Дев’яте січня 1905 року увійшло в історію як “кривава неділя”. Цього дня сталися жахливі події у Петербурзі, що сколихнули всю тодішню Російську імперію.
Все розпочалося зі страйку на Путивльському заводі в Петербурзі. Тоді загальна кількість страйкарів досягла 150 тисяч робітників.
Ці протести мали об’єктивні причини. Умови робітників у ХІХ- на початку ХХ століття залишалися жахливими, а тому вони вимагали зменшення робочого дня до 8 годин, встановлення обов’язкового мінімуму заробітної плати, скасування понаднормових обов’язків тощо. Та уряд не збирався йти на зустріч людям і жодна з вимог не була виконана, а загальне невдоволення населення лише підживлювалося економічним відставанням та зловживаннями уряду.
У неділю вранці 9 січня близько 140 тисяч людей єдиною колоною рушили до Зимового палацу. Серед них було чимало жінок і дітей. Вони несли корогви та ікони, а тому мітинг був схожий на хресну ходу. Та колону людей намагалися не просто розігнати, а фізично знищити. Для цього князь Володимир Олександрович (рідний дядько російського царя) наказав стріляти по людях. Частини Преображенського полку виконали наказ: розстрілювали беззбройний натовп та добивали поранених, не жаліючи навіть жінок і дітей. Російська влада зробила дуже нерозумний крок, влаштувавши криваве побоїще в Олександрівському парку поблизу Зимового палацу, бо цей віроломний наказ лише додав жару в полум’я протестів.
Криваві події тієї неділі призвели лише до розгортання протестів, відомих як Революція 1905-1907 років. Однак попри масовість виступів, вона зазнала невдачі, а імператору вдалося на деякий час зберегти повноту своєї влади.
Повстання придушене, монархія в Росії збережена, однак наступні кілька років були лише затишшям перед справді доленосними подіями. А попереду ще була Перша світова війна та Жовтневий переворот із встановленням комуністичної диктатури.
Виступи робітників, їх жорстоке придушення та пізніше прихід комуністів до влади наштовхує нас на роздуми про своєчасність певних соціальних процесів.В той період спостерігалася активізація робітничих рухів на Заході, однак тотальне відставання Російської імперії у всіх сферах та зловживання імперського режиму стали основними причинами жахливих наслідків протестів 1905-1907 років.
Коли уряд не готовий сприяти в розв’язанні реальних проблем людей, коли об’єктивні потреби ігноруються, то опозиційні настрої можуть перерости в зовсім нездорові рухи, як-от комунізм. Проте він не прижився на Заході (насамперед, в державах з англо-саксонським корінням). Цьому сприяла як міцна християнська культура, яка не дала зійти насінню комунізму, так і поступки в трудовому законодавстві. Натомість Російська імперія, не зважаючи на ікони на мітингах, зовсім не жила християнськими цінностями, а самодержавство й відсутність демократичних інституцій не давали громадянам дієвих важелів у впливі на владу.
