4 грудня 1829 року губернатор Індії Вільям Бентинк видав постанову про заборону ритуалу саті. Обряд саті — це самоспалення вдови на вогнищі, де спалювали тіло її чоловіка. В основі цієї жахливої традиції лежать історії, описані «Махабхараті», а сам обряд набув поширення в суспільстві за часів ще імперії Гуптів в середині І тисячоліття до н.е.
Теоретично обряд саті передбачав добровільність самоспалення, проте на практиці все було зовсім не так. Індійці вірили, що жінка, яка гине у вогні нібито спокутує свої гріхи і гріхи всього роду. Саме тому родичі сім’ї, в якій сталося горе (смерть чоловіка) була зацікавлена в спаленні його дружини. Про примусовий характер саті свідчить, зокрема, існування ритуальних бамбукових жердин, якими «турботливі» родичі заганяли жінку у вогнище. У деяких регіонах Індії практикувалося поховання (на відміну від традиційної кремації). В такому випадку дружину померлого ховали живцем у землі в могилі чоловіка.
Боротьба з саті тривала не одне століття і більшість заборон були пов’язані із ухваленням відповідних законів європейськими колоніальними адміністраціями. Основними учасниками кампанії проти Саті були християнські та індуїстські реформатори, такі як Вільям Кері та Рам Мохан Рой .
Баптистський проповідник Вільям Кері разом із своїми товаришами Джошуа Маршманом та Вільямом Вордом постійно писали звернення до британської адміністрації та впливових індуїстських лідерів з вимогами заборонити цей страшний ритуал, однак позитивної відповіді не було. Все змінилося після призначення губернатора Вільяма Бентинка, який відразу після прибуття в Індію заявив, що відчуває «велику відповідальність, що нависає над його головою в цьому і в тому світі, якщо він погодиться продовжити цю практику саті ще на хвилину». 4 грудня 1929 року він видав Положення XVII, згідно з яким саті каралося як кримінальний злочин.
На той час за відсутності інтернету чи телефонного зв’язку для поширення новини потрібен був час, але за кілька днів ця звістка розішлася по Індії. Заборона саті стала наскільки радісною новиною для місцевих християн, що Вільям Кері негайно почав перекладати цю декларацію на бенгальську мову навіть попри те, що в цей час мав готувати чергову недільну проповідь. Він поспішав підготувати переклад новини до настання темряви, побоюючись затримки, яка могла коштувати життя.
Після офіційної заборони саті чимало консервативних індуїстів ще деякий час противилися новому закону. Вони намагалися оскаржити заборону, проте остаточне рішення ухвалювалося у Верховному суді в Лондоні, який підтвердив неприпустимість спалення вдів.
Язичницька індійська культура містить чимало жорстоких ритуалів і традицій, які і сьогодні ще не викорінені до кінця. Попри офіційну заборону саті ще з ХІХ століття, ця жахлива практика досі не відійшла у минуле. Лише в другій половині минулого століття було здійснено кілька десятків таких спалень жінок і навіть кілька вже у ХХІ столітті.
