logo

Чи чекати «реісламізації» турецької влади?

1 серпня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

Весь християнський світ з сумом спостерігав за трансформацією у мечеть Софіївського Собору у Стамбулі — одного з найдавніших християнських храмів. Айя-Софія не єдина, не перша і, скоріш за все, не остання християнська святиня на території Туреччині, яку перетворили на мечеть. Однойменні храми, присвячені Божій Мудрості у Ізнику й Трабзоні повторили долю знаменитої Айя-Софії ще в 2011-2013 роках.

В рішенні турецької влади можна простежити і політичний підтекст. Раджеп Ердоган явно намагається підняти свої рейтинги за рахунок «тріумфу ісламу». Після невдалого липневого перевороту 2016 року президент посилює контроль і свої владні можливості.

Та попри це, реальна підтримка Ердогана не така вже й висока (особливо у великих містах). Його Партія справедливості та розвитку на минулорічних місцевих виборах вперше за 25 років втратила контроль над Стамбулом та Анкарою, а також ще над п’яти найбільшими містами Туреччини. Тому використання панісламізму залишається одним з небагатьох важелів підняття популярності політика.

Всі ці кроки задля посилення ісламу і символічної цивілізаційної перемоги свідчать про зростання амбіцій Туреччини, керівників якої все ще не полишає пам’ять і амбіції масштабів Османської імперії. Ердоган і його уряд приділяють багато уваги державній підтримці ісламу як у самій державі, так і за її межами (хоча це суперечить кемалівським традиціям минулого століття). Найбільш явним є фінансування релігійних установ та інтенсивне будівництво мечетей в інших державах, бо релігія стала інструментом зовнішньої політики. Саме за сприяння Туреччини відбулося будівництво мусульманських храмів у Тирані та Кельні (там була побудована найбільша мечеть у Європі).

Активна проісламська політика Туреччини стосується і безпосередньо України. Прямо в центрі Києва планується побудувати мечеть за сприяння турецької влади (і це при тім, що в столиці вже є близько десятка мечетей). Посол Ягмур Ахмет Гюльдере, коментуючи плани будівництва, не приховував причетність Туреччини до цієї ініціативи: «До нас звернулися з проханням про співпрацю та допомогу Україні і її мусульманському співтовариству побудувати мечеть в Києві. Питання землі в більшій мірі вирішене. Обговорення дизайну зараз триває».

Згадані тенденції є тривожним свідченням ісламізації як владних інституцій в поки ще світській Туреччині, так і поширення мусульманського впливу на інші держави Заходу. Церкви і храми стають мечетями не лише в переважно мусульманських країнах, але й у європейських державах, які традиційно були християнськими. Франція, Британія, Швеція, Німеччина і навіть Італія – повсюди за останні десятиліття зростає динаміка відкриття мечетей, а християнські святині занепадають. Однак не остання роль в цьому належить і самим європейцям, які охололи у вірі і були не здатні захищати свою культуру і цивілізацію.