logo

28 листопада – День пам’яті жертв Голодомору

28 листопада 2020 р. \ оновлено 22 лютого

Сьогодні, 28 листопада, Україна згадує велику трагедію, що забрала життя понад чотири мільйони людей (і понад шість мільйонів ненароджених). 88 років тому українці стояли на порозі голодної зими, позбавлені зерна і будь-яких продовольчих запасів.

Протягом багатьох десятиліть історія Голодомору залишалася табуйованою темою, а публічне звинувачення влади в смертях мільйонів могло коштувати життя. Однак її ніхто не забув, бо свідком злочину комуністів були мільйони людей. В 1990-х таємне стало відкриватися, а історики змогли пролити світло на події 1930-х років.

Очевидною причиною Голодомору стали репресивні заходи радянського керівництва задля вилучення зерна у колгоспів та упокорення селян, які наприкінці 1920-на початку 1930-х піднімали повстання проти примусової колективізації. Серед конкретних заходів можна виділити «Закон про п’ять колосків» (1932), Постанова ЦК КП(б)У про заходи щодо посилення хлібозаготівель і постанови ЦК ВКП(б) та РНК СРСР «Про хід хлібозаготівлі в Україні, Північному Кавказі та у Західних областях». В цих актах селяни звинувачувалися в неналежній здачі зерна, результатом чого мало бути примусове вилучення продовольства з колгоспів.

Йосип Сталін, В’ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Мендель Хатаєвич — це неповний список головних винуватців трагедії, до якого варто додати й сотні енкаведистів та комсомольців, які вилучали зерно і не допускали виїзду селян з місць свого проживання (радянська влада намагалася не допустити росту урбанізації, а тому селяни навіть не мали паспортів).

Свідчення тих років можуть перевернути уявлення людини ХХІ століття про жагу до життя. Люди намагалися ховати невеликі запаси зерна, картоплі та іншої городини, однак комсомольські активісти знаходили приховане і вилучали буквально все.

Спочатку пограбовані селяни намагалися збирати гнилі овочі, що залишилися на полях, але це було вкрай небезпечно, бо трактувалося владою як крадіжка. Коли поля зовсім опустіли, то голодні за будь-яку ціну шукали хоча б щось їстівне. Мільйони селян харчувалися травою, бур’янами, гризунами, корою дерев і буквально всім, що можна було перетравити, однак мільйонів і це не врятувало. Позбавлені продовольства селяни залишилися на зиму ні з чим. За один рік Україна втратила загально 13% свого населення.

В ті роки найбільше українців загинули від голодної смерті в Центральній та Південній Україні, а також на Кубані. В деяких регіонах вимирали цілі родини і навіть села. Катастрофа не оминула й міське населення (найбільше постраждали ті, хто не працював на підприємствах чи в державних установах).

Радянське керівництво було головним режисером голодної зими не лише тому, що накази і постанови були грабунком населення, але й тому, що безпосередньо сприяло смертям. Так, заборонено було не лише виїжджати в місто (а тим паче за кордон), але й не можна було отримувати продовольчу допомогу. Комуністи фактично зробили всі умови, щоб за зиму 1933-го загинуло якомога більше людей.

Голодомор 1932-1933 років не був ані першим, ані останнім. В 1921 і 1947 наш народ також пережив голодні часи, причиною чого став спочатку воєнний комунізм, а пізніше повоєнна відбудова за радянським сценарієм (коли питання виживання людей стояло на порядок нижче, ніж відбудова промисловості).

Сьогодні ми згадуємо сумні роковини тих подій та вкотре засуджуємо комунізм як дух смерті, який забрав життя близько сотні мільйонів людей у всьому світі. Кожна країна, куди приходила ця червона хвороба, зазнавала війн, голодоморів, репресій. За останнє століття історія нам безліч разів демонструвала порочність комунізму, проте і сьогодні це зло не отримало належної оцінки (як це було з нацизмом у 1945).