвін виправдовував лихварство, за яке в середньовіччі карали смертю.

Економічні свободи (капіталізм) «Кожній людині, поки вона не порушує законів справедливості, надається абсолютна свобода переслідувати на власний розсуд свої інтереси і конкурувати своєю працею і капіталом з працею і капіталом будь-якої іншої особи». Адам Сміт

Приватна власність є недоторканною. Людина має право вільно розпоряджатися своїм майном.

Бажання людини заробити є нормальним прагненням, яке служить загальному благу. Зручне і якісне взуття, зроблене чоботарем, не є професійним альтруїзмом, а бажанням отримати прибуток. Але це бажання в результаті зігріває ноги ближньому.

Втручання держави в економіку має бути мінімальним. Вільний ринок передбачає ціноутворення від взаємодії попиту й пропозиції та конкуренції.

Національна
держава

SOLA SCRIPTURA – Тільки Писання Реформатори були першими, хто відкинув латинь, і навчання велося рідною мовою. Мартін Лютер переклав Новий Заповіт, а згодом і усю Біблію на німецьку мову, заклавши основи сучасної літературної німецької мови. Із загальної грамотності і відродження європейських мов розпочався процес формування національних держав.

«Історія вчить нас, що найсміливіші досягнення завжди здійснювалися в період неповноліття нації ... Молодість – ось час посіву добрих чеснот в нації, як і в окремих людях ... Теперішній час є тим особливим часом, який буває в житті нації лише одного разу – це час становлення її як держави. Більшість націй втратило цю можливість ... » Томас Пейн

Ліберальне суспільство – це спільнота вільних і незалежних індивідів, але свідомих того, що їхнє щастя залежить від добробуту цілої громади. Тому ліберальні індивідуалісти мають сильне відчуття громадянської тотожності. А національна самосвідомість стала важливим компонентом, що поєднував окремого індивіда з цілою нацією.

Історичні передумови
появи лібералізму

Соціальне вчення Жана Кальвіна запустило важливі інтелектуальні і політичні процеси, які згодом дадуть життя англосаксонському лібералізму.

Для перегляду слайдеру - прогортайте слайди курсором
img
img
Жан Кальвін розпочав успішне реформування Женеви. Кальвін довів, що він не тільки теоретик, але й успішний практик. Його ідеї працюють. Республіканський лад цього міста надихав європейських борців з абсолютизмом.
  • Р.Нибур. Христос и культура. Гл. VI. Христос - преобразователь культуры [Электронный ресурс] / Ричард Нибур // Реформатский взгляд –- 2008. – Режим доступа: https://www.reformed.org.ua/2/280/Niebuhr
  • А. Кайпер. Лекции по Кальвинизму. Гл. Кальвинизм и политика [Электронный ресурс] / Абрахам Кайпер // Реформатский взгляд –- 2007. – Режим доступа: https://www.reformed.org.ua/2/140/Kuyper
  • Алістер Макґрат - Небезпечна ідея християнства - Протестантська революція: історія від шістнадцятого до двадцять першого століття. ( К.: ДУХ І ЛІТЕРА. - 2017.), 445.
  • Жан Кальвин – Наставление в христианской вере – Том 1 - Москва, Издательство Российского гуманитарного университета 1997 г. – 581 с.
  • Жан Кальвин – Наставление в христианской вере – Том 2 - Москва, Издательство Российского гуманитарного университета 1998 г. – 480 с.
  • Жан Кальвин – Наставление в христианской вере – Том 3 - Москва, Издательство Российского гуманитарного университета 1999 г. – 640 с.
II

Релігійні фактори, які сприяли
утвердженню лівих ідей
в Континентальній Європі

Доктрина «Двох царств» М. Лютера

Мартін Лютер хоч і є батьком Реформації, його соціальна етика має суперечливий характер. Лютер вчив, що існує дві владні сфери управління суспільством – «духовна» та «земна». Вони виконують спільну функцію із забезпечення порядку в гріховному світі. Але для церкви в цьому союзі відводилася роль молодшого партнера, який має займатися людськими душами і не втручатися в «земне», тобто зберігати лояльність до світської влади. Князі підзвітні безпосередньо Богу, а не церкві чи, тим паче, християнам. Віряни не мають перейматися політичними питаннями, адже всяка влада від Бога. Немає значення, чи є правитель справжнім християнином – він все одно виконує передбачену Богом роль із забезпечення миру і покарання зла. Вірі відводиться приватна роль, яка не має відношення до політичної сфери. Цей неадекватний підхід до взаємовідносин «двох царств», поставив духовну владу в залежність від земної. Таким чином, лютеранство виявилося безсилим у суспільній сфері, і, навпаки, законсервувало феодалізм в його роздробленій стадії. Згодом, таке інертне християнство посприяє секуляризації і лівим політичним ідеям.

Соціальне вчення Лютера знімає відповідальність з суспільства за уряд, позбавляє розуміння необхідності прямого впливу християн для реформування політичної сфери, робить владу незалежною і непідзвітною перед законом, мораллю, суспільством. Пасивне суспільство, яке не контролює владу, не може називатися громадянським. Існує важлива різниця між громадянським суспільством і колективізмом. Громадянське суспільство – це спільнота сильних, підприємливих, відповідальних індивідів, які усвідомлюють, що їхнє щастя залежить від спільного блага. Це парадокс, але таке суспільство зародилося в індивідуалістичній культурі англосаксонських країн, де інтереси індивіда мають більший пріоритет, ніж колективні. Натомість, колективізм ставить групові інтереси вище індивідуальних. Він стандартизує суспільство і не терпить особистої ініціативи, яка підриває видимість гармонії і порядку. У такій культурі сильні особистості або очолюють структуру, або викидаються на маргінес. Або пануєш, або підкорюєшся. Компромісний варіант неможливий. Таке суспільство інфантильне, тому шукає сильної руки, спроможної потурбуватися про них. Через це німці тяжіли до колективізму, авторитаризму, патерналізму, бюрократії та мілітаризму. Це стало частиною їхньої ментальності і політичної культури, якій у ХІХ столітті прийшовся до смаку соціалізм. Більшість політичних ідей, потрапляючи на німецькі землі, вбирали в себе ці домішки. Наприклад, англійські ідеології класичного лібералізму і консерватизму в Німеччині наштовхувалися на ментальні перепони. І німецькі мислителі бралися переосмислювали їх на свій лад. Тому ці ідеї набували авторитарного, антиліберального, колективістського, подекуди анхристиянського характеру. Відображення цих тенденцій можна побачити в Прусській державі Фрідріха Великого, політичному курсі Отто фон Бісмарка, ідеологічній течії «Консервативної революції», а також у крайньому прояві – «націонал-соціалізмі» А. Гітлера.

Контрреформація

У відповідь на протестантську Реформацію католицька церква здійснила комплекс заходів для збереження і відвоювання своїх позицій. Спеціально для цих цілей був створений орден єзуїтів. Втім, вони перетворили консервативну церковну реформу на войовничу контрреформацію. За підтримки іспанських і австрійських Габсбургів релігійні свободи жорстоко викорінювалися. Це роздмухувало полум’я релігійного конфлікту, яке розгорілося у справжню пожежу Тридцятилітньої війни. Кривава бійня мала катастрофічні наслідки для репутації християнства, зокрема католицької церкви.

Папська абсолютна монархія підтримувала світські абсолютні монархії з метою більшого єднання католицького світу перед спільною загрозою. Вони усвідомлювали, що, тільки спираючись на сильну світську владу, зможуть зберегти владу. Церква стала опорою тиранії, відстоюючи «божественне право королів».

Церква і феодальні панівні класи, об’єднані довкола неї, опиралися будь-яким змінам, особливо тим радикальним ідеям, які висловлювали послідовники Кальвіна. Вони змогли розправитися з ними у Франції, але у Женеві, Англії, Шотландії, Нідерландах протестанти перемогли абсолютизм і заклали підвалини ліберальної демократії. Пройде багато років і католицька церква своїми діями визнає, що протестантські єретики створили кращий політичний лад, ніж той, що вони захищали. Тільки на зламі ХІХ-ХХ століть Папа Лев XIII відмовився від ворожого ставлення до демократії.

Контрреформація мала значні наслідки для політичного розвитку Європи. Вона завдавала непоправної шкоди іміджу церкви, посприявши секуляризації як процесу і секуляризму як ідеології. Антиклерикальні настрої серед ідеологів французького Просвітництва та діячів французької революції були прямим наслідком жахливих помилок папської політики зі зміцнення абсолютизму, консервування феодальних порядків та релігійної нетерпимості.

Католицька церква на той час не запропонувала своєї соціальної доктрини, і політична культуру французів формувалася під впливом бунтівних настроїв і інтелектуальних віянь секулярних мислителів. Вольтер запозичив ліберальні ідеї у англійців, але проінтерпретував їх на французький манер. З цього зароджується ліва політична традиції. Соціалізм, комунізм, анархізм ведуть свою генеалогію від Французької революції. Відтоді ліві мають сильні позиції у французькій політиці. Можна згадати Паризьку комуну 1971 року, коли на 72 дні влада опинилася в руках анархістів і соціалістів; масовість французької комуністичної партії після Другої світової війни; студентські протести, натхненні лівими інтелектуалами, лівий тероризм; лівий філософських напрямок постструктуралізму, який став концептуальною основою постмодернізму.

У Франції лівими настроями просякнуте все, навіть праві ідеології. Вже згадували, що класичний лібералізм у Франції став ліволібералізмом. З консерватизмом та сама історія. Після Другої світової війни права ідеологія «голлізму» в економічних питаннях виступала за активне втручання держави в економіку, так званий «дирижизм». А в 70-х роках у Франції з’явилися «нові праві», агресивні антиліберали і язичники.

Схожі тенденції до зміщення політичної культури в лівий бік можна спостерігати і в інших католицьких країнах, таких як Італія та Іспанія.

На початку ХХ століття Ватикан зрозумів свої помилки і дозволив католикам створювати свої політичні партії. Це дало поштовх до розквіту християнської демократії, ідеології, яка намагалася уникнути крайнощів соціалізму і лібералізму. Це частково вдалося. Але час доводить, що частка лівих ідей в цій ідеології переважила праві. Сьогодні християнсько-демократичні партії сильно секуляризувалися і межа між ними і їхніми лівими партнерами соціал-демократами стала умовною. Докладніше про це в наступному розділі (див. «Християнська демократія»).

  • Жан Кальвин. Наставление в христианской вере. Книга 4. Глава XX. О Гражданском управлении [Электронный ресурс] / Жан Кальвин// Реформатский взгляд –- 2007. – Режим доступа: https://reformed.org.ua/2/859
  • Лорд Актон. Очерки становления свободы[Электронный ресурс] / Джон Эмерик Эдвард Дальберг-Актон//Перевод Юрия Колкера/ Режим доступа: https://vtoraya-literatura.com/pdf/lord_acton_ocherki_svobody_1992__ocr.pdf
  • Мартин Лютер "Избранные произведения" – СПб.: «Андреев и Согласие», 1994.- 430 с.
  • Per Frostin, Luther’s Two Kingdoms Doctrine: A Critical Study (Lund:Lund University Press,1994)
  • Алістер Макґрат - Небезпечна ідея християнства - Протестантська революція: історія від шістнадцятого до двадцять першого століття. ( К.: ДУХ І ЛІТЕРА. - 2017.), 437 - 438.
  • Р.Нибур. Христос и культура. Гл. V. Парадокс Христа и культуры [Электронный ресурс] / Ричард Нибур // Реформатский взгляд –- 2008. – Режим доступа: https://www.reformed.org.ua/2/280/Niebuhr
  • Р. Нибур. Христос и культура. Гл. IV. Христос превыше культуры [Электронный ресурс] / Ричард Нибур // Реформатский взгляд –- 2008. – Режим доступа: https://www.reformed.org.ua/2/280/Niebuhr
  • А. Кайпер . Лекции по Кальвинизму. Гл. Кальвинизм и политика [Электронный ресурс] / Абрахам Кайпер // Реформатский взгляд –- 2007. – Режим доступа: https://www.reformed.org.ua/2/140/Kuyper
  • Энциклика папы Льва XIII «Rerum novarum» [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.pseudology.org/Documets/Lio13_enciclika.htm
III

Континентальний лібералізм
французького просвітництва

Попри те, що Просвітництво та ліберальні ідеї асоціюються з Францією, саме британці стояли біля витоків Просвітництва і ліберальної політичної традиції.

img
Вольтер
img
Жан-Жак Руссо
img
Дені Дідро
img
Шарль Луї Монтеск’є

У Францію лібералізм потрапив разом з французьким письменником Вольтером, який кілька років прожив в Англії, де познайомився з англійським Просвітництвом, зокрема з політичною філософією, традиціями та державним устроєм. Свої враження від побаченого він описав в «Англійських листах» (1733 р.) і таким чином заклав початок французькому Просвітництву… Отже, Вольтер запозичив лібералізм у англійців, переосмислив його на французький манер. Руссо і Дідро спотворюють ідеї англосаксонського лібералізму ще більше. Ця секулярна інтерпретація ідей англосаксонського лібералізму, зрештою, дала початок лівій політичній традиції. Шарль Луї Монтеск’є – один з небагатьох, хто був ідейно найближчим до англійських лібералів. Він спирався на англійську політичну традицію і розвивав вчення Локка про розподіл гілок влади. Теорія права Монтеск’є лягла в основу конституційної теорії і практики США.

Французи спробували втілити в життя свій Просвітницький проект. Слідом за англійцями і американцями вони влаштовують свою революцію (1789-1799 рр.). Але вона виявилася провальною. Свобода швидко виродилася в тиранію.

Вся причина в тому, що англосаксонські мислителі і французькі мислителі по-різному інтерпретували одні й ті ж поняття. Це, зрештою, зробило ідеї одних придатними для практичної реалізації, а інші залишилися утопією.

Порівняння двох ліберальних традицій

Континентальний лібералізм

Англосаксонський лібералізм

Християнство не повинне мати жодного впливу на суспільні відносини

Християнство – головний фактор суспільних відносин

Джерелом закону є загальна воля народу

Джерелом закону є Абсолют (Бог)

Народ вищий за закон

Закон вищий за народ

Якщо закон – це не воля народу, то він є інструментом влади для обмеження свобод

Людина добровільно підкоряється закону і легітимній владі для збереження свобод

Людина здатна більше до прогресу. Вона має вивільнити свою пристрасть та розум. Тому закон і мораль не мають стояти їй на заваді.

Людина гріховна, тому спроможна на зло. Люди більше схильні робити погані вчинки. Тому закон і мораль оберігають людину і суспільство від зла.

Колективізм. Групові інтереси вищі особистих. Індивідуальна свобода має бути підпорядкована загальній волі більшості

Індивідуалізм. Пріоритет інтересів індивідів над колективним. Але індивідуалізм не виключає альтруїзму. Навпаки, тільки сильна людина здатна служити ближньому. І тільки розумна може зрозуміти, що її щастя залежить від щастя громади

Власність – один з факторів експлуатації людини людиною

Власність – одна з найважливіших складових індивідуальних свобод

Рівність результатів

Рівність можливостей

  • Ніл Фергюсон «Цивілізація. Як Захід став успішним?»/пер. Англ. В. Циба. – К: Наш формат, 2017. – 488с.
  • Руссо Ж.Ж. Об общественном договоре. Трактаты / Пер. с фр. - М.: "КАНОН-пресс", "Кучково поле", 1998. - 416 с.
  • Руссо Ж.Ж. О причинах неравенства // Антология мировой философии: В 4 т. М., 1970. Т. 2. С. 560-567.
  • Лорд Актон. Очерки становления свободы [Электронный ресурс] / Джон Эмерик Эдвард Дальберг-Актон//Перевод Юрия Колкера/ Режим доступа: https://vtoraya-literatura.com/pdf/lord_acton_ocherki_svobody_1992__ocr.pdf
  • Гаєк Ф. Індивідуалізм істинний і хибний / Ф. Гаєк // Переклад з англ. Ігоря Гарника та Петра Таращука // Консерватизм. Антологія. – Київ : Смолоскип, 1998. – с.311
  • Вольтер. Философские письма / Вольтер – М.: Книга по Требованию, 2011.
  • Американские федералисты (избранные статьи): Гамильтон, Мэдисон, Джей. Copyright © 1990 for the Russian edition by Chalidze Publications
  • Локк Дж. Сочинения: В 3 т. – Т. 3. – М.: Мысль, 1988. С. 137–405.
  • Токвиль Алексис де. Демократия в Америке: Пер. с франц. / Предисл. Гарольда Дж. Ласки. – М.: Прогресс, 1992. – 554 с.,
  • Токвиль А. Старый порядок и революция / Алексис Токвиль ; пер. с фр. Л. Н. Ефимова. — СПб. : Алетейя, 2008. — 248 с. — (Серия «Левиафан: Государство. Общество. Личность»).
  • Адам Смит. Исследование о природе и причинах богатства народов/ Адам Смит ; [Пер. с англ. П. Клюкина] . – Москва : Эксмо, 2019 – 1056 с. – Великие экономисты
  • А. Кайпер . Лекции по Кальвинизму. Гл. Кальвинизм и политика [Электронный ресурс] / Абрахам Кайпер // Реформатский взгляд –- 2007. – Режим доступа: https://vtoraya-literatura.com/pdf/lord_acton_ocherki_svobody_1992__ocr.pdf
IV

Соціал-лібералізм
vs англосаксонський лібералізм

Класичний лібералізм був правоцентристською ідеологію (відповідно до сучасного розуміння політичного спектру). Але в другій половині ХІХ століття, під впливом соціалістичних ідей та релігійного скептицизму, деякі ліберали пристають до лівого краю. Насамперед, йдеться про Джеремі Бентама, Дж. С. Мілля, Томаса Гріна. Бентам – родоначальник «утилітаризму» та позитивного права. Міль розвиває ідеї Бентнама, але ще радикальніше відходить від класичного лібералізму. Зрештою, учень Мілля, оксфордський філософ Грін, стає основоположником соціал-лібералізму. Узагальнено їхнє вчення можна звести до кількох положень, які кардинальним чином відрізняються від ідей класичного лібералізму. По-перше, абсолютної системи моральних норм не існує. Джерелом моралі є людина, джерелом закону – держава (позитивне право), а не Бог. Моральним і законним є те, що приносить максимальну користь і мінімальну шкоду всім (утилітаризм). По-друге, людина прогресивна і раціональна істота. По-третє, держава виступає гарантом соціальної справедливості, бо індивідуальна свобода неможлива при майновій нерівності.

На початку ХХ століття класичний лібералізм майже повністю витісняється лівим лібералізмом. Серед найвідоміших його представників – Джон Дьюї, Карл Поппер, Ісая Берлін, Джон Роулз, Річард Рорті.

img
Джон Дьюї
1859-1952
img
Ісая Берлін
1909-1997

Джон Дьюї – авторитетний американський філософ, який підтримував справедливий перерозподіл благ державою на користь усіх громадян. Був співавтором Першого гуманістичного маніфесту, головна ідея якого полягала в необхідності створення гуманістичної релігії, орієнтованої виключно на світські цінності.

Ісая Берлін – мислитель, погляди якого важко віднести до якогось з напрямків лібералізму. Однак його вчення про економіку і етичний плюралізм безсумнівно вказують на його приналежність до соціал-лібералізму. Також існує думка, що він представляє нову течію, так званий «агонічний лібералізм». Як би там не було, концепція свободи Берліна, описана в книзі «Дві концепції свободи», заслуговує на увагу. Зокрема, цікава думка про взаємозв’язок між інтерпретацією свободи Кантом, Руссо, Гегелем і тоталітаризмом.

img
Джон Роулз
1921-2002
img
Річард Рорті
1931-2007

Джон Роулз – американський філософ, автор важливої для соціал-лібералізму праці – «Теорія справедливості». У ній йдеться про необхідність соціального консенсусу для справедливого розподілу ресурсів. Роулз вірить в силу раціональності індивідів, які спроможні в спільних інтересах створити справедливий соціальний лад.

Річард Рорті – американський філософ-постмодерніст, ліберал. Він переконаний, що істину пізнати неможливо і це дуже добре. Переконання всіх членів ліберальної спільноти у відносності істини сприятиме консолідації. Той, хто претендує на істинність власних переконань, породжує конфлікти. Причиною війн завжди була та сама метафізична впевненість людей у своїй правоті.

Як відрізняється першопочатковий лібералізм
від сучасного?

Сьогодні більшість тих, хто називає себе лібералом є насправді ліволібералом, адже притримується ворожих класичному лібералізму переконань: за втручання держави в економіку, соціальну справедливість, моральний релятивізм. Наразі найближчою до класичного лібералізму течією є неоконсерватизм (з економічною платформою неолібералізму), який з 70-х років ХХ століття став провідною ідеологією Республіканської партії. У зв’язку з цим не зовсім коректно ототожнювати лібералізм з лівими і вживати ці поняття як синонімічні, як це прийнято в американській термінології, коли лівий ототожнюється з лібералом для означення прихильників Демократичної партії. Але якщо бути більш точним, то ідеологія «віслюків» – соціал-лібералізм (ліволіберали). У Європі наближену до ліволібералів позицію займають здебільшого соціал-демократичні партії. Саме соціал-ліберали в США та соціал-демократи в Європі відповідальні за знищення традиційних християнських цінностей Західної цивілізації.

Основні відмінності
Сучасний лібералізм
(соціал-лібералізм)
Англосаксонський
лібералізм
  • 1. Релігійна істина та мораль – це форма тиранії проти індивідуальної свободи.

    Бог – міф. Або Бог є, тільки легше робити вигляд, що немає. Це дві найпоширеніші позиції сучасного лібералізму, які передбачають відділення сфери релігійної від публічної. Не просто відокремлення церкви від держави, а повне нівелювання впливу християнства на суспільство. Християнська істина не має бути джерелом моралі і права (секуляризація).

    1. Християнська віра – це гарант індивідуальної свободи.

    Церква відділена від держави, але суспільство і держава не можуть бути відділені від християнської істини і моралі. Християнство виховує в людині чесноти, без яких неможливе співіснування людей в соціумі (соціальне значення релігії).

  • 2. Людина раціональна і прогресивна істота.

    Звільнена від тиранії релігійної моралі вона сама визначає, що їй корисно, а що – ні. Критерієм правильності вчинку слугує отримана насолода (утилітаризм і гедонізм). Тому держава повинна йти шляхом лібералізації законодавства і не ставати перепоною людському щастю: зняти табу з людських пристрастей, які не шкодять іншим. Таким чином, моральні основи людського співіснування зводяться до мінімуму. Їх місце займає насолода і матеріальний добробут (моральний релятивізм та культурний лібералізм).

    2. Людина гріховна, тому спроможна на зло.

    Люди більше схильні робити погані вчинки. Тому класичні ліберали скептично ставилися до здатності більшості людей до прогресу у сфері моралі. Любов і турбота про суспільство з боку уряду та, навпаки, суспільства про уряд, полягає у створені взаємних механізмів обмеження зла. Насамперед, це верховенство права і моральний імператив, які є втіленням Божого закону. Це уніфікує правила гри для всіх учасників суспільних відносин і не дозволяє змінювати їх людям, особливо тим, які мають владу і схильні переписувати закони під себе. Тому мораль і закон вважаються головним фактором соціального життя, адже вони забезпечують рівні можливості для забезпечення індивідам своїх потреб, у тому числі матеріальних (моральний імператив та культурний консерватизм).

  • 3. Загальний добробут всього суспільства.

    Свобода індивіда можлива лише при задоволенні базових матеріальних потреб. Реалізація утопічної ідеї про рівність в доходах і благах збільшувала роль держави в економічному житті. На неї покладається обов’язок по перерозподілу ресурсів. Тобто через податки вилучається частина доходу у більш успішних і віддається менш успішним. Таким чином, обмежується нерівність у багатстві (соціально орієнтована ринкова економіка, держава загального добробуту).

    3. Добробут підприємливих і працелюбних людей в умовах свободи і рівних можливостей

    для реалізації свого потенціалу і задоволення потреб. Дохід має бути пропорційним зусиллям та вмінням. Індивід несе повну відповідальність за вибір власної долі. Якщо держава втручається в перерозподіл ресурсів і забирає від працелюбного і віддає лінивому, то вона порушує індивідуальні свободи. Втручання держави в економічне і соціальне життя призводить до соціальної напруги між класами, підживлює патерналізм і споживацтво, вбиває стимули для підприємництва та інновацій. Без економічної свободи не можуть існувати індивідуальні, політичні і релігійні. Тому держава має мінімально втручатися в економіку і соціальну сферу. Соціальна опіка і турбота – це приватна справа високоморальних громадян (вільний ринок, Laissez-faire).

ЦИТАТИ видатних лібералів, які показують
різницю в поглядах між двома традиціями

Джон Стюарт
Мілль

Локк, Медісон,
Сміт, де Токвіль

img
Гріховність людини
img
img
Мораль
img
img
Релігія
img
img
Свобода
img
img
Економіка та
соціальна справедливість
img
  • Жид Ш., Рист Ш. История экономических учений. – М.: Экономика, 1995, Гл. II.
  • Макаренко В Л. Главные идеологии современности. — Ростов н/Д: изд-во «Феникс», 2000, Гл. I.
  • Гаєк Ф. Принцип ліберального соціального порядку / Ф. Гаєк // Переклад з англ. Юрія Мельника// Лібералізм : антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. 2-ге вид. - К. : ВД "Простір", "Смолоскип", 2009. – с.20
  • Гаєк Ф. Індивідуалізм істинний і хибний / Ф. Гаєк // Переклад з англ. Ігоря Гарника та Петра Таращука // Консерватизм. Антологія. – Київ : Смолоскип, 1998. – с.311
  • Е.Берк. Суспільний договір, зобов’язання і права людини / Едмунд Берк / Переклад з англ. Петра Таращука // Консерватизм. Антологія. – Київ : Смолоскип, 1998. – с.221
  • Мізес Л. Лібералізм в класичній традиції/ Л. Мізес // Переклад з англ. Юрія Мельника //Лібералізм: антологія / упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. 2-ге вид. - К.: ВД "Простір", "Смолоскип", 2009. – с.9
  • Бентам И. Введение в основания нравственности и законодательства. М., 1998.
  • Милль Дж. О свободе / Пер. с англ. А. Фридмана // Наука и жизнь. - 1993. № 11. С. 10-15; № 12. С. 21-26.
  • Американские федералисты (избранные статьи): Гамильтон, Мэдисон, Джей. Copyright © 1990 for the Russian edition by Chalidze Publications
IV

Британський консерватизм.
Едмунд Берк

Важко зрозуміти консерватизм без політичної філософії Е. Берка. Він – родоначальник цього напрямку. Від цієї відправної точки варто починати.

img
Едмунд Берк
1729-1797

Едмунд Берк (1729-1797) народився в Ірландії. Його мати була католичкою, а батько англіканином. Син виховувався в релігійній традиції батька. Він здобув юридичну освіту, займався літературною діяльністю. Зрештою, справою його життя стала політика. Спочатку він став особистим секретарем прем’єр-міністра Англії маркіза Рокінгема, а згодом членом парламенту від партії вігів. Місце його народження, а також релігійний плюралізм в родині певним чином вплинули на його політичні переконання. Берк виступав за помірковану колоніальну політику, засуджував релігійні утиски католиків у рідній Ірландії, податковий тиск на англійські колонії в Америці. Зрештою, він схвально поставився до Американської революції.

Але французька революція викликала невдоволення Берка. Він засуджує ці події в книзі «Роздуми про Французьку революцію», опублікованій у 1790 році. Ця праця вважається викладом класичних принципів консервативної ідеології.

То чому ж Берк підтримав американців і засудив французів? Французи наче захищали свободу від монархічного абсолютизму, а американці були сепаратистами? Як англійський державний діяч, він мав би вітати послаблення континентального конкурента і дати відсіч бунтівним колоніям. Відповідь слід шукати в цінностях Е. Берка та загрозахзагрозах, які той для них вбачав.

Берк був переконаним лібералом й вігом, прихильником вільної торгівлі А. Сміта та державного устрою Дж. Локка. Він цінував свободи та інституції, здобуті за підсумками Славної революції 1689 року. У другій половині XVIII ст. Англія стає могутньою світовою державою, насамперед, завдяки громадянським свободам, політичним інститутам, розвинутій промисловості та торгівлі

Усіма силами Берк прагнув зберегти ліберальний суспільний лад та всі його здобутки. Він розумів, що те, що він цінував, знаходиться в небезпеці. Вітер з континенту міг будь-якої миті зруйнувати звичний для нього світ. Тому консерватизм Берка – це ситуаційний захист існуючого статус-кво.

Основні положення світогляду
Едмунда Берка

img
  • 1. Суспільство – це результат поступового історичного розвитку.

    Інститути і право – це мудрість і праця багатьох поколінь. Традицію, що так старанно будувалася і селекціонувалася не можна зруйнувати в одну мить. Революція не змінить суспільство, бо проблема не в інститутах і законах, а в людській природі.

  • 2. Зло є частиною людської природи.

    Саме звідти воно потрапляє в соціальні інститути. Тому, знову ж, змінювати треба не соціальні інститути, а людську природу.

  • 3. Релігія зцілює соціальні інститути, викорінюючи зло з людської душі.

    Тому вона є основою громадянського суспільства. Без верховенства Бога над мораллю і законом соціальний порядок неможливий.

  • 4. Людина – істота соціальна і має зобов’язання стосовно інших.

    Права людини походять від обов’язків.

  • 5. Розсудливість та досвід важливіші за розум.

    На цей висновок Берка наштовхнув «культ розуму» Французької революції та безвідповідальні інтелектуали, які своїми абстрактними ідеалами спровокували маси на криваву бійню.

  • 6. Існує природна нерівність людей: майнова і ієрархічна.

    Ці відмінності не мають бути джерелом ворожнечі. Навпаки, підтримка слабшого сильним має гармонізувати суспільні відносини.

Отже, Берк був лібералом і захищав англійські ліберальні порядки. Тому відомий американський політолог С. Гантінгтон зробив висновок, що між консерватизмом і лібералізмом не існує протиріч. Навпаки, консерватизм в англосаксонському світі є імунною системою ліберальної демократії і вільного ринку. Також, згідно Гантінгтона, у Берка не було мети створити нову ідеологію. Його консервативна позиція – це спонтанна реакція на виклики часу. Це вказує на те, що консервативна ідеологія має ситуаційну теорію походження. Тобто така ідеологія, яка виникла за певних історичних умов для захисту існуючого суспільного ладу перед наступаючими змінами. Важливо наголосити, що такий консерватизм не ворожий змінам і прогресу. Він засуджує руйнацію традиційного суспільства. Ось чому Берк захищав Американську революцію, вбачаючи в ній справедливу реакцію для захисту ліберальних свобод. У той самий він час засудив Французьку революцію, як таку, що становить загрозу ліберальним свободам.

Ситуаційна теорія дозволяє зрозуміти консерватизм, як ідеологію, яка не має чіткого переліку програмних положень щодо зміни суспільного устрою (інституційна ідеологія). Англосаксонський, французький, німецький варіанти консерватизму відрізняються в принципових питанням. Наприклад, один з основоположників консерватизму, сучасник Берка, француз Жозеф де Местр захищав феодальне, аграрне суспільство та автократичний режим. Це повна протилежність ціннісному наповненню консерватизму Берка. Тому такий інституційний консерватизм сумісний з будь-якою ідеаційною ідеологією, тобто тією, яка містить детальний опис суспільних змін. Наприклад, в соціалістичному суспільстві консерватизм може захищати ліві ідеали. Континентальний консерватизм саме цим і характерний, що має чимало соціалістичних, авторитарних, колективістських цінностей, яких не знайдеш в англо-американському ліберальному консерватизмові.

Гантінгтон піддає критиці дві інші теорії походження консерватизму. Перша (найпоширеніша в українських підручниках з політології) – так звана аристократична теорія, відповідно до якої консерватизм прирівнюється до аристократизму, феодалізму, монархізму, аграрної культури. Англія часів Берка, яку він захищав, була торгівельною, промислової державою з розвинутим парламентаризмом. До того ж сам Берк не був аристократичного походження і тим більше захисником тільки цього соціального класу. Друга, автономна теорія, стверджує, що консерватизм – це ідеаційна ідеологія, самодостатня, універсальна система цінностей, яка не залежить від історичних умов, культур, соціальних класів. Будь-де і будь-коли консерватизм матиме одну і ту ж загальноприйняту форму і зміст. Але Гантігтон ставить закономірне питання: якщо консерватизм самодостатня, автономна, змістовно наповнена ідеологія, то де її консервативний ідеал? Чи хоча б хтось описав консервативну утопію? Де єдина консервативна традиція? Він приходить до висновку, що консерватизм не описує далекий ідеал і шляхи його досягнення, як в лібералізмі, фашизмі, комунізмі. Тому автономна теорія не спроможна пояснити суть консерватизму.

  • Samuel P. Huntington, “Conservatism As An Ideology”, The American Political Science Review, vol. 51 (June 1957), p. 454–473. Перевод А.А. Закутина под редакцией Л.В. Полякова
  • Ніл Фергюсон «Цивілізація. Як Захід став успішним?»/пер. Англ.. В. Циба. – К: Наш формат, 2017. – 488с.
  • Берк Э. Размышления о революции во Франции. Сокращенный перевод с английского: Е.И. Гельфанд. Перевод выполнен с издания: Edmund Burke. Reflections on the Revolution in France, 1968.
  • Берк Э. Размышления о революции во Франции. Сокращенный перевод с английского: Е.И. Гельфанд. Перевод выполнен с издания: Edmund Burke. Reflections on the Revolution in France, 1968.
VI

Континентальний консерватизм
з лівим ухилом

Континентальний консерватизм виріс на ґрунті, підготовленому контрреформацією та неадекватною соціальною доктриною Лютера. Франція і Німеччина, дві найбільші країни континентальної Європи, тяжіли до колективізму, авторитаризму, патерналізму, бюрократії та мілітаризму. Ці особливості політичної культури залишили слід на консервативній теорії. Її репрезентували французькі філософи Жозеф-Марі де Местр (1753-1821) і Луї-Габріель де Бональд (1754-1840), які так само, як і Берк, ненавиділи Французьку революцію. Але якщо Берк побачив у ній небезпеку для ліберального устрою, то Местр та Бональд – феодалізму та абсолютизму. Але попри це, континентальний консерватизм на цьому етапі свого розвитку захищав християнство, точніше католицизм.

img
Жозеф-Марі
де Местр
img
Луї-Габріель
де Бональд

Німці, теж не всі із захватом сприйняли ідеї Французької революції. Опозицію їм склали інтелектуали нового філософського напрямку – романтизму. Французькому культу розуму вони протиставили чуттєве пізнання. Це були песимісти, які, ховаючись від реальності, знаходили натхнення в ідеалізованому минулому. Вони наділяли історичних героїв містичними, надприродними здібностями і жадали втілення цих міфічних образів у сучасності. Тому для романтиків історія, традиція, культ особи та сили мали велику цінність. Їхня філософія була орієнтована на відродження німецької нації та державності. Вони починають створювати німецький мобілізаційний міф для об’єднання німців в одну державу. Ці ідеї згодом ляжуть в основу німецького націоналізму, консерватизму, націонал-соціалізму.

Йоганн Гете (1749-1832) – помітна постать німецького романтизму. Мислитель, який одним із перших намагався сполучити національну ідею з ідеєю німецької державності. Його праці справили значний вплив на національну свідомість німців.

Німецький романтизм був тісно пов'язаний з ідеалізмом Ф.Гегеля та Й.Фіхте. Обидва представники класичної німецької філософії були серед родоначальників німецького націонал-патріотизму. Вони відкинули космополітизм Канта і стали ідеологами національного відродження свого народу, пов’язавши між собою національний дух і державу автократичного типу. Обидва покладали надію на Пруссію у справі об’єднання німецьких земель. Її антидемократичний, напівсоціалістичний, мілітаристський, колективістський лад мислителі вважали найоптимальнішим. Свої погляди на державу і націю мислителі описали в таких працях: «Промови до німецької нації» Й. Фіхте; «Філософія права» Ф. Гегель.

img
Йоганн Гете
img
Фрідріх Гегель
img
Йоганн Фіхте

Філософія життя розвинула ідеї романтизму. Однак запропонувала значно сміливіші думки. Не тільки розум, але й почуття ненадійні. Ними ми не здатні пізнати глибинні смисли буття. Тільки інтуїтивні пориви можуть вийти за межі матеріального сприйняття і зрозуміти справжній сенс життя, названий А. Шопенгауером «світовою волею». Людина здатна лише трохи її пізнати й поготів контролювати. Ніцше відмовився від фатальної приреченості людини перед світовою волею. Воля для нього – цілком людський феномен, який можна вивільнити для того, щоб вийти за рамки звичних можливостей. Ця внутрішня стихія здатна знести всі перешкоди на своєму шляху, такі як слабкість, страх, релігійні забобони, моральні обмеження. Той, хто вивільнить свій внутрішній потенціал, той, на думку Ніцше, може стати «надлюдиною». Тоталітарні, елітаристські мотиви філософії життя вплинули на радикальні ідеології, в тому числі, на німецький консерватизм, націоналізм, націонал-соціалізм.

Мрії романтиків та ідеалістів про національну державу втілилися в життя завдяки видатному державному діячеві Отто Фон Бісмарку. Німецька імперія (заснована в 1871 році) під час правління залізного канцлера пережимала свій розквіт. Це була централізована держава, в якій ключову роль відігравала Пруссія. Саме її політичний устрій ліг в основу німецької державності. Політика Бісмарка була консервативною, але ця консервативність мала специфічну прусську природу: державне втручання в економіку, культ держави та війни, зневага до колегіальних органів влади.

У кінці ХІХ століття відбувається ще більша радикалізація німецького національного руху, з’являються расові теорії, які переплітаються з окультним вченням для обґрунтування винятковості німецької нації. Ці ідеї пропагував Народний рух, ідейним натхненником якого був окультист Ґвідо фон Ліст.

img
Отто
Фон Бісмарк
img
Ґвідо
фон Ліст

Інше джерело містифікації консервативної континентальної традиції – Рене Генон. Він – засновник релігійно-філософського вчення інтегрального традиціоналізму. Генон стверджував, що існує єдина сакральна Традиція, або вічна мудрість, що інтегрує всі культури і релігії. Однак, християнство для Генона не мало великої цінності як джерело пізнання істини. Він віддає перевагу містичним традиціям веданти, герметизму, каббали, даосизму, суфізму. Бог Генона (Примордіальна традиція) – безособовий трансцендентний початок. Він заперечує існування християнського особистісного Бога і боголюдину Ісуса Христа. Пізнати цей безособовий Абсолют можливо через будь-яку релігійну традицію. Для цього потрібно зануритися в таємні езотеричні вчення, недоступні широкому загалу. Всі релігійні традиції ведуть до розуміння Бога (Традиції), але повністю осягнути сакральне знання неможливо. Сам Р. Генон, пізнаючи «традицію з великої літери», пройшов шлях від окультизму до ісламу. Ця вічна духовна Традиція протистоїть сучасному матеріальному світі. На думку Генона людство не прогресує, а регресує через відмову від духовного, високого, чистого на користь матеріального, земного. Таким чином, за розвинутим світом ховається скалічена людська душа. Критикуючи модерність, лібералізм, індивідуалізм, Генон відмовляється від політичних інструментів виправлення ситуації.

Його послідовник, італієць Юліус Евола, політизує «інтегральний традиціоналізм» та значно спрощує його сакральне значення, звужуючи його до язичництва. Евола оголошує війну сучасному світові. Він різко критикує ліберальні свободи та демократію, захищаючи кастовий, ієрархічний суспільний устрій, авторитаризм, елітаризм. Його ідеї наповнені нетерпимістю. Евола – расист, антисеміт та войовничий окультист, який мріяв знищити християнство, замінивши його європейським язичництвом.

img
Рене
Генон
img
Юліус
Евола
img
Освальд
Шпенглер
img
Карл
Шмітт
img
Мартін
Гайдеггер
img
Ернст
Юнгер

З ідеями Еволи перегукувалися думки німецьких мислителів Консервативної революції. Власне, італієць є водночас представником інтегрального традиціоналізму і консервативної революції. У Німеччині розвиток консервативної революції пов'язаний з такими іменами, як Освальд Шпенглер, Карл Шмітт, Мартін Гайдеггер, Ернст Юнгер. Історичною передумовою формування нового консервативного напрямку стала поразка Німеччини у Першій світовій війні та слабкість ліберально-демократичної системи Ваймарської республіки. Саме реваншизм та антилібералізм були головними стимулами інтелектуальних пошуків німецьких патріотів. Нічого принципово нового вони не запропонували. Це була чергова спроба осмислення німецької консервативною традиції та посилання на інтегральний традиціоналізм. Як наслідок, той самий мілітаризм, естетизація насилля, культ героїки, метафізичне розуміння традиції, авторитаризм, соціалізм, антилібералізм, колективізм. Ця синкретична мішанина змусила німецьких мислителів шукати собі місце між традиційними правими і лівими. Вони підтримувати так званий «Третій шлях» поміж марксизмом і лібералізмом, водночас, поєднуючи націоналізм правих і соціалізм лівих. Італійський фашизм та націонал-соціалізм себе ідентифікували так само. Варто зазначити, що стосунки, як інтегрального традиціоналізму Еволи, так і німецької консервативної революції з фашизмом та нацизмом були неоднозначними. Це подекуди дружба, але здебільшого конфлікт. Але без перебільшення, традиціоналісти і консервативна революція причетні до встановлення тоталітарних режимів. Можна провести між ними чимало паралелей. Але найголовніше, те, що консервативні революціонери, як і нацисти, не сприймали англосаксонську національну державу ліберального типу. Їх мрією був рейх – багатонаціональний союз під керівництвом вищої німецької нації, яка зберегла давню культуру і мову.

Традицію інтегрального традиціоналізму і консервативної революції сьогодні продовжують «Нові праві». Це соціально-філософський напрямок, який зародився у Франції на початку 70-х років ХХ століття. Їхня поява стала реакцією правих кіл на зростаючу популярність неомарксизму та нових лівих. Ідеологами руху став Ален де Бенуа (1943) та Домінік Веннер (1935-2013). Вони виступили з жорсткою критикою сучасності. Собі у вороги вони призначили «з права» ліберальну демократію та капіталізм, а «з ліва» – марксизм. Але головна мішень «нових правих» – християнство. Їхнім ідеалом є язичництво як основа європейської ідентичності. Вони пропонують замінити біблійні підвалини європейської культури на індоєвропейську міфологію, спільну для більшості народів континенту. Вони закидають християнству слабкість, протиставляючи йому язичницький культ сили. На їхню думку, Європа скута моральними путами християнської віри, які стоять на заваді розквіту сильного європейського духу. Ален де Бенуавважає, що існує біосоціальна єдність європейських народів, а їхня національна ідентичність носить вторинний характер. Але при цьому він – євроскептик та антиглобаліст, не визнає Європейський Союз та неоліберальну глобалізацію. Його мрія – язичницький аналог Євросоюзу. Заради справедливості, зазначаємо, що «Нові праві» відмовилися від антисемітизму та расизму. Бенуа відстоює принцип «етноплюралізму», згідно якого культури повинні розвиватися відокремлено, зрештою, тому він критикує європейську промігрантську політику. Таким чином, він наслідує язичницький імперіалізм Ю. Еволи та віру в «Примордіальну традицію» Р. Генона.

img
Ален де Бенуа
img
Домінік Веннер

По закінченню Другої світової війни відбудова Франції лягла на плечі консервативних сил, які уособлював президент Шарль де Голль. Французькі голлісти були принципово новою політичною силою, ідейно не пов’язаною з сумнівним інтегральним традиціоналізмом та консервативною революцією. Та все одно, їм не вдалося уникнути ідейного еклектизму. Політичний курс Шарля де Голля в культурній сфері мав виразно правий характер і лівий в соціально-економічній.

Підсумовуючи, можна стверджувати, що Францію і Німеччину об’єднує те, що в політичну культуру цих країн слабко інтегроване християнство, капіталізм та ліберальний принцип політичних свобод. Секуляризм, авторитаризм і соціалізм – частина політичної ментальності двох найбільших континентальних європейських націй. Тому ліва політична культура відобразилася й на консерватизмі. Це важливо пам’ятати, щоб розуміти різницю між континентальними і англосаксонськими правими.

Порівняння континентального
і британського консерватизмуй

Континентальний
консерватизм

Британський
консерватизм

Авторитаризм

Демократія

Християнство/секуляризм/язичництво

Християнство

Антилібералізм

Лібералізм

Колективізм

Індивідуалізм

Соціалізм (планова економіка)

Капіталізм (ринкова економіка)

Етатизм

Мінімальна держава

Радикалізм

Поміркованість

Міфологізм

Реалізм

  • Э. Юлиус. Традиция и Европа. [Электронный ресурс] / Эвола Юлиус // e-reading.club – 2007. – Режим доступа: https://www.e-reading.club/book.php?book=1054239
  • Берк Э. Размышления о революции во Франции. Сокращенный перевод с английского: Е.И. Гельфанд. Перевод выполнен с издания: Edmund Burke. Reflections on the Revolution in France, 1968.
  • Е.Берк. Суспільний договір, зобов’язання і права людини / Едмунд Берк / Переклад з англ. Петра Таращука // Консерватизм. Антологія. – Київ : Смолоскип, 1998. – с.221
  • Э. Юлиус. Языческий империализм. [Электронный ресурс] / Эвола Юлиус // e-reading.club – 1990. – Режим доступа: https://www.e-reading.club/book.php?book=83576
  • О. Шпенглер. Закат Европы. Образ и действительность. Том 1. [Электронный ресурс] / Шпенглер Освальд // e-reading.club – Режим доступа: https://www.e-reading.club/book.php?book=97744
  • О. Шпенглер. Закат Европы. Образ и действительность. Том 2. [Электронный ресурс] / Шпенглер Освальд // e-reading.club – Режим доступа: https://www.e-reading.club/book.php?book=97745
  • Т. Суніч «Проти демократії та рівності: європейські нові праві». [Електронний ресурс] / Томіслав Суніч// Пломінь – 2018. – Режим доступу: https://plomin.club/tomislav-sunic-european-new-right/
  • Е.Юнґер. В сталевих грозах. [Електронний ресурс] / Ернст Юнґер – Режим доступу: https://coollib.com/b/328403/read
  • А. Кайпер . Лекции по Кальвинизму. Гл. Кальвинизм и политика [Электронный ресурс] / Абрахам Кайпер // Реформатский взгляд – 2007. – Режим доступа: https://www.reformed.org.ua/2/140/Kuyper
  • Р. Генон "Восток и Запад"[Электронный ресурс] / Рене Генон – Режим доступа: http://www.fatuma.net/text/guenon-vostok-i-zapad.pdf
  • Шпенглер О. Пруссачество и социализм / Пер. с нем. Г.Д. Гурвича (Серия "Идеологии"). — М.: Праксис, 2002. — 240 с.
  • Гегель Г.В.Ф. Философия права. «Мысль», 1990 – 524 с.
  • Р. Г. Назиров. Историческое мышление и философия истории. Тетрадь № 4. Эпоха романтизма.Гегель. Шопенгауэр, Карлейль, Токвиль, Гервинус
  • Т. Г. Румянцева. Г. Гегель о правомерности и нравственном значении войн versus кантовской идеи «вечного мира» //Социология. 2013. № 3. С. 70-74
  • А.А. Тесля. «Речи к немецкой нации» Фихте: нация, народ, язык. ПОЛИТИЯ” № 1 (72) – 2014
VII

Християнська демократія

У ХІХ столітті Західний світ лихоманило від революційних ідей Французької революції. Секуляризм пішов у рішучий наступ проти християнства, намагаючись витіснити його з публічної сфери на маргінес. Протестанти і католики мусили реагувати на виклики. Жодна з існуючих політичних ідеологій їх не задовольняла. Вони хотіли уникнути крайнощів лібералізму і соціалізму. Католики взялися за створення соціально-політичної доктрини. Кальвіністи переосмислили власну політичну традицію відповідно до вимог часу. Так утворилася християнська демократія. Однак між католицькою і кальвіністською версією християнської демократії є деякі відмінності.

Неокальвінізм Християнська демократія в Нідерландах

Перший в Європі організований християнський рух проти секуляризму виник у Нідерландах. Його очолив парламентар Грюн Ван Прінстерер (1801-1876). Його книга «Невір’я і Революція» стала ідеологічним бестселером серед соціально активних кальвіністів. На її сторінках можна знайти рішуче засудження Французької революції за заміну божественного авторитету людським. Грюн у пошуках християнської альтернативи існуючим секулярним радикальним ідеологіям пропонує повернутися до історичних християнських принципів.

img
Грюн
Ван Прінстерер
img
Абрахам Кайпер

Справу Прінстерера продовжив Абрахам Кайпер (1837-1920), нідерландський політик, прем’єр-міністр, теолог, журналіст. Він заснував першу нідерландську і першу європейську партію християнсько-демократичного типу – «Антиреволюційну партію» (1879). У назві партії була закладена її головна мета – протидія секулярним віянням Французької революції. Як теолог, Кайпер став родоначальником неокальвінізму. У його тлумаченні кальвінізму був зроблений акцент на повноті Божого суверенітету над всіма сферами людського життя. Якщо Бог панує над всім, то чому Його діти самоусуваються від відповідальності за стан справ у суспільстві? Кайпер намагався надихнути своїх братів-кальвіністів до рішучого поширення цінностей Царства Божого на мораль, освіту, політику. Християнський вплив на публічну сферу, згідно переконань Кайпера, є неможливий без цілісного біблійного світогляду християн. Саме з метою поширення такої християнської парадигми видається його книга, на основі лекцій, прочитаних в США, «Лекції з кальвінізму». Політичні погляди викладені в розділі «Кальвінізм і політика».

Унікальність Кайпера полягає в тому, що він актуалізує для ХІХ століття соціальне вчення кальвінізму XVI століття. Це своєрідна адаптація традиційних ідей відповідно до нових потреб і викликів більш складного індустріального суспільства. Кайпер без зайвої сором’язливості говорить, що тільки кальвінізм серед усіх християнських течій здатен впоратися з цим завданням. Він доводить, що католицизм і лютеранство представляють авторитарну політичну традицію. Також він рішуче засуджує секулярні концепції народного суверенітету Руссо та пантеїстичної держави Гегеля. У першому випадку політичну легітимність забезпечує народ, в другом – держава. Натомість, для Кайпера і кальвіністів політична легітимність походить виключно від Бога. Таким чином, Кайпер протистоїть як французькому лібералізму, так і континентальному консерватизму.

Багато в чому Кайпер повторює думки класичного лібералізму та консерватизму, які теж тісно пов’язані з кальвінізмом. Подібно до Локка, він – прибічник індивідуальних, релігійних, політичних, економічних свобод. Як і Берк, цінує здобутки Англійської та Американської революцій. Але Кайпер свідомо відмежовується, як від ідеології консерватизму, так і лібералізму, які на той час набули виродженого секулярного характеру.

«Суверенітет у своїй сфері» – головний принцип
кайперівського політичного вчення

Бог передбачив людські взаємини органічними. Бог наділяє людину якоюсь функцією, і від цього народжуються соціальні відносини і цілі галузі життя. Наприклад, репродуктивна здатність формує родину; творчий талант – мистецтво; фізіологічні потреби – працю; бажання володіти землею – приватну власність; пізнання – науку; бажання спілкуватися з Творцем – релігію. Натомість, влада людини над людиною – не є природною, органічною. Навпаки, вона зумовлена гріхом, як вимушена механічна дія з метою контролю над злом. Бог делегував владі право відбирати життя у злочинців. Без влади у грішному світі не можна обійтися, але вона має бути обмежена і не втручатися в органічну суспільну сферу. Які ж функції державної влади? По-перше, забезпечення правопорядку і захист слабших від зловживань владою сильнішими; по-друге, урегулювання взаємин між різними органічними сферами, якщо одна з них переступає межі свого суверенітету; по-третє, забезпечувати цілісність всієї держави та примушує нести спільну фінансову відповідність. Соціальна сфера і влада мають притримуватися цього балансу суверенітету з метою недопущення конфронтації. Взаємодію між суверенітетом окремих сфер людського життя і суверенітетом уряду має забезпечити верховенство права.

Позиція А. Кайпера майже ідентична природнім правам індивіда, обмеженої держави й верховенства права класичного лібералізму Д. Локка. Але Кайпер робить більший акцент на соціальному характері людської природи. Так як людина не може жити поза соціумом, то більше значення має не її індивідуальність, а спільнота. Тобто твоя роль сім’янина, професіонала, вірянина є вищим проявом твоїх природніх прав. Тому суверенітет органічних спільнот є вищою формою розвитку природніх прав. Цей суверенітет має кілька рівнів:

1) Суверенітет особистості. Наприклад, людський талант – це дар Божий, тому виключно перед Ним людина несе відповідальність за його використання;

2) Суверенітет суспільних сфер. Наприклад, університет має незалежну владу в науковій сфері, або церква, яка наділена духовною владою;

3) Суверенітет родини;

4) Суверенітет самоуправних громад. Наприклад, органи місцевого самоврядування.

Католицизм

Християнська демократія в Італії, Франції, Німеччині

Католицька церква підтримувала абсолютизм та протистояла демократичним перетворенням. Вона охороняла підконтрольні території від проникнення сміливих політичних ідей кальвінізму. Ліберальна демократія, республіканізм, капіталізм, політичні свободи вважалися несумісними з віровченням церкви. Але наприкінці ХІХ століття папа Лев XIII нарешті усвідомив, настільки церква відстала, опинившись на узбіччі важливих політичних процесів. Ватикан змушений визнати, що демократія може бути прийнятною формою політичного режиму. Енцикліки папи Лева XIII були відповіддю католицької церкви на виклики часи. Це були сміливі, як для католицької церкви, думки та вкрай обережні, з точки зору демократичної традиції. Наприклад, уникаючи крайнощів лібералізму і соціалізму, Папа визнає важливість приватної власності та соціальної справедливості. Відсутність власної демократичної політичної думки, за винятком «світлої плями» Саламанської школи, змусила католиків займатися компіляцією ідей лібералізму, консерватизму, соціалізму. За задумом, це мав бути альтернативний «третій шлях», але по факту християнська демократія стала правоцентристською ідеологією, різновидом консерватизму, проте з лівим підходом до економіки та соціальної справедливості. Найбільший внесок у теоретичну розробку християнсько-демократичної думки зробив французький католицький філософ, засновник неотомізму Жак Марітен (1882-1973).

img
Папа Лев XIII
img
Жак Марітен

Після Другого Ватиканського собору (1962-1965) та за правління реформатора папи Івана Павла ІІ, католицька церква стала надзвичайно прогресивною соціальною силою. Особливо варто відзначити ключову роль, яку відіграли католики і папа у справі демократизації світу та перемоги над комунізмом у ході Холодної війни. Та загалом, у другій половині ХХ століття саме католики, а не протестанти стали на захист християнських підвалин Західної цивілізації. І ідеологія християнської демократії, попри всі свої недоліки, відіграла в цьому не останню роль.

Короткий виклад
християнсько-демократичної доктрини:

img
  • 1. Персоналізм

    Це не просто природні права людини на життя, свободу і щастя. Персона – це соціально значимий індивід, який приносить користь всьому суспільству, яке віддячує йому повагою. Не важливо, чи це прибиральник, чи президент – робота кожного заслуговує на повагу.

  • 2. Комунітаризм

    Кожен повинен поважати ближнього, усвідомлюючи свою залежність один від одного.

  • 3. Корпоративізм

    Так як індивід неповноцінний без соціуму, то він має другорядне значення по відношенню до соціальних груп. Саме завдяки сім’ї, університету, заводу, профспілці, партії індивід себе реалізовує. Важко врахувати інтереси всіх індивідів, набагато ефективніше вести діалог з групами, які презентують їхні інтереси.

  • 4. Солідаризм

    Взаємна турбота, любов, почуття емпатії долають групові протиріччя, як в межах окремої держави, так і на міжнародному рівні. Наприклад, багаті мають моральний обов’язок дбати про бідних, так само і розвинуті країни – про відсталі.

  • 5. Субсидіарність

    Сильніший повинен дбати про слабшого, але тільки після того як той вичерпав всі можливості для власного порятунку. Мама має робити за свою дитину лише те, що останній не під силу. Держава та великі соціальні групи вирішують лише ті завдання, які не здатні самостійно вирішити менші спільноти чи окремі громадяни.

  • 6. Соціально-ринкова економіка

    Держава забезпечує законність та однакові права і можливості для всіх членів суспільства. Це також стосується економічної сфери. Але держава залишає за собою право на втручання у ринкові відносини для забезпечення вільної конкуренції. А також з метою перерозподілу матеріальних благ відповідно до принципу соціальної справедливості.

У 1919 році в Італії створюється перша незалежна від церкви католицька партія «Народна партія Італії». Її засновником був католицький священик Луїджі Стурцо . За правління фашистів Стурцо тікає до Франції, де гуртує довкола себе політичних діячів, які після Другої світової війни стали впливовими фігурами європейської політики. Серед них і майбутні прем’єр-міністр Італії Альчіде де Гаспері, канцлер Західної Німеччини Конрад Аденауер, міністр закордонних справ Франції Роберт Шуман. Саме на їхні плечі ліг тягар відбудови післявоєнної Європи та європейської інтеграції. Християнські демократи в другій половині ХХ століття стають домінуючою політичною силою в ФРН та Італії.

img
Луїджі Стурцо
img
Альчіде
де Гаспері
img
Конрад
Аденауер
img
Робер Шуман

Після Другого Ватиканського собору (1962-1965) та за правління реформатора папи Івана Павла ІІ, католицька церква стала надзвичайно прогресивною соціальною силою. Особливо варто відзначити ключову роль, яку відіграли католики і папа у справі демократизації світу та перемоги над комунізмом у ході Холодної війни. Та загалом, у другій половині ХХ століття саме католики, а не протестанти стали на захист християнських підвалин Західної цивілізації. І ідеологія християнської демократії, попри всі свої недоліки, відіграла в цьому не останню роль.

  • Ш. Ляйбольд. РЕЛИГИОЗНЫЕ КОРНИ ГОСУДАРСТВА ВСЕОБЩЕГО БЛАГОСОСТОЯНИЯ. Социология и социальная робота. Весник Нижегородского университета им. Н.И. Лобачевского. Серия Социальные науки, 2012, № 1 (25), с. 65-71
  • И. Гексем. Абрахам Кайпер и христианская политика [Электронный ресурс] / Ирвин Гексем – 1983. – Режим доступа: http://www.ucalgary.ca/~nurelweb/papers/irving/kuyperp.html
  • Жак Маритен. "Человек и государство"- М.: Идея-Пресс, Дом Интеллектуальной книги, 2000. Пер. с англ. Т. Лифинцевой
  • Syllabus, или Перечень, заключающий в себе главнейшие заблуждения нашего времени, указанные в консисториальных аллокуциях, энцикликах и иных апостольских посланиях святейшего господина нашего Папы Пия IX. Перевод опубликован в: "Покров", №2 (1999).
  • А. Кайпер . Лекции по Кальвинизму. Гл. Кальвинизм и политика [Электронный ресурс] / Абрахам Кайпер // Реформатский взгляд – 2007. – Режим доступа: https://www.reformed.org.ua/2/140/Kuyper
  • Питер С. Хеслам. Творцы евангельской интеллектуальной мысли: Абрахам Кайпер и Бенджамин Уорфилд[Электронный ресурс] / Питер С. Хеслам // Реформатский взгляд –- 2010. – Режим доступа: https://www.reformed.org.ua/2/550/Heslam
  • Энциклика папы Льва XIII «Rerum novarum» [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.pseudology.org/Documets/Lio13_enciclika.htm
VIII

Американський консерватизм

«В Америці Берк дорівнює Лок» Луїс Харцм

Витоки нового консерватизму в США

Кого можна вважати американським консерватором в період встановлення державності? Хто захищав ліберальні цінності подібно англійцю Е. Берку? Однозначно, що всі батьки-засновники США. Однак консервативні ідеї на захист ліберальних інститутів звучали насамперед від федералістів Александра Гамільтона та Джона Адамса. Вони намагалися знайти розумну рівновагу між демократичним принципом народовладдя та індивідуальними політичними свободами, побоюючись загроз демократичного егалітаризму. Втім, не можна сказати, що федералісти створили американську інтелектуальну консервативну традицію.

img
Александр
Гамільтон
img
Джон Адамс

Справжнім «батьком» американського консерватизму вважається Р. Кірк, автор книги «Консервативне мислення». Однак, тут дуже важливо зробити слушний наголос, що елементи консерватизму в американській культурі були сильними від моменту створення США. Р. Кірк лише виразив ці настрої у вигляді консервативної теорії. Але С.Хантінгтон критикував Р. Кірка через його спроби пов’язати американський консерватизм з сумнівними діячами та в цілому за штучні спроби створити «з повітря» американську консервативну традицію. Правда в тому, що до Р. Кірка в США не було сильних консервативних теоретиків. у своїй статті «Консерватизм як ідеологія», вказує на хибне розуміння природи консерватизму та пошук штучних цінностей Р. Кірком. Для Хантінгтона консерватизм – це імунна система ліберальних інститутів, а для Кірка самостійна незалежна від лібералізму ідеологія. Однак, не варто зараховувати Кірка до антилібералів, він безперечно цінує американські свободи.

Претензія Хантінгтона до Кірка полягає у песимістичному ставленні до сучасного індустріального суспільства та небажанні того захищати через консерватизм американські ліберальні інститути. Він бачить повну невідповідність консерватизму Кірка консерватизму Берка. Хоча Кірк саме той, хто виводив від Берка генеалогію американського консерватизму.

img
Самуель
Хантінгтон
img
Роберт Нісбет

Наступним за авторитетом і значенням американським консерватором можна вважати соціолога Роберта Нісбета (1913-1996), автора таких праць як «Соціологічна традиція», «Соціальний союз», «Традиція і повстання». Він був нетиповим представником американської академічної еліти через приналежність до правих. Більшість його колег по цеху проповідували ліві ідеї через науку. Нісбет був один з перших (в 40-х роках), хто намагається принести ідеї європейського консерватизму на американську землю. На початку його консерватизм був обумовлений його походженням з півдня. Але згодом він переосмислює погляди і розриває з південним консерватизмом. Він захищає принципи економічної і політичної свободи, засуджує ідеї Руссо та Гоббса, які намагаються обмежити суспільний плюралізм, протиставляючи їм Берка та Токвіля.

У Нісбета складалися непрості відносини з мейнстрімним неоконсерватизмом. Він ніколи не відмовляв їм в інтелектуальній підтримці. Проте він прохолодно поставився до епохи Рейгана, так як той створив занадто широку праву коаліцію, до якої входили групи, яких Нісбет не поважав, як от лібертаріанці. Агресивна зовнішня політика Рейгана також була неприйнятною для Нісбета.

img
Гері Норт
img
Рейнхольд Нібур

Друг Нісбета, американський християнський соціолог і економіст Гері Норт, робить також чимало для консервативного руху. Особливо цінними є його критика лівих економічних теорій, зокрема, марксизму.

Моральним авторитетом для консервативного руху був відомий протестантський теолог Рейнхольд Нібур. Він взяв на себе мужність протистояти популярним політичним і теологічним ідеям. Його опонентами були ліберальні теологи, світські гуманісти, комуністи та ліві ліберали. Вчення Нібура під назвою «християнський реалізм» зробило важливий внесок в християнську теологію і політичну думку США. Своїм реалізмом Нібур нагадує, що людина гріховна, тому без врахування цього факту будь-яка політична ідеологія чи система приречена на утопію.

На формування американської консервативної думки також вплинули німецькі емігранти-інтелектуали, які самі себе консерваторами не вважали. Це Ерік Фегеліні та Лео Штраус. Особливо це стосується Л.Штрауса. Він згодом став інтелектуальною іконою для нового правого руху – неоконсерватизму. Е.Фегеліні досліджував зв'язок релігійного і політичного. Він бачив невіддільними Західну цивілізацію від грецького і юдео-християнського спадку. Також дослідник хотів знов повернути значення трансцендентної реальності в іманентну політичну дійсність. Він не бачив протиріч між людським розумом і божественним одкровенням. Таку взаємодію він позначив як політичну теологію.

img
Ерік Фегеліні
img
Лео Штраус
img
Френсіс Шейфер

Френсіс Шейфер, видатний християнський філософ другої половини ХХ століття, хоч сам і не відносив себе до ідеології консерватизму, однак поза всяким сумнівом його позиція була консервативною. Він послідовний критик культурного нігілізму. Ці погляди найбільш концентровано зібрані в праці «Християнський маніфест». Саме Ф. Шейфер став одним із перших у протестантському таборі, хто закликав протистояти моральному релятивізму.

Обєднання консервативних сил
для політичної боротьби

Інтелектуальний рух нових американських консерваторів, можливо, не здобув би політичного впливу, якби не енергійний Вільям Баклі. Цей публічний інтелектуал, редактор консервативного видання «National Review» зумів консолідувати правий рух довкола політичних цілей. Наслідком цього можна вважати висування в якості кандидата в президенти консерватора Баррі Голдуотера, який з тріском програв у 1964 році. Але наступна спроба консервативних сил виявилася більш вдалою і у 1979 році Р. Рейган став президентом США.

Ця перемога об’єднала різноманітні консервативні групи, але водночас посилила розкол в правому таборі. Конфлікт виник насамперед між традиціоналістами, які у 90-х роках перетворилися на палеоконсерваторів та неоконсерваторів. До традиціоналістів належало чимало тих, хто стояв у витоків американського консерватизму – Р. Кірк та Р. Нісбет – та палеоконсерватори П. Готтфрід, П. Бьюйкенен. Впливовими неоконсерваторами вважаються Ірвінг Крістол та Норман Подгорец.

Так хто такі американські традиціоналісти (палеокони) та неоконсерватори? У чому причина їхнього протистояння?

img
Вільям Баклі
img
Пол Готтфрід
img
Патрік
Бьюкенен

Неоконсерватизм

Ідеологія, яка виникла у США в 70-х роках минулого століття і поширилася у Великій Британії. Це суміш класичного консерватизму Е. Берка та класичного економічного лібералізму А. Сміта, які піддалися переосмисленню у відповідності до вимог сучасності. Ось чому два найвизначніші представника цього напрямку, Р. Рейган і М. Тетчер, є водночас неоконсерваторами і неолібералами.

Ідеї Берка реанімовано новими американськими консерваторами Кірком, Нісбетом, Баклі, а ідеї Локка та Сміта – представниками неолібералізму Мізесом, Хаєком, М. Фрідманом. Чому реанімують? А тому що вплив лівих ідей на культуру і економіку був тотальним. Американські традиційні цінності руйнувалися під натиском сексуальної революції, руху хіпі та секуляризації. Економічні свободи нищилися соціал-ліберальним курсом Демократичної партії. Неоконсерватизм виникає як реакція на загрози базовим цінностям США. Він спирається на економічний лібералізм і культурний консерватизм.

img
Людвіг
фон Мізес
img
Фрідріх
Гаєк
img
Мілтон
Фрідман
img
Ірвінг
Крістол
img
Норман
Погорец

Впливовим угрупуванням, що генерувало нові смисли неоконсерватизму, були ліволіберальні інтелектуали єврейського походження, які перейшли на правий бік. Їх уособлюють, насамперед, двоє політичних діячів – Ірвінг Крістол та Норман Подгорец.

Характерною рисою неоконсерватизму є підтримка ринкових свобод, панівної моралі та рішуча зовнішня політика. Неоконсерватори розглядають США в якості глобального поліцейського з функцією поширення ліберальної демократії у світі. Тому вони підтримують великі урядові витрати на військово-промисловий комплекс. Ключова геополітична місія США полягає у підтримці Ізраїлю і протидії комунізму та радикальному ісламу. Їх також відрізняє нетипова для правих міграційна політика. Вони підтримують модель плавильного котла, в якому відбувається культурне і біологічне змішання в єдину американську ідентичність. Втім, це не винахід неоконсерваторів, а специфіка формування американської нації.

Палеоконсерватизм

Палеоконсерватори у 90-х роках виступили як опозиція домінуючому неоконсерватизму. Цей напрямок представляли Пол Готфрід та Патрік Б’юкенен. Назва, яку обрано для самоідентифікації мала б вказувати на давнину їхньої консервативної традиції. Неоконсерваторів і багатьох правих вони відмовлялися називати консерваторами. А себе палеокони вважали справжніми спадкоємцями американської консервативної традиції, щоправда зі специфічною генеалогією. У перелік своїх героїв вони записали конфедератів-рабовласників, а антигероями для них був А. Лінкольн та Мартін Лютер Кінг. Також вони посилалися на родоначальників нового американського консерватизму – Р. Кірка та Р. Нісбета.

Неоконам Пол Готфрід та Патрік Б’юкенен закидали ліве походження, яке, буцімто, полівачило весь мейнстрімний консерватизм. Ревність у них викликало те, що інститути американського консерватизму окупували представники єврейського походження, а не білі англосакси, які, до речі, використовують американську військову могутність для захисту інтересів своїх співвітчизників.

У палеокосерваторів агресивна зовнішня політика викликає засудження, вони переконанні, що нав’язування іншим країнам ліберальних цінностей суперечить консервативній ідеології. Адже сам Берк був противником такого підходу. Тому вони підтримують ізоляціонізм і не вважають, що Америка має глобальну місію з поширення демократії. Для них внутрішня політика більш пріоритетна.

Міграція – ще одне джерело протиріч між неоконами і палеоконами. Для останніх міграція має бути обмежена через складність інтеграції різних етнічних груп в американське суспільство.

Нові релігійні праві

Релігійно-політичний рух на захист християнських цінностей виник в США в кінці 70-х років. Політична активність протестантів була зумовлена моральною кризою американського суспільства. Осередком цієї консервативної реакції був «Біблійний пояс США» – місце проживання людей з традиційними поглядами. На суспільну активність віруючих півдня вплинув легендарний євангеліст Біллі Грем. Саме Біблійний пояс став головною електоральною базою, яка забезпечила перемогу Р. Рейгана.

Посприявши перемозі консервативного кандидата, релігійні праві отримали можливість впливати на політику Р. Рейгана. Тут слід згадати про значення проповідника-фундаменталіста Джеррі Фолвелла і очолюваної ним організації «Моральна більшість». Цей діяч став впливовою публічною фігурою, до якої прислухалися політики, адже він мав вплив на консервативний електорат, закликаючи голосувати лише за віруючих кандидатів.

img
Біллі Грем
img
Джеррі Фолвел
img
Пет Робертсон

Вплив на формування консервативного порядку денного мав також відомий телепроповідник Пет Робертсон. Він був засновником телеканалу CBN та релігійної політичної організації Християнська коаліція Америки. Його діяльність була спрямована на лобіювання політичних інтересів протестантів та протегування їх в управлінську сферу. Нові релігійні праві використовували свій політичний вплив для протидії фемінізму, гомосексуалізму, абортам, порнографії, наркоманії, злочинності, проституції. Натомість, захищали традиційну сім’ю, здоровий спосіб життя, працелюбність. В освітній сфері вони прагнули повернути молитву в школах. У зовнішній політиці вони підтримували неоконсервативний жорсткий курс з протидії комунізму, розповсюдженню цінностей ліберальної демократії та підтримки Ізраїлю.

Мобільний протестантський електорат нових релігійних правих допоміг Бушам та Трампу здобути президентські крісла. З цією суспільно-політичною силою, сформованою у 1980-1990-х роках, змушені рахуватися всі республіканські кандидати.

Основні відмінності між провідними напрямками
американського консерватизму

Релігійно-політичний рух на захист християнських цінностей виник в США в кінці 70-х років. Політична активність протестантів була зумовлена моральною кризою американського суспільства. Осередком цієї консервативної реакції був «Біблійний пояс США» – місце проживання людей з традиційними поглядами. На суспільну активність віруючих півдня вплинув легендарний євангеліст Біллі Грем. Саме Біблійний пояс став головною електоральною базою, яка забезпечила перемогу Р. Рейгана.

Посприявши перемозі консервативного кандидата, релігійні праві отримали можливість впливати на політику Р. Рейгана. Тут слід згадати про значення проповідника-фундаменталіста Джеррі Фолвелла і очолюваної ним організації «Моральна більшість». Цей діяч став впливовою публічною фігурою, до якої прислухалися політики, адже він мав вплив на консервативний електорат, закликаючи голосувати лише за віруючих кандидатів.

натискайте на критерії в лівій колонці таблиці
Палеоконсерватизм
Неоконсерватизм
Релігійні праві
Зовнішня політика США.
Підтримка Ізраїлю

Ізоляціонізм. Америка не повинна втручатися у справи третіх країн і брати на себе роль морального месії.

Америка не має захищати чужі інтереси за кошти американських платників податків. Ізраїль не є виключенням.

США – це держава, яка повинна розповсюджувати у світі цінності ліберальної демократії за допомогою потужної армії та дипломатії.

Захист Ізраїлю – важлива складова американської геополітики.

Підтримка антикомуністичного, антиісламського, проізраїльського зовнішньополітичного курсу неоконсерваторів.

Історія

Симпатизують конфедератам. Вважають консерватизм південних штатів частиною консервативної традиції США. Тому серед їхніх історичних героїв є захисник рабовласництва Джон К. Келхун, антигероями є А. Лінкольн та Мартін Лютер Кінг.

Неокони засуджують рабовласництво та сегрегацію, які мали місце в історії США. Вони спираються на класиків лібералізму, консерватизму, а також тих політичних діячів, які засуджували ці ганебні явища.

Дистанціюються від своїх предків-рабовласників. Засуджують прояви ксенофобії.

Міграція

Міграція має бути обмежена через те, що вона загрожує американським традиціям.

Підтримують міграцію в США та американізацію представників різноманітних культур.

Не існує одностайної позиції щодо міграції. Частина підтримує неоконсервативну політику, частина – палеоконсервативну. На останніх виборах США антимігрантська риторика Трампа викликала схвалення з боку цієї електоральної групи.

Боротьба
з радикал.
ісламом

Противники радикального ісламу лише на території США. А що відбувається по той бік кордону, палеоконсерваторів не хвилює.

Противники радикального ісламу. Адепти війни з ісламським тероризмом.

Противники радикального ісламу.

  • Р. Кирк . Какая форма правления является наилучшей для счастья человека? – Полис. Политические исследования. 2001. № 3. С. 139
  • Р. Кирк. Берк и политика основанная на праве давности. – Полис. История политической мысли. 2003. №5
  • Нисбет Роберт.Прогресс: история идеи / Роберт Нисбет; пер. с англ. под ред. Ю. Кузнецова и Гр. Сапова. - М.: ИРИСЭН, 2007. 557 с. (Серия « Социология »)
  • Пол Готфрид. Палеоконсерваторы: правые изгои Америки. Тетради по консерватизму: Альманах Фонда ИСЭПИ: № 1. – М.: Некоммерческий фонд – Институт социально-экономических и политических исследований (Фонд ИСЭПИ), 2016. – 276 с.
  • А.В. Павлов. Основания неоконсерватизма. Тетради по консерватизму: Альманах Фонда ИСЭПИ: № 1. – М.: Некоммерческий фонд – Институт социально-экономических и политических исследований (Фонд ИСЭПИ), 2016. – 276 с.
  • К.В. Аршин. «Религиозные правые» Америки: безуспешные «десекуляризаторы». Тетради по консерватизму: Альманах Фонда ИСЭПИ: № 1. – М.: Некоммерческий фонд – Институт социально-экономических и политических исследований (Фонд ИСЭПИ), 2016. – 276 с.
  • Альманах старой и новой культуры: Сб. ст. / РАН. ИНИОН. Центр гуманит. науч.-информ. исслед. Отд. культурологии; Отв. ред.-сост. Гальцева Р.А. – М., 2014. – Вып. 10: Ирвинг Кристол. К итогам XX века. – 188 с. – (Сер.: Теория и история культуры).
  • Samuel P. Huntington, “Conservatism As An Ideology”, The American Political Science Review, vol. 51 (June 1957), p. 454–473. Перевод А.А. Закутина под редакцией Л.В. Полякова
  • Р. Нибур. Опыт интерпретации христианской этики. [Электронный ресурс] / Райнхольд Нибур // Яков Кротов. Богочеловеческая история. – Режим доступа: http://yakov.works/libr_min/14_n/nib/ur_05.htm
  • И.М. Зашихина. Неоконсерватизм как современный политический проект США. [Электронный ресурс] / Инга Михайловна Зашихина// cyberleninka – Режим доступа: https://cyberleninka.ru/article/n/neokonservatizm-kak-sovremennyy-politicheskiy-proekt-ssha
  • С. Гольдман. Лео Штраус: ястреб или голубь? [Электронный ресурс] / Сэмуэль Гольдман – Режим доступа: http://gefter.ru/archive/14071
  • Штраус, Лео. О тирании / Пер. с англ. и дрсвнегреч. А. А. Россиуса, пер. с франц. А М. Руткевича. — СПб.: Изд-во С.-Петсрб. ун-та, 2006. — 328 с.
  • Фридман М. Капитализм и свобода / Пер. с англ. М.: Новое издательство, 2006. — 240 с.
  • Тэтчер М. Искусство управления государством. Стратегия для меняющегося мира/ Пер. с англ.–2-е изд. –М.: Альпина Бизнес Букс, 2007. –504 с.
  • М. Тетчер. Я вірю. / Маргарет Тетчер / Переклад з англ. Петра Таращука // Консерватизм. Антологія. – Київ: Смолоскип, 1998.
  • Лал Д. Возвращение «невидимой руки»: Актуальность классического либерализма в XXI веке / Пер. с англ.М.: Новое издательство, 2009. — 426с. — (Библиотека свободы).
  • Фрідріх А. Гаєк. Шлях до кріпацтва (скорочена версія). Переклад з англійської: ГО "Ціна держави"
  • Харц Л. Либеральная традиция в Америке. М.: Издательская группа «Прогресс» - «Прогресс-Академия», 1993. - 395 с.
  • Федералист: Политические эссе А. Гамильтона, Дж. Мэдисона и Дж. Джея. –М.: Издательская группа “Прогресс” – “Литера”, 1994.
  • А.В. Павлов. У истоков американского консерватизма: Роберт Нисбет. - Политическая концептология № 4, 2011г.
  • Алеся Чернявская, Даниил Маштаков. Бытие «между»: пролегомены к политической теории Эрика Фёгелина.-Журнальный клуб Интелрос » Логос » №6, 2015
Автор матеріалу: Микола Харламенков
Візуалізація: Павло Гльоза