Останніми роками тема домашнього насильства є на слуху, резонує та викликає різні емоції: від емпатії до злості. Одні вважають цю проблему вкрай актуальною для пострадянських суспільств, а інші — надуманою та шкідливою для традиційних сімейних цінностей. Щоб розібратися в цьому і краще зрозуміти виклики, з якими стикаються сім’ї сьогодні, ми запросили до інтерв’ю менеджера міжконфесійного проекту «Зупини насильство!», виконавчого директора Інституту релігійної свободи Максима Васіна.
Тема домашнього насильства часто звучить у світських медіа. Але, здається, що в християнських колах воліють про це не говорити. Чому церквам і релігійним лідерам варто звернути увагу на цю проблему?
Проблема насильства в сім’ях дуже поширена, навіть якщо про неї не поспішають говорити вголос. Часто навіть дуже добрі і люблячі батьки не усвідомлюють, що замість стусанів спересердя і криків у бурхливих емоціях, набагато кращим було б проявити до бешкетника любов, терпіння, співчуття. Тобто спробувати докласти зусиль, щоб зрозуміти причини такої поведінки дитини, та замість страху і примусу постаратися виховувати дітей любов’ю, а не одразу застосовувати різку чи ремінь, чи ставити до кута.
Проблема насильства в сім’ях дуже поширена, навіть якщо про неї не поспішають говорити вголос.
Подібним чином і у подружніх стосунках багато пар не усвідомлюють, що насправді живуть в атмосфері насильства. Це не завжди про застосування фізичної сили: це може бути мовчазна зневага чи знецінення, словесні приниження, економічний тиск з боку того, хто заробляє більше, або навіть сексуальне насильство — примушування дружини/чоловіка до близькості або навіть зґвалтування у шлюбі. Це зовсім не те, що люди очікують знайти в сім’ї, яка насправді була задумана Богом для любові, прийняття (з усіма недоліками), взаємоповаги та безпеки.
Максим Васін.
Тому особливо відрадно, що багато церков і релігійних лідерів заявили про готовність простягнути руку допомоги подружнім парам, батькам і сім’ям у кризових ситуаціях, щоб допомогти їм зцілитися від практики насильства та натомість плекати у своїх оселях культуру любові та поваги до гідності кожного.
Розкажіть докладніше про проект «Зупини насильство!». Яка головна ідея та цілі, які є успіхі та складнощі?
Проект «Зупини насильство!» — це міжконфесійна громадська ініціатива, націлена на те, щоб допомогти кожній сім’ї створити атмосферу любові, взаємоповаги, довіри та прийняття для кожного члена родини. Йдеться про саму сутність сімейних цінностей, завдяки яким сім’я є найкращим місцем для виховання дітей і найбажанішим місцем відпочинку, розради, натхнення для кожного з подружжя.
Говорячи про домашнє насильство, у багатьох людей виникає негативна асоціація зі спробами ратифікувати Стамбульську конвенцію та так званою «ідеологією гендерної самоідентифікації», проти чого виступила релігійна спільнота України, просімейні організації та батьківські спілки. Водночас, на нашу думку, в релігійних громадах є набагато більший потенціал у сфері протидії побутовому насильству та допомоги сім’ям, які переживають кризу у стосунках. Як відомо, церкви і релігійні організації загалом виступають проти будь-якого насильства, популяризують засади рівності кожної людини в її гідності як Божого творіння, зацікавлені у створенні та збереженні щасливих і міцних сімей. Тому релігійні спільноти здатні ефективно допомагати тим подружнім парам, батькам і неповнолітнім дітям, літнім людям і їх дорослим дітям, які через брак знань, власний травматичний досвід у дитинстві, проблему алкоголізму чи з інших причин страждають від домашнього насильства.
Читай: Львівська облрада підтримала сімейні цінності та закликала не ратифікувати Стамбульську конвенцію
Саме з такою мотивацією минулого року з’явився проект «Зупини насильство!», який Інститут релігійної свободи реалізує завдяки фінансовій допомозі Канадського фонду місцевих ініціатив та за підтримки членів Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій. У рамках цього проекту під керівництвом Олександра Зайця була створена міжконфесійна робоча група з протидії домашньому насильству, що працює на постійній основі вже другий рік та розробляє методичні документи для церков і релігійних організацій. І вже є практичні результати: розроблено комунікаційну стратегію та посібник для священиків і пасторів щодо реагування на випадки насильства.
Церкви і релігійні організації загалом виступають проти будь-якого насильства, популяризують засади рівності кожної людини в її гідності як Божого творіння, зацікавлені у створенні та збереженні щасливих і міцних сімей.
Ми переконані, що в українському суспільстві, в тому числі і в релігійних громадах, має формуватися здорова культура несприйняття насильницької поведінки. Оскільки в основі насильства є зневага до Богом даної гідності людини, її цінності та унікальності.
Чим ваш нинішній проект з протидії домашньому насильству відрізняється від минулорічного?
У минулому році проект «Зупини насильство!» мав на меті започаткувати публічну дискусію з цієї проблематики за участі релігійних лідерів. І ви, напевно, бачили набагато більше заяв і коментарів на цю тему від глав церков, ніж до цього часу. Також ми створили вебсайт family.org.ua, який продовжує наповнюватися пастирськими зверненнями різних релігійних діячів, корисними порадами психологів, матеріалами для обміну досвідом між різними церквами, а також контактами центрів допомоги жертвам домашнього насильства.
Тепер ми хочемо організувати низку практичних заходів. Зокрема, в рамках цього проекту міжконфесійна робоча група вже розробила посібник для священиків і пасторів з практичними порадами щодо практичного реагування на факти домашнього насильства та надання допомоги постраждалим: як віруючим, так і світським особам, які звертаються за допомогою до священика чи пастора. Також на грудень Інститут релігійної свободи запланував проведення тренінгів з протидії домашньому насильству для ключових осіб у церквах і релігійних об’єднаннях та додатково — для священиків, душпастирів і інших релігійних діячів, які працюють на місцевому рівні.
На вашу думку Церква може впоратися з цією аномалією сама?
Церкви роблять дуже багато у сфері підтримки сімей, популяризації здорових стосунків і допомоги тим, хто, на жаль, постраждав від насильства. Якщо говорити про профілактичні заходи, то при церквах різних конфесій уже багато років проводяться навчальні курси і консультаційні зустрічі для пар, які планують одружитися, та діють сімейні служіння, спрямовані на зміцнення подружніх стосунків.
Крім цього, при церквах різних конфесій функціонують будинки милосердя (притулки, шелтери), де надається практична допомога жінкам із дітьми, які змушені полишити власні оселі через проблему домашнього насильства. Допомога надається також чоловікам, літнім і маломобільним людям, постраждалим від насильства. Священики надають душпастирську опіку і кривдникам, які з тих чи інших причин стають агресорами по відношенню до коханої людини (іншого з подружжя) чи своїх дітей. В окремих містах України навіть тривають пілотні проекти щодо співпраці капеланів і поліції, які разом виїжджають на виклики, пов’язані з побутовими конфліктами.
Практика такого служіння сім’ям потребує більш системної роботи та підвищення кваліфікації: як у сфері профілактичного просвітництва, так і в роботі з негативними наслідками насильницької поведінки. Саме на це спрямований посібник, розроблений в рамках проекту ІРС, який уже у грудні цього року буде надрукований накладом у 1000 примірників та буде доступний для безкоштовного завантаження в електронній версії.
Звісно, у цій справі лише зусиль релігійних діячів і церковних спільнот недостатньо, подібно як і щодо вирішення інших суспільних проблем. Тому тут важливе об’єднання зусиль і з органами державної влади, і зі світськими активістами. Є багато практичних аспектів де громадянське суспільство, включаючи релігійні спільноти, могли б діяти спільно: обмінюватися позитивним досвідом і реально допомагати сім’ям позбутися культури насильницької поведінки, а також разом напрацьовувати необхідні законодавчі зміни.
Священики надають душпастирську опіку і кривдникам, які з тих чи інших причин стають агресорами по відношенню до коханої людини чи своїх дітей.
Як приклад, у 2017 році Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій виступила на підтримку прийняття Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Тобто ВРЦіРО визнає, що ця проблема є і на неї треба реагувати, але без впровадження ідеології гендерної самоідентифікації. До речі, того ж року парламент України прийняв закон, який запроваджує основні положення Стамбульської конвенції, оминаючи суперечливі поняття типу «гендер»: була введена кримінальна відповідальність за домашнє насильство, уточнений зміст статей про сексуальне насильство та про інші злочини, запроваджений механізм обмежувальних заходів і приписів щодо кривдників. І ці зміни також підтримала ВРЦіРО, позиція якої полягає в необхідності розвитку законодавства України в цій сфері замість ратифікації Стамбульської конвенції. Тепер бачимо, що, насправді, залишається ще дуже багато аспектів, які необхідно врахувати в наших законах і державних програмах, щоб вони на практиці були ефективними і комплексно допомагали подолати проблему домашнього насильства.
«Домашнє насильство в традиційній сім’ї» — таку риторику прихильники гендерної ідеології використовують проти інституту сім’ї в її класичному вигляді. Стверджують, що корінь домашнього насильства криється в патріархальному укладі сім’ї. З ними згодні навіть деякі віруючі, які критикують подібні до вашої ініціативи та не сприймають серйозно заклики звернути увагу на цю проблематику. У чому хибність подібної риторики?
На мій погляд, і та, і інша позиція — це крайнощі, які роз’єднують наше суспільство та лише шкодять спробам реально допомогти сім’ям подолати проблему домашнього насильства та зміцнитися у любові один до одного. У Біблійному вченні та в концепції християнській сім’ї є потужна основа для запобігання будь-якому насильству, яка ґрунтується на словах Христа: «Люби свого ближнього, як самого себе». Про цю заповідь не треба забувати ні батькам, ні дітям, ні кожному з подружжя. Тож, на відміну від, тих, хто критикує Церкву за плекання сімейних цінностей, я бачу дуже великий потенціал релігійного виховання у запобіганні домашньому насильству.
На сьогодні сім’ї в Україні потерпають від насильства не через християнські цінності, а внаслідок їх відсутності. Окрім сучасних викликів аморального свавілля, браку виховних ідеалів, знецінення сім’ї та шлюбу як важливих соціальних інститутів, популяризації насилля в масовій культурі, до цього також спричинилася майже 75-річна системна комуністична пропаганда та відкрите знищення Церкви і свободи віросповідання безбожною радянською владою.
На сьогодні сім’ї в Україні потерпають від насильства не через християнські цінності, а внаслідок їх відсутності.
На мою думку, саме внаслідок тривалого панування цієї тоталітарної влади на теренах України у нашого народу виникла звичка терпіти насилля, примус, зневагу, знецінення, паплюження власної гідності. Це суперечить природі людини як Божого творіння! Тому в українському суспільстві наразі питання поваги до людської гідності є особливо чутливим. І, на моє переконання, повага до гідності ближнього є основоположним для побудови люблячих стосунків у сім’ї.
Як часто постраждалі від насильства жінки чи чоловіки звертаються за допомогою до священика чи пастора? Серед них, напевно, чимало невоцерковлених людей, яким бракує знань і душпастирської поради у будівництві щасливих сімейних стосунків, чи не так?
Така статистика збирається лише в небагатьох церквах, де така робота організована централізовано і системно. При цьому у більшості церковних громад робота душпастиря з сім’ями ведеться мало не щодня. Адже для священика чи пастора важливіше допомогти сім’ї побудувати стосунки в любові та навчитися вирішувати конфлікти мирно, ніж мати справу з негативними наслідками відсутності таких знань і навичок сімейного будівництва. Тому найбільший потенціал церков, на мою думку, саме у просвітництві та сімейному душпастирстві, спрямованому на запобігання домашньому насильству. І в цьому вони можуть бути незамінними партнерами для держави в її ініціативах у цій сфері.
Водночас, ви вірно зазначили, що невоцерковлені люди, і навіть невіруючі, теж шукають допомоги та розради в церкві. Однак найчастіше тоді, коли ситуація в сім’ї чи в стосунках із дітьми стає критичною. В складних обставинах душпастирська опіка та допомога професійних сімейних психологів може відіграти важливу зцілюючу роль для стосунків у родині, так само як і підтримка церковної спільноти загалом. Наш новий посібник націлений саме на те, щоб допомогти організовувати цю роботу більш професійно.
До речі, хочу запросити читачів взяти участь у подальшому обговоренні теми протидії насильству у прямому ефірі телеканалу «Надія», який відбудеться 25 листопада — у міжнародний день боротьби з насильством о 19.30. Буде можливість подзвонити в студію та поставити запитання.
Що ви порадите робити людям, які піддаються домашньому насильству?
Міжконфесійна робоча група проекту ІРС розробила постер із порадами для таких випадків, які скорочено звучать так: 1) Не терпіть! 2) Не мовчіть! 3) Просіть про допомогу! 4) Знайдіть безпечне місце! 5) Шукайте вихід!
Інші поради, як психологів, так і священиків різних конфесій, ви знайдете на сайті «Зупини насильство!» (family.org.ua), а також незабаром — у нашому новому посібнику.