З 22 липня 1930 року за роботу в колгоспах селяни отримували трудодні. Ця одиниця оплати діяла аж до 1966 року і стала своєрідним символом фактичного рабства у Радянському Союзі.
Трудодні нараховували селянам за виконання певної роботи. В залежності від складності колгоспник міг розраховувати на зарахування від 0,5 трудодня за найпростішу працю до 4,5 трудоднів. Введення трудоднів теоретично мало усунути несправедливість в оплаті праці для селян, адже забезпечувало розрізнення колгоспників відповідно до складності роботи, яку вони виконували. Однак насправді це не суттєво впливало на добробут працівників колгоспу, адже в підсумку всі отримували мізерну платню, на яку гідно жити було нереально.
Попри пропагандистські акції й демонстрації передових колгоспів та щасливих селян, реальний стан справ залишався жахливим. Робота за трудодні була подібна до кріпацтва. Селян примусово об’єднували в колгоспи і вони не мали можливості вільно змінювати місце проживання, адже до 1974 року жили без паспортів. З 16 років підлітки, що проживали в селі, автоматично зараховувалися в колгосп і без довідки від керівництва господарства вони не могли виїхати далі районного центру.
Обов’язком кожного селянина став відробіток колгоспного мінімуму, який залежно від регіону чи потужності колгоспу сягав від 60 до 100 трудоднів на рік. До роботи в колгоспі залучали навіть дітей, яким виповнилося 12 років. В роки війни норми були збільшені. Для тих, хто не виконував норму були передбачені санкції (від вигнання з колгоспу до експропріації присадибної ділянки). Окрім цього, селян зобов’язали платити низку інших зборів, включно із натуральним податком (за фруктові дерева чи домашню худобу).
До 1959 року за трудодні у колгоспах розраховувалися лише часткою продукції, а грошей на руки нікому не давали. Реальну заробітну платню селяни почали отримувати лише з 1966 року.
Частку продукції, якою платили за трудодні, вираховували наприкінці року. На вартість трудодня впивала не сумарна кількість виробленого колгоспом продукту, але та її частина, що залишалася в колгоспі після продажу продукції державі та збереження частини врожаю у посівному фонді. Саме цей залишок ділився на сумарну кількість трудоднів і множився для кожного колгоспника на зараховані йому трудодні. Про прибутковість колгоспу від держави і мови не було.
Трудодні не гарантували отримання реальної і чітко визначеної плати за виконану роботу. До того ж оплата трудоднями була неспівмірно меншою, ніж реальна собівартість праці колгоспників.
Встановлена несправедлива система пограбування колгоспів державою і наявність мізерної зарплатні натуральним продуктом за трудодні стали одними з передумов Голодомору. В 1932 році вимагалося віддати державі надто великий обсяг продукції. Коли ж колгоспи не змогли надати так багато зерна й іншого продовольства, то був даний дозвіл забрати це силою.
Залучивши війська НКВС, радянська влада пограбувала селян і, усвідомлюючи наслідки для людей, залишила їх на голодну зиму без продовольства. Події на селі в 1930-х стали демонстрацією реальної суті комунізму, коли за ширмою обіцянок про «світле майбутнє» ховається людиноненависницькі ідеї, що дискредитували себе у кожній країні, де були застосовані.
