25 жовтня 1921 року розпочалася масштабна повстансько-визвольна кампанія армії УНР, яка увійшла в історію під назвою Другий зимовий похід. Цього дня ми згадуємо початок наступу українських воєнізованих похідних груп на території, захоплені вже тоді більшовиками.
Та метою походу була не стільки воєнна перемога над більшовиками, скільки підбурення до повномасштабного спротиву людей (переважно селян), які змогли б долучитися до повстання. А приводів для народних бунтів було чимало. У 1921 році становище українців під владою червоних було справді нестерпним. Широке і швидке впровадження воєнного комунізму поставило українське село на межу продовольчої кризи. Надалі це мало прояв у спричиненій політикою більшовиків голодною зимою 1921-1922 років.
Але голод ще можна було відвернути поваленням новоствореного комуністичного керівництва. З цією метою Симон Петлюра довірив організацію нового походу генерал хорунжому армії УНР Юрієві Тютюннику. Плани розроблялися ще наприкінці зими 2021 року. Більшість командирів загонів досить оптимістично оцінювали свої шанси витіснити більшовиків, однак були й скептики, які вбачили серйозну проблему в обмеженості власних ресурсів.
Витіснені на Захід сили армії УНР були організовані в три похідні групи Бессарабську, Подільську й Волинську (в останній мали сконцентруватися основні сили). Вони у жовтні-листопаді 1921 року мали перейти радянський кордон та просунутися якомога долі вглиб великої України.
Увечері 25 жовтня частина подільської похідної групи перетнула польсько-радянський кордон в районі Гусятина, що на Тернопільщині. Вона швидко рухалася по Поділлю, зміцнена іншою частиною групи, що тієї ж ночі перейшла кордон поблизу села Бондарівка.
Слідом за подільською в похід вирушили й бессарабська та волинська групи. За кілька тижнів вони не лише змогли обеззброїти радянських прикордонників та утримати найближчі регіони, але й просунутися на сотні кілометрів. Подільська та волинська похідні групи мали об’єднатися на Житомирщині, однак в результаті прибуття підкріплення червоноармійців бійці з волинської групи УНР мали відступити від Коростеня на Захід. Подібна доля спіткала і подільську.
Другий зимовий похід тривав до кінця листопада, коли останнім воякам УНР вдалося відступити і перетнути польський кордон.Він був останньою організованою військовою спробою українців повернути військовим шляхом свою землю, свою державу і відвернути народ від прийдешніх комуністичних катастроф.
