Баланс свободи і порядку в західній демократії

За матеріалами книги «Християнський маніфест» видатного християнського апологета Френсіса Шеффера

Ми, представники культури Заходу, сприймаємо нашу систему правління з балансом свободи і порядку так, ніби вона лежить в самій природі речей, як щось дане.

Порядок полягає у визнанні обов’язків перед суспільством, свобода — у визнанні прав особистості. Ми володіємо і тим, і іншим і звикли розглядати їх баланс як природний для всього людства. Але дуже нерозумно, вивчаючи довгу історію людства, читаючи щоденні газети, що описують сучасні події, не усвідомлювати, що рівновага в системі правління свободи і порядку, яку ми досягли від часу Реформації, унікальна для людства в минулому і сучасному.

Рівновага в системі правління свободи і порядку, яку ми досягли від часу Реформації, унікальна для людства в минулому і сучасному.

Це не означає, що ніхто не боровся за вирішення цієї проблеми до Реформації або що при цьому нікому не вдавалося досягнути цінних результатів. Згадаємо, наприклад, рух консіліарів у церкві пізнього середньовіччя або ранні середньовічні парламенти. Особливо показовим є англійське громадянське право, а у зв’язку з ним — Генрі де Бректон. Я повернусь до нього нижче.

Ті, хто притримуються концепції реальності, заснованій на матерії і сліпій випадковості, не тільки не знають істини відносно кінцевої реальності, Бога, але не знають і людини. Їхня концепція людини таким же чином розходиться з істиною, як і концепція кінцевої реальності. Через помилкове розуміння природи людини всі подальші матеріалістичні концепції для суспільства і права є помилковими. Тобто вони не мають міцного фундаменту ні для суспільства, ні для закону. Їхнє трактування обмежує людину навіть більше її природної обмеженості. Замість того щоб бачити щось величне і значне навіть у грішній людині, вони зводять її сутність до інстинктів тварини, що бореться за існування. Тварина, яка не знає іншого фундаментального закону, ніж природній відбір, який виводить на вершину більш сильних і пристосованих. Такий підхід веде до анархії або до тиранії.

Тварина, яка не знає іншого фундаментального закону, ніж природній відбір, який виводить на вершину більш сильних і пристосованих. Такий підхід веде до анархії або до тиранії.

Але чи може людське прагнення до свободи здійснитися як без анархії, так і без  тиранії? Завжди проблемним було і є питання: що є справжньою основою для закону?

На противагу матеріалістичному розумінню, людина дійсно створена по образу Бога і тільки таким чином наділена справжньою людяністю. Ця людяність стала рушієм розвитку демократії, мінімізуючи примус і насилля.

Найбільшого успіху в демократизації досягнули країни, в основі яких лежить юдео-християнський світогляд. Можливо, найбільш показовий вплив цього світогляду можна простежити через ідеї англійського судді Генрі де Бректона, які змінили англійське право. Близько 1250 року він написав трактат «De Legibus et Consuetudsnsbus».

На противагу матеріалістичному розумінню, людина дійсно створена по образу Бога і тільки таким чином наділена справжньою людяністю. Ця людяність стала рушієм розвитку демократії, мінімізуючи примус і насилля.

Бректон говорив у дусі юдео-християнського світогляду: «А що йому (королю) потрібно підкорятися закону, явно випливає з прикладу життя Ісуса Христа, чиїм намісником на землі він є, тому що, хоча й багато шляхів були відкриті Йому в Його невимовнім викупленні людського роду, істинна милість Божа вибрала знищити диявольські підступи не силою, але істиною справедливості і закону».

Іншими словами, Всемогутній Бог міг би придушити бунт сатани, застосувавши Свою всемогутню силу. Але по природі Бога, справедливість і закон отримали перевагу над силою як такою. Христос помер для того, щоб справедливість і закон, що засновані на природі Бога, стали справжнім вирішенням проблеми зла. Бректон стверджував, що приклад Христа є нашою нормою, нашим правилом, нашою мірою. Тому в пріоритеті для суспільства і закону виступає не сила, але справедливість. Правитель може застосовувати силу, щоб контролювати і правити підданими, але при цьому не має права переступати через закон і справедливість. «Велика Хартія Вольностей» була написана приблизно за 35 років до трактату Бректона під впливом тих же уявлень, що панували в Англії того часу.

Правитель може застосовувати силу, щоб контролювати і правити підданими, але при цьому не має права переступати через закон і справедливість.

Реформація (через 300 років після Брактона) більше розвинула і прояснила цю ідею. Вона відкинула нашарування, що накопичились в християнстві за багато віків, і прояснила джерело авторитету. Не церква чи держава є джерелом авторитету, а виключно Святе Письмо. Це не тільки прояснило істинний зміст християнського вчення, але й показало істинну основу закону. Цією основою виявився Закон Божий, від Мойсеєвого закону до Нового Заповіту, зміст і авторитет яких підносяться до Того, Хто є кінцевою реальністю. Таким чином, ні церква, ні держава не переважали авторитет цього Закону. Основа закону непорушна, і ніхто не наділений правом ставити будь-що, (включаючи державу, короля та церкву) вище вимог Божого Закону.

Основа закону непорушна, і ніхто не наділений правом ставити будь-що, (включаючи державу, короля та церкву) вище вимог Божого Закону.

Те, що звершила Реформація, було найбільш ясним і послідовним поверненням до витоків, до кінцевої реальності, до Бога, але таким же чином і до реальності людини – і не тільки до її особистих потреб (таких, як спасіння душі), але й до її соціальних потреб. Те, що ми набули у результаті цього за наступні 400 років, є унікальним у порівнянні з усіма попередніми формами правління. Деякі з нас вчили, що грецькі міста-держави дотримувалися наших методів правління. Це просто неправда. Достатньо почитати «Державу» Платона, щоб повністю переконатися у цьому.

Коли представники держдепартаменту США, особливо після Другої світової війни, взялися нав’язувати нашу рівновагу свободи і порядку народам, чия культура, філософія і релігія зовсім не сприяла цьому, то майже завжди це призводило до тих чи інших форм тоталітаризму або авторитарності.

Коли представники держдепартаменту США, особливо після Другої світової війни, взялися нав’язувати нашу рівновагу свободи і порядку народам, чия культура, філософія і релігія зовсім не сприяла цьому, то майже завжди це призводило до тих чи інших форм тоталітаризму або авторитарності.

Гуманісти наполягають на «свободі», але їхня «свобода», що не обмежується вимогами християнської традиції, веде до хаосу або рабства під ярмом держави (або правлячої еліти). Гуманізм, у якому відсутній всякий фундамент для цінностей і закону, завжди може призвести до хаосу. Останній, у свою чергу, природно призводить до будь-якої форми авторитарності, що приборкує його. Призвівши до хвороби, гуманізм пропонує той же засіб для її лікування. Маючи помилкову концепцію кінцевої реальності, гуманізм не має ніякої ґрунтовної причини цікавитися долею особистості. Його природній інтерес зводиться до двох колективів: держави і суспільства.

Гуманізм, у якому відсутній всякий фундамент для цінностей і закону, завжди може призвести до хаосу.

Батьки-засновники Сполучених Штатів прекрасно розуміли зв’язок між світоглядом і системою правління. Джон Вітерспун, пресвітеріанський священик і президент коледжу Нью-Джерсі (нині Принстонський університет), був єдиним пастором серед тих, що підписали Декларацію Незалежності. Він був дуже впливовою людиною у період заснування країни. Він служив живим зв’язком між християнською думкою, що представлялась його коледжем, і працею над Декларацією Незалежності у найважливіших комітетах того часу. Цей зв’язок між християнською думкою і розробкою концепції державного правління був не випадковим, але лежав в основі роботи батьків-засновників. Візерспун знав і свідомо наслідував Семюеля Рутерфорда, шотландця, що жив в 1600-1661 рр. і написав у 1644 році працю «Lex Rex», що значить «закон – король». У ті часи така формула була великим потрясінням. До цього вважали, що єдиний закон – це воля короля. Рутерфорд стверджував, що закон є королем і тільки він. Тому глави держав підкорюються закону, а не направляють його за власним свавільним бажанням.

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In