26 квітня 1933 року міністром внутрішніх справ Пруссії Германом Герінгом було ініційовано створення таємної поліції для боротьби з політичними опонентами. Нова структура отримала назву «гестапо», яка виходила від скорочення німецького назви Таємної державної поліції. Вважається, що першою таке скорочення почала вживати німецька поштова служба, а потім скорочена назва закріпилася і стала широко вживатися. Першим керівником гестапо став Рудольф Дільс.
Гестапо зіграло важливу роль у встановленні влади Гітлера в Німеччині. Саме за допомогою цієї структури Гітлер знищив небезпечну для нього воєнізовану організацію німецької молоді на чолі з Ернстом Ремом. З подачі Гітлера гестапо було позбавлене судової відповідальності і могло діяти, не звертаючи уваги на закон і суд. Під переслідування гестапо потрапляли всі опоненти нацистського режиму. Гестапо пильно стежило за німецькими церквами і багато священиків потрапили до концтаборів. Одним з них був Дітріх Бонхеффер, який виступив проти релігійної політики Гітлера.
Гестапо увійшло в історію як одна з найбільш жорстких спецслужб нацистської Німеччини, схожа на НКВС в СРСР. Цікаво, що між двома репресивно-каральними структурами встановилася тісна співпраця. Ще до підписання пакту Молотова-Ріббентропа в Москві 11 листопада 1938 року було підписано таємну Генеральну угоду про співробітництво, взаємодопомогу і спільну діяльність. Свої підписи під документом залишили Лаврентій Берія від НКВС і Генріх Мюллер від гестапо.
Представники двох країн-агресорів в цій угоді цинічно планували «нещадну боротьбу із загальними ворогами, які ведуть цілеспрямовану політику з розпалювання воєн, міжнародних конфліктів і поневолення людства», хоча самі займалися тим, проти чого збиралися боротися.
Уже в кінці цього року, 20 грудня, радянська влада приймає рішення видати німецькій владі колишніх жителів Німеччини та Австрії, які завдали шкоди під час роботи в Комінтерні і опинилися на території СРСР. Згідно з цим рішенням, НКВС заарештовує колишніх німецьких і австрійських комуністів-євреїв з сім’ями і передає їх спецешелоном німецьким спецслужбам через Брест. Так безпринципно Сталін зрадив своїх ідеологічних соратників і віддав їх на розправу. Одночасно готується список радянських громадян, які вчинили шкоду СРСР і опинилися на німецьких територіях, для їх арешту і передачу на територію «імперії зла».
Згідно з дослідженням Роберта Конквеста, вже після початку Другої світової війни, коли Гітлер і Сталін розділили між собою Польщу, були організовані чотири спільні конференції Гестапо і НКВС. На них чекісти двох країн обмінювалися досвідом і радилися, як краще протистояти польському опору на захоплених землях.
На Нюрнберзькому Трибуналі гестапо було засуджено як злочинну організацію. Однак її керівник в 1939-1945 рр. Генріх Мюллер під суд не потрапив, тому що безслідно зник наприкінці війни.
Нацизм і його каральні органи були засуджені Нюрнберзьким трибуналом, але, на жаль, не менше злочинна ідеологія – комунізм – і її каральні структури НКВС так і не потрапили під суд, хоча знищили не меншу кількість невинних жертв. Як результат, німецький народ, де зло було осмислено і засуджено, а народ покаявся у сприянні злочинам, отримав можливість для відновлення вільного демократичного суспільства. А народи СРСР, які перемогли гітлерівську Німеччину, але не осмислили і не покаялись у комунізмі та інспірованих радянським режимом злочинах, так і залишилися невільними. Частина зуміла вирватися на свободу тільки на початку 1990-х, а деякі до цих пір споживають гіркі плоди своєї духовної темряви.
