6 травня 1856 року народився один з найвідоміших психоаналітиків ХХ століття – Зигмунд Фрейд. Його праці здійснили колосальний негативний вплив на розвиток психіатрії та філософії.
Майбутній вчений народився в родині австрійських євреїв. Його батько, Якоб Фрейд, походив із Галичини. Зигмунд ріс дуже здібною дитиною, рано закінчив гімназію (з відзнакою), а пізніше вступив на медичний факультет Віденського університету. Фрейд не був зацікавлений у побудові кар’єри лікаря загальної практики та з 1883 року присвятив своє життя психіатрії.
В цей період свого життя він досліджував вплив на людський організм кокаїну. Науковець дуже позитивно висловлювався щодо властивостей даної наркотичної речовини. Довгий час вчений використовував кокаїн як знеболювальний засіб, вживаючи його самостійно і виписуючи своїм пацієнтам.
Під час стажування в Парижі він досліджує зв’язок невропатологій та проблем сексуального характеру, а в підсумку опублікував працю “Дослідження істерії”, в якій наголосив на вирішальній ролі аналізу сексуальності в дослідженні психічних розладів. На той час піднімати такі теми, а тим паче стверджувати їх вирішальність, вважалося непристойним і чимало колег Фрейда відмовлялися від співпраці з ним через скандальність його праць. Та згодом це зробило психіатра лише популярнішим.
В 1922 році його науковий доробок був визнаний Лондонським університетом, а сам науковець отримав звання одного з “п’яти геніїв людства”. Після цього слава науковця вийшла за межі Європи і його дослідження стали публікуватися в багатьох країнах світу.
На початку ХХ століття він пише низку праць, присвячених психоаналізу. В їх промовистих назвах (“Тлумачення сновидінь”, “ Три нариси з теорії сексуальності”,”«Культурна» соціальна мораль та сучасна нервозність”, “Тотем і табу”) вже можна прослідкувати ідейний напрямок його досліджень. Фрейд стверджував, що обмеження сексуального потенціалу людини є причиною її психічних і психологічних проблем. Він негативно оцінював суспільні моральні норми, а також релігійні обмеження щодо сексуальності.
Аналізу віри у Всевишнього психіатр присвятив цілу книгу (“Майбутнє однієї ілюзії”). Фрейд, як переконаний атеїст, спробував розібрати релігію як явище з точки зору психоаналізу. Як і чимало дослідників-матеріалістів, він вважав, що релігія є людською вигадкою, соціальною ілюзією, створеною задля пояснення “страху перед силами природи”. Поряд з критикою релігії він негативно висловлювався і про сформовану в християнській парадигмі християнську культуру. Фрейд трактує її як примус більшості підкорятися волі меншості, що формує правила і обмеження, які, в свою чергу, придушують первинні тваринні позиви людини, і тим самим спричиняють страждання й нервозність у людей.
В 1930-х Фрейд хворів на рак піднебіння (причиною якого було багаторічне тютюнопаління). Та помер він не від цього, а шляхом евтаназії, тобто пішов з життя добровільно. Його роботи користувалися чималою популярністю. Хтось ними захоплювався, а хтось піддавав нищівній критиці та забороняв. Та справжня слава прийшла до нього з розквітом постмодернізму на культурного марксизму.
Праці Фрейда безпосередньо вплинули на формування низки ідейних течій та основних постулатів неомарксистів. Саме його заохочення задовольняти статеві потяги й тваринні бажання людей стали “науковим” обґрунтуванням сексуальної революції 1960-х. У середовищі викладачів провідних європейських та американських університетів з поширенням соціалізму актуалізувався і фрейдизм, що дало поштовх ідеям сексуальної революції серед молоді та визнання “науковості” теорій Зигмунда Фрейда.
