24 квітня 1915 року вважається офіційною датою початку геноциду вірмен на території Османської імперії.
Саме цього дня керівники молодотурків (правлячої на той час партії) Палаат-паша, Енвер-паша і Джемаль-паша дали розпорядження звести вірменську інтелігенцію у Стамбул, а пізніше депортувати з країни. Ненависть османів до вірмен розгоралася протягом багатьох десятиліть Останні з давніх-давен займали провідне становище в суспільстві: вірменами була значна частина інтелігенції (лікарі, вчителі, адвокати, вчені, торгово-промислова буржуазія). Не останню роль в неприязні відіграв і релігійний чинник: з перших століть нашої ери вірмени сповідують християнство, натомість турки-османи були мусульманами.
Ще до трагічних подій 1915 року вірмени зазнали спланованих владою розправ 1894-1896 років, коли в результаті погромів вірмен по всій імперії було вбито до 300 тисяч людей. У тих злочинах ніхто не був покараний і вже за 20 років трагедія повторилася в більшому масштабі.
Геноцид відбувався в три етапи: спочатку влада роззброїла вірменських солдат, які служили в османській армії, за цим слідувала висилка з прикордонних районів і врешті-решт масові депортації та вбивства вірмен. 24 квітня 1915 року (відомого як Червона неділя) близько 250 вірменських інтелектуалів були арештовані. В травні того ж року Центральний комітет ухвалив «Закон Техсира» (закон про депортацію), який легалізував вигнання, масові страти та інші безчинства наступних років. Тоді і почалося фізичне знищення вірмен як народу, а також виганяли їх в сирійську пустелю без жодних засобів для проживання, через що тисячі помирали від голоду та спраги. Свідок тих подій генерал-майор союзної для Османської імперії німецької армії Фрідріх Кресс фон Крессенштейн, засуджуючи дії турків, зазначив, що «турецька політика створення голоду є занадто очевидним доказом того, хто несе відповідальність за бійню, доказом рішучості Туреччини у знищенні вірмен».
Депортації супроводжувалися й іншими злочинами. Тоді масового характеру набули зґвалтування вірменок турецькими солдатами, яким дозволялося робити з ними все і навіть заробляти чималі гроші на продажі вірменських жінок в рабство.
Знищення вірмен тривало аж до другої половини 1918 року. За три роки загинуло більше 1,5 мільйона вірмен і ще понад мільйон тікали з імперії в інші країни (від Сирії і аж до Сполучених Штатів Америки). Цей злочин не залишився поза увагою світу. Вже 24 травня 1915 року держави-союзниці, які входили в Антанту (Велика Британія, Франція та Росія) визнали розправи в Османській імперії злочином проти людяності. Станом на сьогодні злочин визнали геноцидом 29 держав.
