Де ти, християнине? Непрості питання про білоруські протести

Інтерв'ю з пасторами, громадськими діячами та лідерами думок Білорусі та України

«Жыве Беларусь!» Так підтримуємо ми країну, в якій майже місяць тривають мирні протести. Чи стали вони відповіддю на багаторічні молитви християн про свободу від комуністичного режиму? Чи стануть ці події переломним моментом в долі країни? Про контреліти, правильні відповіді, протестантські історичні традиції та атмосферу протестів ми говорили з пасторами, громадськими діячами та лідерами думок Білорусі та України : Андрій Кім – керівник білоруської компанії кінодистриб’юції і дубляжу «Кінаконг»; Дмитро Дашкевич – відомий білоруський опозиціонер; Антоній Бокун – пастор протестантської церкви «Церква Іоанна Предтечі»; Ярослав Лукасік – колишній пастор мінської «Церкви Іоанна Предтечі», директор Східноєвропейського лідерського форуму, м. Київ; Дмитро Зеленський – пастор «Церкви Ісуса Христа», м. Мінськ; Юрій Карманович – бізнесмен, організатор мінського Лідерського саміту, засновник Школи лідерства та управління «Міст»; Георгій Дмитрук – співголова партії «Білоруська християнська демократія», керівник асоціації «Християнська ділова ініціатива».


Андрію, багато років твоя церква молилася про вільну Білорусь. Нинішня протестна реальність збігається з очікуваннями і мріями?

Андрій Кім: Думаю, ніхто з нас, хто молилися за вільну від комуністичного режиму Білорусь, нічого подібного не чекав. Для багатьох виступ людей проти фальсифікації результатів виборів і подальша жорстокість правоохоронних органів стали шоком. Поки що нічого не зрозуміло: з одного боку все надихає, з іншого боку – ясно, що будуть проблеми, аж до російської окупації. Але також підвищується ймовірність того, що і окупації не буде, а буде свобода. Це все сфера Божої волі, Божого керівництва.

Як і в Україні до війни, так і в Білорусі до цих подій молитва за Білорусь в контексті національної свободи – була справою непопулярною. Молилися лише кілька церков. Зараз християни почали повсюдно молитися за країну в контексті національних подій. Єпископи надихають на це людей. Було кілька відеозвернень трьох єпископів до влади із закликами зупинити насильство. Вони також закликали християн молитися за країну. Все це можна подивитися на каналі Worship Belarus в YouTube. Наприклад, звернення єпископа ОЦ ХВЄ РБ Сергія Павловича Цвора «Молитва за Білорусь» викликала хвилю інтересу, на YouTube її переглянули кілька тисяч разів, вона стала популярною та актуальною серед безлічі церков і християн. 

Андрій Кім. Фото: facebook.com

У мене таке враження, що нинішні протести – Божий суд над Лукашенко за осквернення Куропат, за те, що рік тому публічно наказав прибрати хрести з місць поховання 200 тис. убитих більшовиками.

Як і в Україні до війни, так і в Білорусі до цих подій молитва за Білорусь в контексті національної свободи – була справою непопулярною. Молилися лише кілька церков. Зараз християни почали повсюдно молитися за країну в контексті національних подій. Єпископи надихають на це людей

Дмитре, кілька років тому ти з друзями відстояв історичну пам’ять Куропат і не дозволив побудувати на місці поховань розважальний комплекс. Останній рік знову стоїш на посту в Куропатах, щоб влада не зносила хрести. І ось в нинішніх протестах Куропати знову зайняли ключову позицію. Як народилася ідея «ланцюга покаяння»? У чому її суть і символізм?

Дмитро Дашкевич: У мене є занепокоєння, що люди не розуміють суть, не хочуть подивитися в корінь проблеми, дуже поверхнево дивляться на ситуацію і не розуміють того, чому у нас панує Лукашенко. Він у нас є, тому що ми не покаялися в лиходійствах комунізму. Після розпаду СРСР прийшов чоловік, який сказав: «Я поверну вам імперію» і повертає нам її протягом усіх 26 років. Саме в цьому проблема. Лукашенко – це комунізм, а про те, що таке комунізм розповідають Куропати: величезне число невинно убитих, вся вина яких була в тому, що вони були патріотами.

Лукашенко – це комунізм, а про те, що таке комунізм розповідають Куропати: величезне число невинно убитих, вся вина яких була в тому, що вони були патріотами

Тому початковий і кінцевий пункти «Ланцюга покаяння» вибрані не випадково. В Окрестіно зовсім нещодавно катували і били тисячі людей. Таке стало можливим через те, що ми не розібралися зі злочинами комунізму. Окрестіно – логічний наслідок Куропат!

І ось, коли ми з дружиною були біля Окрестіно, до нас приїхали протестантські пастори з пропозицією в цей непростий час почати робити щось необхідне. І тоді виникла ідея створити «молитовний ланцюг покаяння». Буває час, коли я розумію, що буду робити те, що повинен, незалежно від наслідків, наприклад, як цього разу. Я почав запрошувати на акцію людей.

Дмитро (Зміцер) Дашкевич під час демонстрацій у Мінську. Фото: facebook.com

Чи розуміють білоруси, що старі ідоли, помилкові ідеї повинні лягти?

Дмитро Дашкевич: Якщо ми говоримо про такі категорії, як нація чи народ, то повинні розуміти, що робимо це досить метафорично. Наприклад, коли говоримо про насильство над тисячами білорусів, то ототожнюємо це з усім народом. Так само, коли читаємо в Біблії Божі обіцянки, що перед Ним схиляться всі народи, ми не знаємо процентне співвідношення тих, хто підкорилися Богові в цьому народі. У Бога, напевно, є критична маса людей. Тому я не можу стверджувати, що всі поголовно білоруси усвідомлюють справжній стан справ або хочуть повалення комунізму. Це дуже складний процес.

В України 30 років був свій прапор, герб, своя державність, своя мова, своя національна та історична школа. У Білорусі не було нічого, повний тоталітаризм: ти вийшов, відкрив рота – сів на добу (міра адміністративного покарання в Білорусі, – прим.ред.); вийшов проповідувати Євангеліє на вулицю – сів на добу; вийшов з національним прапором (біло-червоно-білим, – прим.ред.) – сів на добу. Приходиш віддавати дитину в садок, а вихователька відмовляється розмовляти з тобою рідною мовою, а тільки російською. Взагалі, в країні менше одного відсотка студентів навчаються в навчальних закладах, в яких навчальний процес відбувається білоруською мовою. Білорусь та Україна – це як дві різні планети.

Тому я не можу стверджувати, що вся Білорусь прагне покаяння в гріхах комунізму, але я б зробив акцент на контреліти: незалежних ЗМІ, громадських активістах, лідерах громадської думки тощо. Серед них я спостерігаю цей процес: вони починають усвідомлювати необхідність покаяння.

Виходячи з білоруського контексту, я просто був у шоці від того, як у «ланцюг покаяння» вишикувалася ціла когорта ключових людей в суспільстві, в тому числі, і пасторів, і єпископів протестантських церков. Адже на пострадянській території протестантська церква завжди пасла задніх у суспільно-політичній сфері. У нас, до речі, до цих пір в країні збереглася така структура КДБ, як комітет у справах релігій, який регулярно залякує пасторів. І тим не менше пастори, керівники церков і релігійних об’єднань вийшли в Куропати і дві години молилися і проповідували людям істину.

В Білорусі ще з дня виборів тривають масові затримання громадян. Фото: facebook.com

Хто повинен каятися в гріхах комунізму?

Дмитро Дашкевич: Я досі перебуваю в подиві, в хорошому сенсі, від того, що в церкві відбуваються такі важливі процеси, в тому числі, ототожнення себе з народом на противагу деяким «марсіанським» твердженнями вчення «наше мешкання на Небесах». Коли пророк Даниїл бачив у книгах, що час рабства закінчився, він – хоч був святим і не схилився перед ідолами імперії – впав і молився за гріхи народу. Він ототожнив себе з народом до останньої своєї клітини, бився за цей народ. Я дуже хочу, щоб Церква була таким же пророком Даниїлом. І це починає збуватися.

Поряд з цим, починають відбуватися дивні духовні перетворення з людьми цього світу, патріотами своєї країни – вони починають усвідомлювати необхідність покаяння. Не в атеїстичному розумінні: битися головою зі словами «Каюсь!», а в конкретному розумінні цього слова, з «переосмисленням дійсності». Ці люди, далекі від церкви, починають усвідомлювати, що маємо винести уроки з історії, покаятися і виправити наші історичні помилки. І хоча багато ще дивуються: «Ми ні в чому не винні, в чому ж нам каятися?!», я приводжу їм у приклад німців, які каялися в гріхах нацизму персонально і досі продовжують це робити. Наші патріоти починають прозрівати. Думаю, це важка справа, але вона здійснюється. Наш захід про це засвідчив. Це здавалося неймовірним, щоб 10-15 тисяч людей вишикувалися вздовж 15 кілометрів, і хто усно, хто своєю присутністю приносив таке потрібне нам зараз покаяння.

ЧИТАЙ: Ланцюг покаяння з’єднав у Мінську Окрестіно і Куропати

Чому важлива єдність церкви перед обличчям громадських викликів? У яких ключових питаннях ця єдність має бути?

Антоній Бокун: Політичні події в Білорусі в серпні 2020 року вийшли зі сфери політики і перейшли до моралі, до протистояння добра і зла, світла і темряви, правди і брехні. Сьогодні кожен християнин, кожен священник, кожна церква та кожна релігійна організація повинні однозначно відповісти на два запитання, а оскільки це ситуація морального вибору, відсутність відповіді також є відповіддю.

Перше питання: Хто сьогодні в Білорусі на стороні добра і правди, а хто – на стороні зла і брехні: люди в чорному чи люди в білому?

Друге питання: на якому боці я і моя церква?

Відповіді: «Це не наше питання», «Ні те, ні інше не правильно», «Церква вища за все це» в цій ситуації означають лише те, що ви вибрали сторону зла, і краще визнати це чесно, ніж мати ілюзію «святості та духовності».

Антоній Бокун (посередині). Фото: svaboda.org

Якщо церква і кожен християнин особисто дадуть правильну відповідь на ці питання, слово церкви, слово християн означатиме щось для оточуючих людей, а якщо ні – то не потрібно ображатися, що ніхто не послухає християнського послання.

Ісус сказав: «Як Мене переслідували, то й вас переслідувати будуть; як слово Моє зберігали, берегтимуть і ваше» Від Івана 15:20

Відповіді: «Це не наше питання», «Ні те, ні інше не правильно», «Церква вища за все це» в цій ситуації означають лише те, що ви вибрали сторону зла, і краще визнати це чесно, ніж мати ілюзію «святості та духовності».

Ярославе, чому необхідно формувати політичну культуру серед християн?

Ярослав Лукасік: Тому що політика – дуже духовна справа. Вся Біблія говорить про неї. Роль священників і пророків полягала в тому, щоб формувати світогляд і систему цінностей, на яких би ґрунтувалася політика. Політика – це система владних відносин. Насправді, ми всі хочемо, щоб будь-яка влада, зокрема політична, була заснована на правді і любові. Така модель існує в Царстві Божому, і Церква, як представництво цього Царства, несе чималу відповідальність, щоб створювати модель культури, в якій влада ґрунтується саме на правді і любові. Наприклад, патріотизм є такою системою цінностей.

Тому одним із завдань Церкви є формування ціннісної бази для суспільства – політичної культури, з якої потім виростає конкретна поведінка людей, що ухвалюють політичні рішення. Для цього служителі повинні свідомо виховувати політичну культуру у своїх прихожан.

Чи існує в історії протестантизму подібна традиція, яку можуть наслідувати сучасні християни?

Ярослав Лукасік: Вся історія протестантизму переповнена прекрасними прикладами зрілої громадянської позиції. Це історія формування політичної культури Заходу, яка є базою здорової політики, без якої не буде здорової моделі патріотизму; правильного розуміння таких слів, як «справедливість» і «свобода»; зрілого ставлення до права, як натурального Божого закону. Всі ці смисли засновані на політичній культурі. Це духовні інгредієнти, які впливають на те, яким буде світ; якими будуть відносини між людьми і народами; чи будуть відбуватися на Землі війни або пануватиме мир і правда.

Ми читаємо про це не тільки у Старому Заповіті, а й в християнській традиції, наприклад, у Августина в його праці «Про Град Божий».

Ярослав Лукасік. Фото: facebook.com

Подивимося на ту частину історії, яка пов’язана з «Великою хартією вольностей» в Англії, ініціаторами прийняття якої були єпископи. Хартія стала предтечею тих політичних свобод, без яких неможливо уявити собі сучасний світ. Маємо Павла Владковіца (поч. XV ст.), який був людиною, що озвучила світовій спільноті ідеї справедливості між народами, що були засновані на новозавітних стандартах. Гуго Гроцій – основоположник міжнародного права – досконало розкриває ідеї Владковіца на поч. XVII ст.

Крім цього, ми маємо всю історію Реформації, особливо історію кальвінізму, без якої ми не можемо уявити собі сучасну демократію: з парламентаризмом, громадянським суспільством, верховенством закону та іншими феноменами Заходу.

Що християнам слід робити для того, щоб суспільство змінилося на краще?

Дмитро Зеленський: Універсальним принципом, якого достатньо, щоб відбулися зміни як в житті окремої людини, так і нації є принцип «Молитва, Слово, Діло». Сьогодні я кажу про застосування даного принципу в сфері суспільного життя.

Народ підняв голос за правду, за свободу, за те, щоб були зруйновані твердині зла – це добре і правильно. Але народ, як і раніше, потребує моральних орієнтирів, які Церква зобов’язана дати суспільству. Через те, що нація в черговий раз пережила насильство над собою, Церква має можливість різними способами втішити народ: і молитвою про дію Святого Духа як Утішителя, і словами розради з Писання, і справами. Ми молимося, щоб Творець історії написав в історії сучасної Білорусі нові глави про нашу свободу. Поряд з роботою професійних психологів, людям потрібно почути Божі слова розради від духовних душеопікунів і наставників. Фінанси, які ми жертвуємо на потреби тих, хто постраждав від рук ОМОНу, будь-яка фізична і юридична допомога – також здатні втішити. Весь цей комплекс допомоги важливий, щоб люди, що пережили насильство над собою, знову знайшли силу і бажання жити, щоб вони не були зупинені злом.

Дмитро Зеленський під час Східноєвропейського лідерського форуму. Фото: facebook.com

Я підбадьорював людей робити в цій ситуації те, що вони можуть з тим рівнем розуміння ситуації, якого досягли. Якщо хтось не готовий висловити свою громадянську позицію, виходячи на вуличні протести, але може з розумінням ситуації молиться вдома, то це добре. Хтось приєднався до волонтерського руху та вважає його важливим – нехай робить! У цьому зараз наше завдання як служителів: надихати людей, робити те, що можливо: сіяти насіння змін в суспільстві: в єдності, а не в звинуваченнях.

Церква має можливість різними способами втішити народ: і молитвою про дію Святого Духа як Утішителя, і словами розради з Писання, і справами. Ми молимося, щоб Творець історії написав в історії сучасної Білорусі нові глави про нашу свободу

Юрію, білоруси пишаються атмосферою єдності, мирним характером протестів. Яка ідея стоїть за цим?

Юрій Карманович: Якщо говорити про атмосферу, то незважаючи на ейфорію, наша реальність зараз важка. Таке відчуття, що нас зґвалтували, позбавивши вибору. Бог через Старий Заповіт вчить нас кричати, чинити опір ґвалтуванню. Ми і кричимо! Не бунтуємо, але наші марші дуже емоційні!

Нашими бажаннями жити в гарній країні з чесним урядом знехтували. Уже в день виборів людей, які бажають переконатися, що підрахунок голосів буде чесним почав пресувати ОМОН: когось затримали вже тоді. Це був перший шок. Тому люди ввечері вийшли на вулиці своїх міст, щоб зрозуміти, що робити далі. Ви вже знаєте, що тоді проти людей застосували водомети, світлошумові гранати. Людей били, в них стріляли гумовими кулями. За перші три дні після виборів ОМОНом було затримано близько 7000 осіб, яких вбивали, били, принижували і катували. Тоді країна зазнала больовий шок! І сьогодні справедливість вимагає покарання винних у вбивствах, тортурах, побитті і зґвалтуваннях людей. Це дуже духовне дійство – виявляти зло і його карати. Сьогодні люди вимагають правди і скасування сфальсифікованих результатів виборів. Вимагають від Лукашенка піти у відставку.

У нас в країні дуже жорсткий режим, але ми віримо, що він впаде. І Білорусь стане країною щасливих людей! Ми говоримо про це людям на вулицях, наші послання, народження нових смислів зараз дуже затребувані, від чого я дуже радий!

Чи можна стверджувати, що на наших очах народжується громадянське суспільство?

Юрій Карманович: Марш жінок став переломним моментом в атмосфері болю і смутку. Тому я можу стверджувати, що у нашої білоруської революції жіноче обличчя, жінки народжують націю.

Єднання людей в націю – це так красиво! До цього «нас» як нації, думаю, і не було. Ось уже третій тиждень ми живемо одним днем, ми долаємо наші страхи, інстинкт самозбереження, налаштовуємо свої внутрішні компаси на правду і справедливість та культурно робимо нашу революцію. Зараз я спостерігаю єдність і спорідненість душ. Ми об’єднуємося на рівні будинків, мікрорайонів, районів, міст. Потоваришували всі.

У нас в країні дуже жорсткий режим, але ми віримо, що він впаде. І Білорусь стане країною щасливих людей! Ми говоримо про це людям на вулицях, наші послання, народження нових смислів зараз дуже затребувані, від чого я дуже радий!

Я не знаю що буде далі. Але знаю, що вже не будемо жити, як раніше. Сподіваюся, що наш крик почує світове співтовариство і Бог. Прошу, щоб Він допоміг нам. Тому що ми мирні люди, наша єдина сильна зброя – дух, в його прагненні до правди і свободи.

Юрій Карманович (попереду зліва) під час демонстрацій. Фото: facebook.com

У ці дні я іншими очима подивився на нашу молодь. Те, що раніше мені здавалося в них неприйнятним, наприклад, татуювання, стиль поведінки тощо, сьогодні відійшло на другий план. А на перший виступила їхня сміливість, порядність, якою я милуюся і пишаюся! На першому місці у них любов, яка готова віддати життя за іншого!

Георгію, репресії влади проти народу припинилися?

Георгій Дмитрук: Ні, вони тривають з такою ж жорстокістю і не тільки в Мінську, але і по всій країні! Разом з Мінськом в протестах беруть участь понад 50% середніх і маленьких міст.

Пам’ятаєте, як в Гродно через кілька днів після виборів місцева влада дозволила мітинги, обіцяли електрику і телеефіри, відпустили всіх затриманих, вели діалог з громадськістю? Але після 19 серпня атмосфера різко змінилася в бік репресій через те, що був призначений новий губернатор Караннік! Це колишній міністр охорони здоров’я із заплямованою репутацією. Відзначився ігноруванням небезпеки поширення COVID-19 і маніпуляцією зі статистикою. Тасують чиновників, як карти в колоді.

Георгій Дмитрук. Фото: facebook.com

Зараз влада застосовує іншу тактику: точкові санкції відносно лідерів. До тих, хто починає відчувати себе лідерами. Новоявлених лідерів нейтралізують. Жорстко. Але з’являються інші. Не скрізь, але з’являються.
Крім цього, тривають затримання на вулицях. Наприклад, 30 серпня ОМОН сильно побив двох футболістів, які йшли з тренування. Одному з них зламали хребет. Вчора, 2 вересня, затримали двох звільнених ведучих телебачення Дудинського і Кахно. Вони кращі медійні фігури Білорусі.

Режим демонструє вершину нелюдяності і вседозволеності! Порушені всі конституційні права громадян! Мені не відомі подібні випадки в протестних рухах інших країн. Ми залишилися наодинці з жорстоким режимом і нам потрібна допомога. Лукашенко мститься, в тому числі і Церкви. У костелах відключають електропостачання, відмовляють священникам у в’їзді в країну тощо. Мені особисто на рівні мого міста телефонували обласні єпископи і просили не розпалювати обстановку.

Наші вимоги не змінилися, ми продовжуємо захищати свої голоси: Тихановська – Президент! Лукашенко – йди геть!

Дивує позиція України, яка практично підтримує режим своїм мовчанням! У країні, де існує вільна преса, повинна бути демократична позиція. Нам так необхідно, щоб світова громадськість не мовчала.

Ірина Рожко

Фото на обкладинці: “правоохоронці” перекрили вихід з храму в центрі Мінська. tut.by

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In

Отримуйте найсвіжіші матеріали на імейл!

* indicates required