24 березня 1882 року німецький мікробіолог Роберт Кох оголосив про відкриття збудника туберкульозу. Ця хвороба існує вже тисячі років, але швидко ширитися в Європі почала з XVII століття, досягнувши піку епідемії в ХІХ. Тоді туберкульоз був найбільш поширеною смертельною хворобою в Європі (причина кожної четвертої смерті). Фактично, тоді спостерігалася справжня епідемія туберкульозу, проте його заразність визнана лише в 1880-х роках.
Мікробіолог Роберт Кох (який також досліджував збудників холери та сибірської виразки) виявив та описав бацилу, що спричиняє туберкульоз (tuberculosis). За це відкриття він отримав Нобелівську премію з фізіології та медицини в 1905 році, а 24 березня стало Всесвітнім днем боротьби з туберкульозом.
Роберт Кох досліджував як саму бактерію (названу на його честь паличкою Коха), так і умови, в яких вона розмножується і передається від одного організму до іншого. Основними факторами ризику були антисанітарія, холод і проживання великої кількості людей на обмеженій території. Це повністю відповідало житловим умовам більшості європейських робітників ХІХ століття, а тому хвороба швидко ширилася.
Перші серйозні зрушення в боротьбі з туберкульозом належать вченим Альберту Калмету та Камілю Ґеріну. Вони вперше у 1906 році створили вакцину на основі ослаблених бактерій великої рогатої худоби, яка дістала назву “Вакцина Кальмета-Геріна” (БЦЖ). В першій половині століття вакцина не використовувалася масово, а загальне поширення отримала аж після Другої світової війни.
Покращення санітарних умов життя, вакцинація та інші заходи охорони здоров’я помітно знизили рівень захворюваності на туберкульоз ще до створення стрептоміцину та інших антибіотиків, проте захворювання залишалося серйозною загрозою. Хоча туберкульоз не є настільки заразним, як грип чи особливо актуальний сьогодні Covid-19, проте ця хвороба забирає тисячі життів щороку. Лише в січні цього року в Україні виявлено майже 2,5 тисячі нових випадків захворювання. За даними МОЗ, щороку від туберкульозу помирають близько 3700 українців, кожного дня – близько 10 пацієнтів.
Тут варто пам’ятати, що люди, хворі на туберкульоз, дуже часто не отримують належного лікування через недосконалу систему медичного забезпечення і часту приналежність хворих до груп ризику (в’язні, наркозалежні, люди, що не мають житла, хворі на СНІД тощо). Однак ці люди також потребують допомоги. Хоча зараз всі говорять про коронавірус, та не варто забувати, що в Україні є тисячі людей, що помирають від інших серйозних хвороб (туберкульоз, рак, СНІД, діабет тощо). Саме тому милосердя і турбота про інших актуальні не лише під час оголошеної пандемії, а завжди, бо, як говорить Святе Письмо, ми “створені в Христі Ісусі на добрі діла”.
Хоча прямо зараз ми живемо в епоху глобальної епідемії (пандемії), але не варто забувати, що хвороби були раніше, і будуть в майбутньому. Це неминуче. Для нас, як християн, важливо повсякчас бути вірними християнській традиції милосердя, допомагаючи тим, хто цього потребує, і одночасно зберігати здоровий глузд, пильнуючи про власну безпеку, не поводитися легковажно, бо за всяким ризиком має стояти благородна мета.
