Король-то голий: 5 міфів про трансгендерність

Питання трансгендерності є на слуху в наші дні. Багато в чому це пов’язано з актуалізацією боротьби за їх визнання та медійним супроводом прогресистських гасел. Проте для нас важливо зрозуміти, які є основні ідеї цього руху, для того щоб мудро давати відповідь.

У Ганса Крістіана Андерсена є казка про нове вбрання короля. В ній розповідається про правителя, якого обдурили шахраї, пообіцявши чарівний одяг. Чарівність одягу була в тому, що його могли побачити тільки розумні люди, а дурні – не бачили ніц. Зрештою, шахраї сказали, що вбрання готове, хоча ніхто його не побачив. Вони зробили вигляд, що одягли на короля цей «одяг» і він голяком пішов на парад. Люди боялись здатись дурними, бо дійсно не бачили одяг – тому мовчали. Аж зрештою маленький хлопчик крикнув: «Король-то голий!», і люди визнали цей факт.

Ситуація з гендерною ідентичністю має зараз схожу картину. На тих, хто не приймає трансгендерність як норму, ліві швидко навішують ярлики нетолерантних дурнів, які знаходяться на хибній стороні історії. А король все ходить голий.


5 основних міфів трансгендерного руху:

Ця ідея ґрунтується на абстрактній думці, що справжня свобода настає тоді, коли ти можеш бути ким хочеш. Проте бути ким хочеш і вважати себе ким хочеш – це дві різні думки. Прихильники цього погляду вважають себе «в пастці» свого тіла, яке обмежує їх справжнє Я. Проте жінка не стає чоловіком, якщо вважає себе ним, а дитина не стає левенятком, вважаючи себе Сімбою. Користуючись цим абстрактним формулюванням, засуджений за педофілію Джозеф Гобрік сказав у суді, що він відчуває себе 8-річною дівчинкою, а дівчина Нано дала низці ЗМІ інтерв’ю про те, що вона кішка. На питання інтерв’юера, як по-котячому сказано: «Пішли», Нано відповіла: «Мяв, мяв, мяв». Подібна абстрактність може суттєво вплинути на кількість дезорієнтованих людей, які не знають хто вони є, і на здоров’я суспільства.

Факт. ДНК – це джерело інформації про нас. Колір волосся, очей, наша стать, навіть можливі хвороби передбачені в цьому коді. В той час як зовнішні риси люди маскують, фарбуючи волосся чи нігті, їх склад та колір лишаються тими самими. Гормональне лікування, через яке проходять люди охочі поміняти стать, комплекс з операцій зі зміни статевих органів, попри неймовірні кошти та біль, не міняють склад ДНК.


Результатом будь-якої успішної дії є відчуття задоволення завдяки дофаміну. Заняття спортом, одруження, написання книги, перемога над собою в якійсь сфері – це все і більше дає відчуття нагороди і бажання рухатись далі. Відповідно, якщо ми не відчули задоволення, а навпаки пригнічення, страх та невпевненість у собі, то ціль була невдала. Прихильники зміни статі вважають, що це дасть їм задоволення та внутрішній спокій від того, що вони зробили так, як вважали правильним.

Факт. Неможливо піти проти своєї природи і вирішити тим свої психологічні проблеми. Низка досліджень свідчать про те, що в різних країнах від 32% до 50% трансгендерів намагались вчинити самогубство! Головними причинами були такі проблеми: неприйняття родиною, насилля партнера, тиск суспільства, поліції, недостатність медичних послуг, і більше. Крім того серед них поширений ВІЛ, зловживання наркотиками, депресія. Але коли в цьому звинувачують консервативних людей, вважаючи, що через їх неприйняття трансгендери опинились в цій ситуації – це абсурдно. Якщо людина впевнена у своєму виборі, свідомо до нього йшла, то останнє, що її хвилюватиме – це інші люди. Проте не в цьому випадку!

Пітер Бенджамін вирішив бути жінкою на фоні глибокої депресії та горювання за покійною дружиною. Він визнає, що ніхто не поцікавився його станом, а в клініці лише сказали: «Продовжуй обраний шлях!». Він лишився в депресії, але тепер мав ще тягар з транзицією. Наразі він знову вважає себе чоловіком, і згадує той досвід як хворобливий.

Засновниця Мережі захисту детранзиції, Чарлі Еванс, в інтерв’ю для lifesitenews зазначає: «Що за дурницю кажуть хірурги, називаючи зміну та підтвердження нової статі – охороною здоров’я? Бо моє тіло аж ніяк не почувається здоровим!». Інша дівчина з цього ж руху, Кіра, додала: «В чому тут любов до себе, якщо я жертвую моїм здоров’ям, щоб поміняти суть того хто я є?».


Особливий фокус лівих наразі є на дітях. Для них пишуть книги, де батьками можуть бути два чоловіка, або жінки, а у фільмах і мультиках з’являється все більше героїв, які не мають статі. Відповідно, є батьки, які сприяють фантазіям своїх дітей замість того, аби допомогти їм зрозуміти реальність. Актриса Шарліз Терон, яка виховує маленького сина, недавно публічно сказала, що він є трансгендерною дівчинкою. Дитині на той момент було 7 років.

Щоб стимулювати батьків, ліва пропаганда поширює міф про те, що ці діти у ризику самогубства.

Факт. Самогубство – це страшна тема. Це те, з чим жодна людина не повинна мати справу, а особливо дитина. Причини цього бажання завжди глибокі і приховані в дитинстві, в зневірі, болі, депресії. Близько 90% людей, які вчинили самогубство, мали психологічні розлади, які вони вчасно не змогли вирішити. Зміна статі – це лише маскування істинної проблеми.

Так, Джезз Дженінгз, біологічний юнак, у 18 років мав операцію на статевих органах. Коли його батьків запитали, чому вони дозволили своєму синові це зробити, мама відповіла: «Краще жива донька, ніж мертвий син», – посилаючись на страх самогубства. Батьки природно бояться за своїх дітей, проте в той час, як в мами Джезз була можливість допомогти синові справитись з його депресією, вона пішла легшим шляхом його примхів.

Клініки зі зміни статі позиціонують себе як ті, що турбуються за дітей, проте реальність є іншою. Їм байдуже на те, що дитина помиляється. Для них важливо виконати тимчасовий каприз, навіть, якщо це суперечить клятві Гіппократа – не нашкодь! За останні кілька років в одній з провідних лондонських клінік звільнилось більше 35 психологів. Причина? Щоразу як вони бачили, що дитині треба не гормони, а допомога, їх зупиняв страх бути звинуваченими у трансфобії. Поставивши безліч діагнозів, які стали фундаментом для каліцтва дитячих тіл, вони зрештою звільнялись.


Для того аби просувати свою пропаганду, прихильники трансгендерності додають словам нового сенсу, або придумують нові. Вони аргументують це тим, що «мова еволюціонує». Проте еволюція мови – це не маніпуляція словами заради власних інтересів! Вони вважають, що стать – це біологічна характеристика, а гендер – самоідентифікація. Проте це тотальне перекручування сенсів.

Факт. Слово «gender» походить від латинської частинки «gene-» – народжувати, відтворювати, як прив’язка до родинного зв’язку та народження дітей; а також «genus» – як класифікаційна одиниця чогось: скотини, іншої раси, виду. В 15 столітті це слово почали використовувати в Англії на опис статті людини: жінки або чоловіка. На той момент в обігу було слово «sex» (стать), проте через те, що це слово викликало асоціації зі статевим актом, гендер поступово став категорією, яка описувала біологічне походження та соціальну роль людини.

Прихильники зміни статі розуміли, що проти біології не підеш. Навіть пройшовши гормональну терапію та комплекс з операцій, ДНК змінити неможливо. Тому з часом вони почали просувати ідею того, що гендер, насправді, це самоідентифікація людини, не пов’язана з біологічною реальністю.

Ця думка є не науковою, але філософською. Прихильники трансгендерності не воліють називати це філософією, підтягуючи псевдонаукові твердження та цифри. Цілі факультети та університети в наш час працюють на те, аби ця ідеологія мала своїх псевдонаукових апологетів.

Як результат – страждають люди, яким треба допомога. За останньою версією Міжнародного класифікатора хвороб ВООЗ від 2019 року, транссексуалізм знаходиться в розділі розумових та поведінкових розладів – позначений літерою F. До речі, літерою F також позначається депресія, шизофренія, харчові розлади. Таким чином, явище транссексуалізму описується як психологічне незадоволення собою і бажання модифікувати своє тіло під бажану стать. В тій же редакції не використовується термін гендер. Визнання транссексуалізму як хвороби сприяло пошуку рішень, аби допомогти людям. Ціллю було розібратись і допомогти, радше ніж визнавати відхилення від норми – нормою.

Проте тиск прогресивістів призвів до початку змін в класифікаторі.

Перша зміна: в чорнетці нового класифікатора ICD-11 вже немає поняття транссесуалізму. Замість нього з’явився новий термін «гендерна невідповідність» (gender incongruence). Загальний опис нового терміну полягає в тому, що людина відчуває, що має гендер, відмінний від «назначеного при народженні». Суть та сама, проте інші слова. Стать вже не біологічна, а назначена. А якщо назначена, то суб’єктивна і може бути змінена.

Друга зміна: з розділу психіатрії бажання зміни статі перенесли в інший – специфічні стани, пов’язані з сексуальним здоров’ям.

Чому для нас це важливо? Це означає, що автори Міжнародного класифікатора хвороб від ВООЗ все ще не можуть до кінця обґрунтувати, чому бажання зміни статі не є розладом. Якби це був нормальний для людини стан, не виникало би потреби передбачати його в будь-якому розділі класифікатора хвороб.

Але це не зупиняє активістів. Ще з 20 травня минулого року вони святкують потенційні зміни в ICD-11. Проте офіційно лікарі користуються ще старою редакцією! Там транссексуалізм є розладом. Нова версія буде опублікована лише 1 січня 2022 року. Є час зупинитись.

До чого може призвести відмова називати транссексуалізм хворобою? Ще більше нещасних людей.
Навіть зараз, клініки по зміні статі, психологи та психіатри, які працюють в цій сфері, не проводять достатньо перевірок на психічний стан людини. Вони підтакують голому королю замість того, аби сказати – одягнися та розберись в собі. Є безліч випадків, коли люди жалкують про зміну статі і навіть подають в суд на клініку, яка замість допомоги зруйнувала їх тіло.

Наразі Кіра Белл, якій 23 роки, подає в суд на клініку, яка сприяла зміні її статі. Вона визнає, що на час прийняття рішення була надто молода і не повинна була того робити. «Весь процес був дуже травматичний. І я не зможу повернути себе назад: я назавжди змінена фізично. Не було реальної перевірки чи я маю інші розумові проблеми чи фактори, які вплинули на моє рішення. Я думаю, особливо вплинула депресія, бо я не мала достатньо гормонів, проходячи терапію».

Її життя було майже зруйноване. Якби лікарі вважали бажання Кіри хворобою, а не сприяли зміні – вона вийшла би з того стану і лишилась би істинно собою.


Коли люди порушують певні соціальні правила, з’являється безліч проблемних питань. Наприклад, в яку вбиральню ходити жінці, яка вважає себе чоловіком? Чи може колишній чоловік брати участь в жіночих видах спорту? Та інші. Відповідно, активісти борються за те, щоб подібних проблем у трансгендерів не було і називають це їх правами.

Прихильники цього руху бачать ціль своїх зусиль у тому, аби суспільство прийняло трансгендерність як норму. Для того вони використовують слова, на кшталт «трансфобія», щоб описати реакцію тих, хто цього не робить. Але до чого тут фобія?

Факт. Права людини – універсальні. Кожен має право на працю, приватність, житло. Те, що вибір трансгендерів створює для них проблеми в реалізації цих прав – це вже інше питання. Те, що вони схильні називати дискримінацією, є просто суто чоловічим чи жіночим туалетом. Те, що трансгендер не повинен грати в жіночий спорт – це також не дискримінація, а реальність, чоловік є біологічно сильніший!

В дослідженні силових характеристик чоловіків та жінок, виявили, що у чоловіків більші м’язові волокна та сильніші м’язи верхньої частини тіла.Тому не дивно, що майже в кожній грі, де брали участь транс-жінки, вони вигравали.

Лорел Хаббард до зміни статі займався важкою атлетикою і брав участь у чоловічих змаганнях. Вирішивши, що тепер буде жінкою, він пішов у жіночу важку атлетику – і переміг, вигравши дві золоті медалі та побивши всі жіночі рекорди. Обурений тим, що трансгендери витискають жінок із жіночого спорту, британський ведучий Пірс Морган зробив запис у Твіттері: «Це ненормально. Права жінок на базову справедливість та рівність знищуються на жертівнику політкоректності». Один з коментаторів до його допису додав, що роздумує над тим, аби взяти участь в собачих змаганнях ідентифікуючи себе як собака.

Інші абсурдні вимоги трансгендерів:

– визнати, що чоловіки також мають менструації (йдеться про жінок, які вважають себе чоловіками);
– визнати, що чоловіки також можуть народжувати (аналогічно);
– дозволити транс-жінкам (тобто, чоловікам) ходити в жіночі вбиральні, душові, роздягальні;
– дозволити їм всиновлювати дітей, тощо.

Права рівні та стосуються всіх людей однаково. І особливих прав для трансгендерів не існує, бо права – універсальні. Якщо власний вибір шкодить якості їх життя, то чи це не привід подумати про правильність цього рішення?

І що далі?

Ми живемо в час, коли мовчання є тихою згодою з усім, що відбувається навколо. А навколо християнства панує безліч ідей, які суперечать здоровому глузду. В той час як ми мовчимо, пропаганда ЛГБТ поступово входить у всі сфери життя нашої країни, перекручуючи істину в шкідливі ідеї. І вона шкідлива суспільству в цілому, адже діти та люди, схильні до депресій та тривог, є дуже вразливими до маніпуляцій.

Паралельно з тим, боротьба не повинна бути жорстокою. Проявити до трансгендерної людини фізичне насилля рівноцінно нехтуванню законом любові. Коли Ісус наставляв любити ближнього, Він не уточнював ким буде цей ближній. Попри те, що це суперечить задуму Бога про тіло людини та її божественну ідентичність – боротьба за істину не виправдовує жорстокість.

Ми маємо істину, яку проговорив цар Давид багато років тому, якою ми можемо з любов’ю ділитись: «Бо Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї, прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це!» (Біблія, Псалом 138:13-14).

Божі тканини нашого тіла – набагато кращі одягу голого короля. І ми є прекрасно створені люди.

Наостанок – це Уолт Хейер, який двічі зробив зміну статі. Зараз він бореться за людей, вразливих до маніпуляцій трансгендерної ідеології. Адже пережив це сам.

Дарина РЕБРО

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In