Ми неодноразово чули про лихо, яке приніс Чорнобиль і про роль радянського керівництва, яка в цій трагедії була значною. Однак ще до катастрофи на АЕС українці могли відчути на собі сумнівні наслідки безвідповідального використання ядерної енергії.
9 липня 1972 року неподалік села Хрестище, що на Харківщині, за наказом радянського керівництва відбулася перша детонація ядерного заряду на території України. Передумовою цьому стала аварія на газовому родовищі. В результаті неналежного цементування під час будівництва родовища стався витік газу в породі. Для того, щоб запобігти масштабному вибуду, газову свердловину підпалили і величезний вогняний стовп здіймався вгору на десятки метрів.
Подібна аварія вже траплялася на території СРСР (в Узбекистані за 6 років до цього). Тоді загасити полум’я вдалося вкрай радикальним методом – підземним ядерним вибухом. Цей досвід було запропоновано повторити і в Україні, а підготовка до нього тривала аж 4 місяці.
Розпорядження про “гасіння” вогню ядерним вибухом дали безпосередньо генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Брежнєв та голова Ради Міністрів Олексій Косигін. Запланований ядерний вибух дістав кодову назву “Факел”, а саму спецоперацію засекретили. Всі її учасники мали підписами зобов’язання щодо нерозголошення інформації. Власне детонація окрім теоретичного гасіння пожежі мала й військово-стратегічну мету, адже це був ще один привід для проведення ядерних випробувань.
Вранці 9 липня рівно о 10 годині за місцевим часом ядерний заряд підірвали. На момент вибуху населення навколишніх сіл в радіусі 8 кілометрів евакуювали, однак вже за півгодини після детонації місцевим жителям дозволили повернутися.
Попри сподівання радянського керівництва, ядерний вибух не загасив палаюче родовище. Полум’я вдалося вгамувати через кілька місяців традиційними методами.
А от ударна хвиля пошкодила багато будівель селян та інше майно. До того ж наслідки для здоров’я місцевих жителів важко було передбачити. Відразу вибух нікого не вбив (окрім піддослідних тварин, яких привезли перед ядерним випробуванням), однак згодом у навколишніх селах різко зросла кількість хворих на онкологію.
Цей епізод радянської історії вкотре нагадує про реальну цінність людського життя і здоров’я в Радянському Союзі. Ані здоров’я громадян, ані турбота про екологію чи просто недоцільність таких методів боротьби з полум’ям не бралися до уваги при ухваленні рішень, коли пропонувалися прості розв’язання проблем ще й з можливістю додаткового ядерного випробування.
