29 січня в Україні відзначається День пам’яті героїв Крут

Безперечно, одним з епізодів, який закарбував у нашій історичній пам’яті образ українця-визволителя, є бій під Крутами. Сьогодні, 29 січня, в Україні відзначається День пам’яті героїв Крут, події одночасно героїчної та трагічної.

У 1918 році близько 400 українських воїнів намагалися стримати наступ червоногвардійських сил на Київ, які вже на той час взяли Харків та проголосили його столицею так званої Української Народної Республіки Рад. Саме у цей час велися переговори щодо виходу Української держави з Першої світової війни, тому знаходження уряду УНР у Києві було стратегічно важливим. Паралельно з наступом російських більшовиків у столиці відбувається заколот на заводі «Арсенал», на придушення якого був кинутий загін Симона Петлюри, хоча передбачалося, що він мав прийти на підмогу силам у Крутах.

Незважаючи на те, що українські сили були майже у 10 разів менші за сили супротивника і що певна кількість українських добровольців були малодосвідченими курсантами та гімназистами, їм все ж вдалося затримати сили ворога на їхній дорозі до Києва. Значні втрати були з обох сторін, хоча точну кількість загиблих не вдається встановити. Українським силам довелося тоді йти у відступ, але червоногвардійці були надто знесилені, щоб продовжувати наступ у сторону столиці.

З особливою жалобою сьогодні ми згадуємо одну чоту Студентської сотні, яка під час відступу потрапила у полон. 27 молодиків після знущань були вбиті, а їхні тіла якийсь час місцевим жителям не дозволяли поховати. Лише у березні того ж 1918 року їх перепоховали на Аскольдовій могилі. Цій події присвячений вірш Павла Тичини «Пам’яті тридцятьох».

Не применшуючи значення подвигу українських воїнів, хотілося б сказати про деякі сумні причини тих подій. Саме у той час Україна вперше постраждала від соціалістичних поглядів своїх керівників. Будуючи нову державу, українська інтелігенція спиралася на реваншизм селян та робітників як основну рушійну силу для консолідації нації. Не розібравшись в справжньому характері більшовиків та ідеології комунізму та вбачаючи у російських більшовиках побратимів, українське соціалістичне керівництво не дбало про підсилення армії. Як ми бачимо, за таку наївність уряд УНР сильно поплатився згодом.

Напередодні подій 2014 року ми знову «наступили на ці граблі». Ми мали схожу ситуацію, коли ресурс Збройних Сил України був настільки скорочений, що не був би здатен до відбиття атак у разі повноцінної військової інтервенції «братнього» північного сусіда. Тільки зараз ми можемо говорити про формування такої боєздатної армії, яка готова відстоювати національні інтереси України.

Це ще одне свідчення того, що ліві утопічні ідеї пацифізму деструктивні для національної держави. Тому давайте робити висновки з уроків історії, щоб не повторювати сумних подій у майбутньому.

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In