«Бо світ мій в Збаражі почавсь І він ім’я любові носить»

Інтерв'ю з міським головою Збаража Романом Полікровським

30 червня 1649 року війська Богдана Хмельницького та кримського хана Іслам-Гірея взяли в облогу Збараж, в якому засіли поляки. Цей епізод повстання Хмельницького проти польської Корони описано в романі Генріха Сенкевича «Вогнем і мечем». За мотивами якого в 1999 р. польський режисер Єжи Гофман зняв однойменній фільм. Минав час та змінювалися імперії, до складу яких входив Збараж, і ось вже кілька років в сьогоднішній незалежній Україні пост градоначальника Збаража займає євангельський християнин

Роман Полікровскій.


Збараж відноситься до 39 міст України з найбільшою кількістю історичних пам’яток. Ви дбаєте про свою історію?

В Збаражі знаходиться Національний заповідник “Замки Тернопілля”, практично більшість об’єктів відноситься до цього заповідника. Він фінансується з Державного бюджету. В основному, ми займаємось благоустроєм біля пам’яток. Нещодавно ми (місто) відреставрували пам’ятник Дмитру Клячківському (організатор і перший командир УПА на Волині, народився у Збаражі, – прим.ред).

Занедбані, невідреставровані пам’ятники архітектури – загальноукраїнська біда. На пострадянському просторі відсутня культура вивчення і збереження історії. Цьому є пояснення. В СРСР історія, як наука була наскрізь ідеологізована, сфальсифікована, чим сильно себе дискредитувала. А як Совєти «попрацювали» над національною пам’яттю вже ні для кого не секрет – з великими труднощами пам’ять сьогодні повертається до нас, як і бажання вивчати історію своєї країни.

Збаразький замок

Але люди вчяться зберігати свою сучасну історію. Тепер в Збаразькому замку разом з бюстами Морозенко та Богдана Хмельницького стоять бронзові погруддя новітніх героїв Збаражчини – наймолодших героїв Небесної Сотні Назара Войтовича та Устима Голоднюка. Скоро і у місті, у Сквері Героїв ми встановлюватимемо пам’ятник Героям Небесної сотні.

Дивись: Фільм Єжи Гофмана «Вогнем і мечем»

Читай: Чи знали ви це про Україну?

Коли в 2013 в Києві впав пам’ятник Леніну частина українців сприйняла це, як вандалізм і знищення історії країни, а перейменування вулиць – як марне витрачання бюджетних грошей. Де межа між знищенням історії і звільненням від ідеології? У вашому місті декомунізація сталася?

Щодо декомунізації, то вважаю, що її потрібно було провести ще на початку 90 – тих років, оскільки це не просто пам’ятки чи символи, це спосіб мислення, система свідомості, згідно якої живе суспільство. Це не стосується тільки формального перейменування вулиць чи руйнування пам’ятників, а більше сповідування цінностей. Тому, варто розпочинати з цінностей, знання і розуміння історії, впливу історичних постатей і символів, яким стоять пам’ятники.

Щодо декомунізації, то вважаю, що її потрібно було провести ще на початку 90 – тих років, оскільки це не просто пам’ятки чи символи, це спосіб мислення, система свідомості, згідно якої живе суспільство.

На перший погляд самі пам’ятники є невинними монументами, але вони є візуальним оформленням цінностей, згідно яких живе суспільство. Це було частиною ідеології і пропаганди, тому логічним є необхідність позбутись тих символів, які представляють епоху, в якій було знищено все що визначало людину, як створену Богом. Будь-яке намагання служити Богові і бути особистістю жорстко підганялось під політичну доцільність і жорстоко каралось, навіть ціною життя.

Історія моєї родини тому приклад.

В нашому місті декомунізація пройшла ще на початку 90 – х, хоча, ще можна й десь знайти якісь символи, але їх уже немає в свідомості людей!

До речі, ще в 1986 р. я виявляв  протест до комуністичних атрибутів, ходив в школу без “Зірочки жовтеняти”. Це видно на моїх дитячих фото, я єдиний без зірки, просто в кофті, хлопчик зліва мав зірку на піджаку, але на фото його зняв.

Дивись: Як впав Ленін

Читай:  Якими є психологічні наслідки Голодомору в повсякденному житті українців

Як думаєте, 87% виборців, які віддали свої голоси Вам, поділяють Ваші цінності? Або вірять, що Ви поділяєте їхні цінності?

В Збаражі досить хороша атмосфера, адже в нашому місті великий вплив на суспільство мають християнські церкви, які пропагують християнські цінності. Але усвідомлюю, що напевно не всі 87% виборців поділяють цінності, які сповідую я.

Хоча відчуваю підтримку людей і вірю, що тільки на основі християнських цінностей можливий всебічний розвиток суспільства, його інтелектуальної, культурної і духовної сфер і, як наслідок, розвиток матеріальних цінностей, економіки, інфраструктури. Адже зокрема економічне процвітання випливає з відчуття відповідальності, трудової дисципліни, поваги до ближнього, сумлінного виконання законів, що є християнськими цінностями!

Відчуваю підтримку людей і вірю, що тільки на основі християнських цінностей можливий всебічний розвиток суспільства, його інтелектуальної, культурної і духовної сфер і, як наслідок, розвиток матеріальних цінностей, економіки, інфраструктури.

Але я не претендую на якусь унікальність й не намагаюсь нав’язувати свій світогляд, лише завжди заохочую любити свою сім’ю, своє місто, свого ближнього і Господа Бога!

Дивись: Роман Шеремета «Вплив християнства на економіку»

Національна Рада церков оголосила 2019 рік Роком Сім’ї. Як історія Вашої сім’ї вплетена в історію Збаража?

Символічно, що на початку 2019 року саме в Збаражі відбулось виїзне засідання Всеукраїнської Ради церков, що задало тон духовної атмосфери в місті. В 2019 році в нас заплановано свято Сім’ї, в рамках якого буде проведені заході з пропагування християнських сімейних цінностей.

Роман разом з дружиною Тетяною.

Збараж для мене рідне місто, в якому я народився і живу майже 40 років, ніколи надовго його не покидав і маю справжні емоції, які мене мотивують до того, щоб робити його дедалі кращим. В цьому місті народилась моя дружина, діти, мої друзі. Тому насамперед для мене місто – це люди, яких я поважаю і люблю. Поки не можу вирішити всі інфраструктурні проблеми Збаража, щоб зробити життя городян більш комфортним, але сподіваюся спільними зусиллями ми багато зможемо.

Читай: Рада Церков оголосив новий 2019 рік – Роком сім’ї

 Ваш дід був одним з перших євангельських віруючих в Збаражі?

Так, дід Мотеліцький Ярохтей Тихонович прожив 92 роки, 70 з яких був вірним служителем Божим і невтомний трудівником. Його віра, оптимізм, особиста відповідальність за оточуючих передалася й моїм батькам, особливо мамі, яка з дитинства звикла до важкої праці, але ніколи в житті не лишалась оптимізму і позитиву. Його ставлення до життя було для мене потужним прикладом та стало визначальним у формуванні мого характеру.

Дід Романа Полікровського Мотеліцький Ярохтей Тихонович.

Він народився в с. Болязуби на Збаражчині (пізніше, до приходу радянської влади його рідний брат Василь був там сільським головою, – прим.ред), в сім’ї сільського коваля Тихона Мотеліцького. З самого малку мав нахил до навчання, швидко навчився читати, що допомогло йому в молодому віці пізнати Бога. В село хтось приніс Біблію і дідо, ще будучи молодим хлопцем, читав її на пасовищі пастухам.

Доля діда склалась досить важкою. Але я ні разу не чув жодних нарікань від нього на життєві труднощі і важку долю. Його історії з життя, які він часто розповідав, завжди завершувались вдячністю Богові за Його благословення і доброту.

Родина діда завжди займала активну християнську та патріотичну позицію і була однією з найзаможніших в цих околицях. Вони мали багато землі, найману робочу силу. З приходом радянської влади родина зазнала розкуркулювання і репресії.

Отже, під час пологів померла дідова дружина Віра, а через два роки померла и доня Катя. На той час він вже одружився з Дарією Третяк. Тоді вирували різні хвороби та епідемії і в подружжя Ярохтея і Дарії померло троє дітей, вижили також троє: Олександр, Галина і наймолодша Марія (моя мама).

Родина діда завжди займала активну християнську та патріотичну позицію і була однією з найзаможніших в цих околицях. Вони мали багато землі, найману робочу силу. З приходом радянської влади родина зазнала розкуркулювання і репресії.

Що сталося? 

Одного з братів діда, Василя, було ув’язнено за членство в ОУН і за активні дії в складі УПА.  Василь був засуджений на 25 років, але провів в ув’язненні 10. В 1956 р. по смерті Сталіна його звільнили. Іншого брата, Пилипа і власне самого діда Ярохтея за християнські та патріотичні переконання заслали на північ Нижегородського краю в Унженський ВТТ (виправний трудовий табір) станція Сухобезводне (Станом на початок 1950-х років українці складали п’яту частину в’язнів ГУЛАГу, Унжлаг був найбільшим з лагерів, – прим.ред.) Їх дружини залишились вдома з малими дітьми.

Одного з братів діда, Василя, було ув’язнено за членство в ОУН і за активні дії в складі УПА. Василь був засуджений на 25 років, але провів в ув’язненні 10. Іншого брата, Пилипа і власне самого діда Ярохтея за християнські та патріотичні переконання заслали на північ Нижегородського краю.

Через півтора року після народження моєї мами, Дарія загинула від кулі радянських посіпак, які тероризували родини репресованих. Вихованням сиріт зайнялись мама Ярохтея, Параня та дружина Пилипа, Настя. В той час в таборі помер брат діда, Пилип.

Читай: Архіпелаг ГУЛАГ

Коли дід повернувся з табору?

У 1949 році. Він був засуджений на 10 років, але пробув в таборі 5 років. В селі його очікували троє дітей, які вже звикли до своєї тьоті Насті, яка виховувала їх, як мама. Життєва ситуація звела їх в одну сім’ю, і Ярохтей одружився з Настею. Щоб годувати п’ятьох дітей Ярохтей завів пасіку та зайнявся власною справою – виправляв шкіри. Це давало хороший дохід. Але доводилось це робити підпільно, під хатою була криївка, де Ярохтей виправляв шкіри, будь яка особиста ініціатива, чи справа була заборонена радянською владою. Разом з тим йому доводилось годувати й своїх чотирьох племінників, які залишились сиротами, адже їх батько був також в таборі, а їх мати, рідна сестра Ярохтея, Харитина на той час померла. Вони жили самі зі старшою сестрою, якій було 15 років”.

Мотеліцький Ярохтей Тихонович біля своєї пасіки.

Дід був активним проповідником і дав половину своєї хати для проведення богослужінь. До слова, їх хата була однією з найкращих в селі, збудована з каменю. (На той час хати будувались з глини та соломи). Він мав феноменальну пам’ять і міг цитувати цілі глави з Біблії. Ми в малому віці завжди випробовували його, зачитуючи якийсь текст з Біблії, просили його відгадати, де саме це записано і він практично завжди вказував книгу і вірші де це записано. Звичайно, це було можливим не тільки завдяки пам’яті, а й регулярному читанню Біблії.

Також, великим випробуванням віри і стійкості стала для нього хвороба Насті, внаслідок якої вона була повністю паралізована і прожила в хворобі 12 років. Потім через це дід вважав за особисту відповідальність провідувати безліч калік і хворих з усій окрузі, щоб бути для них підбадьоренням та підтримкою.

Яке місце займає у Вашому повсякденному житті Біблія, молитва і церква?

Зустріч з Господом була результатом молитов мого діда, батьків, читання Біблії, цікавих розповідей діда. Це не стало якимось блискавичним способом, це стало відкриттям, яке складалося немов картина з пазлів, де з кожним новим розумінням, я відкривав Бога. Але був певний момент, коли я усвідомив, що потрібно зробити вибір: чи бути з Богом, дотримуючись Господніх заповідей, чи все таки вибрати шлях без Бога зі всіма наслідками. Окремі мої друзі, вибравши шлях без Бога, мали дуже плачевні наслідки, і для мене це було одним з визначальних факторів, адже я розумів, що мене чекає щось подібне. Молитва – це «балон з киснем», який не дозволяє задихнутись в проблемах, труднощах і спокусах! Без цього «балона» стараюсь нікуди не вирушати. Біблія – то для мене дзеркало, яке часто показує мої недоліки, які не завжди бачать мої друзі, моя сім’я. Це інструкція життя.

Молитва – це «балон з киснем», який не дозволяє задихнутись в проблемах, труднощах і спокусах!

Церква – це те місце, де я можу не бути мером, а можу просто відволіктись, розвантажитись від тягарів, стресів, турбот, це спільнота друзів, які допомагають своєю молитвою і підбадьоренням звершувати служіння міського голови!

Крісло мера – випадковий збіг обставин або Ви цілеспрямовано готували себе до цієї роботи?

Я не вірю у випадковості. Хоча, відверто, я не робив якихось цілеспрямованих дій, щоб стати мером. Це громада наполегливо просила мене подати свою кандидатуру на пост градоначальника. А весь попередній досвід став мені в пригоді. Розумію, що на це була Божа воля, а обставини лише посприяли її виконанню.

В юності в мене було багато мрій, які я не знав як реалізувати, але вони всі зводились до того, щоб бути корисним не тільки собі, чи своїй сім’ї, а й іншим людям. Тому, після одруження ми з дружиною і друзями створили благодійну організацію «Дім милосердя», завдяки якій займались профілактикою негативних явищ (алкоголь, тютюнопаління, наркотики, аборти) серед молоді. Також проводили благодійні акції для забезпечення інвалідів візками, медикаментами тощо.

В юності в мене було багато мрій, які я не знав як реалізувати, але вони всі зводились до того, щоб бути корисним не тільки собі, чи своїй сім’ї, а й іншим людям.

Пізніше я працював депутатом районної ради, головою депутатської комісії, що дозволило мені зрозуміти, як функціонує місцеве самоврядування та процеси прийняття рішень в бюджетній сфері. Також вносив певні пропозиції діючому на той час меру, деякі з них,  до речі довелось виконувати вже мені.

На посаді ж мера я зрозумів, що простих відповідей на складні запитання зазвичай не буває. Людям здається, що можна зробити те чи інше, але часто я обмежений у своїх повноваженнях і розумію, що потрібно проявити неабияку винахідливість, щоб вирішити те чи інше питання при найменших затратах та ще й так, щоб усі були задоволені. А інколи стикаюсь зі складними питаннями, які без Бога вирішити неможливо! Тому став більше Йому довіряти.

Що таке патріотизм?

Любов до країни, висловлена справами.

Читай: Християнське коріння патріотизму

Чи може політика стати покликанням? Як визначити до чого покликана людина?

Політика, як і будь яка інша діяльність може бути покликанням. Щоб зрозуміти в чому є власне покликання, потрібно насамперед побачити, що тебе найбільше хвилює, що б ти хотів змінити. Якщо ти бачиш якісь проблеми, які інші не помічають, то це перший сигнал того, що ти мав би це вирішити! Якщо ти не тільки бачиш проблему, а й готовий зробити все для її вирішення, це твій виклик, твоє покликання!

Якщо ти не тільки бачиш проблему, а й готовий зробити все для її вирішення, це твій виклик, твоє покликання!

В радянську епоху політика стала тією сферою, в якій не було місця християнину. Так сформувався певний стереотип, якого ми дотримуємося і донині. Як результат, в політику часто потрапляють люди, які не мають високих моральних якостей, але отримують повноваження приймати рішення, які визначають долю людей. Це і призвело до того, що політику почали називати “брудною справою”. Будь яка справа може бути “брудною”, якщо її робити “брудними руками”.

Читай: П’ять неправильних поглядів християн на політику

З Вашої зовнішністю пов’язана цікава історія, розкажіть її, будь ласка. Чи часто у Вашій роботі люди виявляються не тими, ким здаються?

Так, моя зовнішність є яскравим прикладом, що вигляд людини є досить обманливим.  На перших виборах, коли у мене ще  не було широкої відомості, люди плутали мене з одним із кандидатів, в якого була репутація “людини з 90 –тих”, але він мав “ангельську” зовнішність, тоді, як я зовнішністю більше був схожий на «бандитський» типаж, тому люди часто уточняли, чи я, часом, не він?

Є  ще одна історія, яка завжди мені нагадує про неприпустимість оцінювати людей по зовнішньому вигляду, адже перші враження часто бувають доволі хибними.

Зараз на стіні мого робочого кабінету красується гіпсова панорама Збаража. Але хлопці, які це зробили, на перший погляд, абсолютно не відповідали моїм уявленням того, як мають виглядати митці. Коли вони завершили роботу, я каявся, що настільки був несправедливим, адже за їх виглядом «простих сільських хлопців» приховався неймовірний талант!

Державний службовець – дискредитоване явище в Україні.  Як повертати довіру?

Образ державного службовця не тільки дискредитований, але і демонізований. Я завжди пробую розвіяти міф про те, що всі чиновники є хабарниками, усі вони хочуть наживатись і думають тільки про себе. Потрібно розуміти, що багато посад не передбачають прийняття якихось розпорядчих рішень і не мають корупційних можливостей чи ризиків.  Тому, звинувачуючи чи осуджуючи інших, потрібно задати собі запитання, чи я, маючи корупційні можливості, залишався б чесним чи все таки користувався цими можливостями?

Якщо людина не займає високої посади і не може брати хабарі, але разом з тим не сплачує податки, чи не зовсім законно отримує від держави різноманітні пільги, субсидії чи допомоги, чи є вона чесною? Якщо така людина стане чиновником, то вона вже порушуючи закон раніше, зможе це робити й тепер, маючи більші можливості, робитиме це в більших масштабах.

Роман Полікровський під час робочої наради.

Нехтування мораллю породжує чудовиськ?

Інфантильне або травмоване суспільство часто намагається звинуватити когось в своїх проблемах чи невдачах. Звичайно, я усвідомлюю, що серед чиновників є багато нечистих на руку людей (як і в інших сферах життя), але вони також вихідці з суспільства і є чиїмось родичами, друзями, знайомими тощо. Тому чиновники – це певний зріз суспільства, такий собі аналіз крові, який показує стан здоров’я усього суспільства.

Інфантильне або травмоване суспільство часто намагається звинуватити когось в своїх проблемах чи невдачах. Звичайно, я усвідомлюю, що серед чиновників є багато нечистих на руку людей (як і в інших сферах життя), але вони також вихідці з суспільства і є чиїмось родичами, друзями, знайомими тощо. Тому чиновники – це певний зріз суспільства, такий собі аналіз крові, який показує стан здоров’я усього суспільства.

Також, потрібно розуміти, що завжди є той, хто пропонує хабар, бажаючи отримати незаконне рішення або “спростити шлях” і процедуру до прийняття законного рішення. Тому, щоб подолати корупцію, потрібно, щоб люди жили за християнськими принципами, мали Божий страх і розуміли, що їх чекає невідворотнє покарання, якщо не в тому житті, то у вічності! Тому, усвідомлення невідворотності покарання є хорошим запобіжником від корупції! Розуміння закону “сіяння і жнив” завжди заставляє задуматись перед тим, як щось зробити.

Яку «червону лінію» Ви ніколи не переступите?

Щодо «червоної лінії» яку я НАМАГАЮСЯ не переступати, то це Божі заповіді, які записані в Біблії! Хоча ставлюся до таких заяв дуже обережно, оскільки усвідомлюю, що просто заявити про щось значно легше, ніж це виконати. З приводу цього пригадую історію апостола Петра, який заявляв, що не зречеться Ісуса, навіть, якщо це зроблять усі інші, але зрікся одним з перших.

Принцип «Поступай з людьми так, як хочеш, щоб поступали з тобою» є одним з головних орієнтирів у моїй роботі з людьми.

А, якщо коротко, то принцип «Поступай з людьми так, як хочеш, щоб поступали з тобою» є одним з головних орієнтирів у моїй роботі з людьми.

Згідно з дослідженням VoxUkraine i Kyiv School of Economics 73% українців схильні до лівих ідеологічних поглядів та авторитаризму. Сильна рука, міцний господарник – це про Вас? Який у Вас стиль управління?

Я сповідую більш командний стиль, коли рішення приймаються колегіально, в результаті обговорень і дискусій. Багато уваги я приділяю навчанню, і члени моєї команди також постійно навчаються і вдосконалюють свої знання, щоб бути ефективними управлінцями. Вміння делегувати повноваження дають кращий результат, ніж здатність сконцентрувати усе на собі і нікому не довіряти важливих рішень. Разом з тим, ніколи не втікаю від відповідальності і розумію, що за все несу відповідальність я, як керівник. Тому намагаюсь здобутки і досягнення відносити на рахунок всієї команди, а недоліки приймаю на свою адресу – це мотивує до вдосконалення!

Читай: Опис ідеологічного компасу українців. Справа наліво: що думають українці про державний контроль економіки та особистих свобод?

На якому підґрунті розвивається популізм? Чи не боїтеся втратити владу?

Популізм – це відповідь на запит суспільства, яке вірить, що все може змінитись саме собою, без зусиль зі сторони самого суспільства. Нажаль, часто політики використовують популізм, як інструмент здобуття посад, але тільки у зрілому суспільстві популістам важко досягати своїх цілей! Щоб знизити рівень популізму, потрібно розмовляти з людьми, доносити їм механізми вирішення проблем, залучати громаду до процесу прийняття рішень і взаємовідповідальності за ці рішення, що я і роблю.

Я не боюсь втратити владу, я боюсь втратити довіру людей, це для мене справжня втрата. Адже обіймаючи посаду міського голови, я представляю не тільки себе, а свою сім’ю, свою церкву, цілу спільноту євангельських християн і це кладе високу відповідальність, що значно вища за саму владу!

Я не боюсь втратити владу, я боюсь втратити довіру людей, це для мене справжня втрата. Адже обіймаючи посаду міського голови, я представляю не тільки себе, а свою сім’ю, свою церкву, цілу спільноту євангельських християн і це кладе високу відповідальність, що значно вища за саму владу!

 

ІРИНА РОЖКО

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In