27 січня 1302 року Данте Аліг’єрі вигнаний з Флоренції за фальшивим звинуваченням. Він був одним з шести пріорів цього міста, проте став жертвою політичного протистояння між чорними та білими гвельфами (сам же він належав до останніх).
Данте залишив після себе чималу кількість прозових та поетичних творів, а його найвидатніша робота – «Комедія» (пізніше до назви було додано епітет «Божественна»), – є шедевром літератури пізнього середньовіччя. Складена з трьох частин і написана вже у період вигнання поета, «Комедія» відображує другу половину життя Данте та багатогранність його особи: він був поетом, мислителем, політиком, дипломатом, писав богословські коментарі. Твір пронизаний великою кількістю смислових ліній, відображаючи як особисті переживання автора, так і його політичні переконання і філософію.
Важливо зазначити, що Аліг’єрі став провідником ряду прогресивних ідей. Він виступав за формування народної італійської мови, взагалі його ідеалом була національно єдина Італія. Про мову він пише у трактаті «Бенкет», у якому політика органічно поєднується з етикою, поетикою та лінгвістикою. Автор вважав, що нова народна мова повинна була стати «новим світлом, новим сонцем, яке зійде там, де зайде звичне; і воно дарує світло тим, хто перебуває у темряві, так як старе сонце їм більше не світить». Також ця тема підіймається у трактаті «Про народне красномовство».
Окрім цього Данте міркував над питаннями відокремлення церкви від держави. Через свої твори він намагався вплинути на погляди еліти Флоренції, яка заборонила йому повертатися до міста. Цей розрив з рідним містом та родиною був дуже болючим для поета, проте спонукав його до більш активної творчої діяльності – в результаті чого і з’являється «Божественна комедія». Останню її частину було опубліковано після смерті автора, який помер вночі на 14 вересня 1321 року у Равенні, так і не побачивши вже рідної Флоренції.
