logo

25 липня 1933 року утворено Громадський комітет рятунку України

25 липня 2021 р. \ оновлено 22 лютого

«Биймо у великий дзвін на тривогу!»— цими словами починалася Відозва Громадського комітету порятунку України, об’єднання організацій Західної України, які мали на меті донести до світової спільноти інформацію про Голодомор на Великій Україні. Цього дня 1933 року низка товариств переважно Галичини об’єдналися з метою розголосу щодо штучного голоду та для підтримки братів-українців на схід від Збруча.

На Західній Україні одним з перших, хто повідомив про Голодомор, був дипломат і вчений Кость Мацієвич. У листі до Андрея Шептицького він передбачив катастрофічні наслідки голоду. Саме тоді УГКЦ активно долучилася до розголосу правди про біду селян у СРСР, однак навіть про Папа Римський не зміг вплинути на жорстоку політику комуністів.

До зими українські газети Галичини наповнилися безліччю повідомлень про страждання українців у Радянському Союзі, а жителі прикордонних сіл постійно зіштовхувалися із біженцями, яким вдалося таємно перейти кордон. Українці в Польщі не могли надати продовольчу допомогу централізовано. Передача продуктів здійснювалася таємно, часто селяни переправляли їх через кордон по річці.

Коли на Великій Україні мільйони людей потерпали від безчинств комуністів, деякі письменники, як-от Теодор Драйзер, писали оди радянській системі. Тоді на Заході чимало діячів культури вважали комунізм прогресивною системою майбутнього, а спільність власності шляхом до процвітання. Про голодну реальність в СРСР нечасто писали в Європі та Америці (хоча були й винятки, як-от публікації журналіста Ґарета Джонса, який бачив наслідки Голодомору на власні очі). Саме тому українці Галичини долучилися до розголосу інформації про масштаби голоду.

З Відозви почалася діяльність Громадського комітету порятунку України із 35 організацій (за деякими даними більше), серед яких Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка, Товариство «Просвіта», українське представництво депутатів у польському Соймі, Український католицький Союз та інші. Очолив його лідер Українського національно-демократичного об’єднання (УНДО) Дмитро Левицький. Він був депутатом Сойму і разом з Андреєм Шептицьким став ініціатором заснування руху за викриття злочинів радянської влади.

Комітет збирав та публікував факти про масштаби голоду, співпрацював із дипломатами інших країн для привернення уваги до злочинів комуністів, а також збирав кошти для допомоги втікачам і постраждалим родинам. Втікачам допомагали знаходити житло, підтримували громадок, а ось передати продукти і гроші на Велику Україну було непросто. Дуже часто зібране галичанами конфісковувалося на кордоні і постраждалі сім’ї не отримували нічого.

Українці за межами СРСР намагалися розбудити світ і підштовхнути інші країни до засудження комунізму, однак політична ситуація в Європі не сприяла цьому. В наступне десятиліття відбулося неабияке зближення капіталістичних країн з СРСР в ході боротьби проти Третього Рейху, а пізніше питання Голодомору і долі українців вже не стояло так гостро для західних країн.