Цей день вважається офіційним початком діяльності міжнародної неурядової організації Amnesty International. Приводом для її утворення стала публікація статті «Забуті в’язні», яка здійснила чималий резонанс у світі.
Історія організації починається у Великобританії в 1961 році, коли в поле зору юриста Пітера Бененсона потрапила історія двох студентів з Португалії, яких засудили до семи років ув’язнення за тост «За свободу». Тоді він написав критичну статтю «Забуті в’язні», яка і розпочала «Кампанію за амністію 1961». З неї сформувалася основа майбутньої організації, яка за кілька років мала осередки в різних державах світу.
Сфера діяльності «Міжнародної амністії» розширювалася, а популярність росла, і вже до кінця 1960-х років вона офіційно стала консультантом при ООН, Раді Європи та ЮНЕСКО. У 1970-х її діяльність була сфокусована на питанні тортур над ув’язненими та організації масштабної кампанії «За ліквідацію тортур».
Разом із впливом у світі росла і кількість членів «Амністії». Сьогодні їх налічується близько 7 мільйонів осіб по всьому світу. Популярність і поширення впливу на міжнародному рівні розширили перелік завдань, які організація ставила перед собою. Якщо в 1960-х «Міжнародна амністія» займалася переважно правозахисною діяльністю у сфері судочинства, то сьогодні її діяльність охоплює дуже широке коло питань. Офіційною метою роботи організації визначено «попередження та припинення порушень прав на фізичну та психологічну недоторканність, на свободу совісті та самовираження, на свободу від дискримінації в контексті своєї роботи по просуванню прав людини». На перший погляд, це звучить позитивно і доволі благородно, проте на практиці все виглядає не настільки однозначно.
Ще від початку свого існування АІ мала доволі ліве забарвлення та й сама справа, критично описана в статті «Забуті в’язні», мала антикомуністичний характер. Значна частина учасників «Амністії» належала до лівих організацій та підтримувала кампанію з ядерного роззброєння за часів Холодної війни.
На даний момент принципи та цінності організації повністю дублюють сучасний ліволіберальний порядок денний. Організація підтримує феміністичні та ЛГБТ-ініціативи, схвалює міграційні процеси в Європі, а також, декларуючи захист прав дітей, відкрито підтримує легальність абортів.
Але не лише підтримка явно політизованих ініціатив надає організації суперечливу оцінку. За останні десятиліття вона стала фігурантом низки як локальних, так і міжнародних скандалів. «Міжнародна амністія» неодноразово була звинувачена у вибірковості та ідеологічній заангажованості, в чому українці могли наочно пересвідчитися за останні кілька років.
Справжнього резонансу в 2017 році набула заява голови українського осередку організації Оксани Покальчук, яка прокоментувала затримання людей з радянською символікою так: «Заборона символіки, пов’язаної з комуністичною партією і радянським минулим є порушенням права на свободу вираження… Затримання мирних громадян і заборона радянської символіки – неприпустимі». Також ще з початку війни на Донбасі організація була піддана критиці за засудження арештів російських бойовиків та критику «утисків російських ЗМІ» в Україні.
Попри критику, «Міжнародна амністія» продовжує активно діяти в Україні та світі, видаючи відверто ліві політичні лозунги та ідеї як еталон правозахисту. Натомість, переслідування християн і теракти в церквах все ще залишаються мало висвітленими та нерідко взагалі проігнорованими.
