23 вересня 1919 року в Москві відбулася IV Конференція робітниць на якій виступив лідер більшовиків Володимир Ленін та оголосив про плани і здобутки в сфері емансипації жінок.
З приходом комуністів до влади розпочинається широка пропагандистська кампанія, націлена на зміну статусу жінки. Більшовики використовували принципи руйнації традиційних суспільних моделей як передумову побудови нового суспільства, вільного від «упереджень і буржуазних пережитків». На цьому шляху не остання роль була приготована радикальним змінам в сімейній сфері через залучення жінок до праці, яку традиційно виконували чоловіки.
На з’їзді 1919 року Ленін виголосив промову, в якій запевнив жінок, що комуністи мають великі плани щодо ролі жінок у новій державі: «З тих законів, які ставили жінку в підпорядковане становище, в Радянській республіці не залишилося каменя на камені. В сфері законодавства ми зробили все для зрівняння становища жінки з положенням чоловіка, і ми по праву можемо цим пишатися».
Для якнайшвидших реформ у сфері міжстатевих відносин більшовики створювали спеціальні агітаційні комітети, які надалі трансформувалися у окремі відділи при партійних осередках. Робота Відділів по роботі серед жінок (жінвідділів) включала багато напрямків, але основним завданням агітаторів було «виховання жінок в дусі соціалізму і залучення їх до будівництва господарства і державного управління; координація процесом трансформації інститутів шлюбу та материнства та зміна побутових умов».
Ленін наголошував на «несправедливому становищі жінки при веденні домашнього господарства». Щоб змінити це, він запропонував, «щоб жінка долучилася до загальної продуктивної праці», тобто змусити жінок стати робітницями.
Жінки пішли працювати на заводи і у колгоспи. Їх права справді зрівняли з чоловіками, щоправда, це означало рівну відсутність прав. Жінки отримали можливість працювати поряд з чоловіками, але праця одних та інших оцінювалася однаково мізерно.
Традиційна роль матері і зайнятість в домашньому господарстві відійшли у минуле, а виховання дітей покладалося на багаторівневу систему освіти (від дитячих садочків до університетів). Все це сприяло розриву в традиціях поколінь і створенню нової моделі контролю держави за формуванням цінностей дітей і молоді. Передача виховної функції державі була основною передумовою вірності більшовизму для наступних поколінь (що Україна поборює донині).
Радянська влада підносила перетворення жінок на робочий клас і партійний актив як емансипацію і «звільнення від кухонного рабства». Але замість служіння своїй родині і виховання дітей тепер жінки служили партії та інтересам держави, працювали без належної оплати і навіть документи мали лише у містах. Права жінок майоріли хіба на плакатах, бо прекрасній статі відводилася та ж сама роль «гвинтика системи», а держава щоразу нагадувала, як треба радіти і дякувати за можливість працювати разом із чоловіками.
