8 червня 1928 народився Густаво Гутьєррес один із засновників теології визволення

8 червня 1928 року народився Густаво Гутьєрес – перуанський католицький богослов, один з основоположників теології визволення – ультралівої течії в католицизмі. У ХХ столітті це вчення суттєво вплинуло на християн Латинської Америки і було окремо засуджене Ватиканом як хибне.

Густаво Гутьєррес походив із бідної перуанської сім’ї. В дитинстві багато хворів, що, за його словами, підштовхнуло юнака до богошукання й обрання шляху священства. Деякий час він навчався в Європі, де вивчав не лише богослів’я, але й роботи Маркса та Фрейда, які вплинули на його уявлення про рівність і справедливість.

Повернувшись до Перу, Гутьєррес почав формулювати своє розуміння латиноамериканської «реальності», яке і лягло в основу теології визволення. З 1959 року він став виконувати обов’вязки священника і протягом 1960-х активно популяризував нове вчення про боротьбу з бідністю в Латинській Америці в середовищі як простих перуанців, так і впливових католицьких діячів.

Що ж таке теологія визволення і що для неї характерно? Найкоротше визначення – сполучення християнства із соціалізмом. Теологія визволення є однією з хибних варіацій вчення про громадську активність християн. Її проблематичність полягає в сполучення теології  з марксизмом, а також у викривленому розумінні основної мети служіння. Хибним є і уявлення про джерело гріха. Так, згідно з цим вченням, саме бідність, а не зіпсована людська природа є причиною зла і гріха.

Це вчення проросло на сприятливому ґрунті. З одного боку, латиноамериканське суспільство потерпало від соціальних криз, з іншого – залишалося досить релігійним (а тому класичний марксизм не міг поширюватися так, як в інших частинах світу).

Боротьба за соціальну справедливість і протистояння класів виходить на перший план. Основна увага спрямовується на досягнення певних благ для пригнічених у земному житті, поступаючись ідеї спасіння душі як первинного завдання.

Гутеррес, як і багато інших прихильників теології визволення, відстоював ідею захисту пригнічених через політичну діяльність і класову боротьбу. Це ще один виклик, який полягає в надмірній політизації  церковної діяльності, коли місце Бога стає не основним, а допоміжним в процесі політичної боротьби.

Революційні потуги Гутерреса і його однодумців рано чи пізно мали отримати оцінку Ватикану. У 1984 році Папа Римський Іван Павло II виступив з критикою теології визволення, найперше, через використання марксистської економічної теорії, покладеної в основу оцінки справедливості суспільства. Це було дуже принципово, адже за які б гуманістичні форми не маскувався «християнський соціалізм»,  утопічна марксистська теорія завжди залишиться оманливою, антицерковною та антихристиянською.

Засуджуючи теологію визволення, не можна заперечувати соціальні проблеми Латинської Америки і ґрунт, на якому проростають такі єресі. Корупція, наркоторгівля, соціальна незахищеність населення – з цим усім церква, звичайно, має боротися, але не шляхом класової війни і без заміни пріоритетності євангелізації на боротьбу за соціальну рівність.

 

 

 

 

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In

Отримуйте найсвіжіші матеріали на імейл!

* indicates required