20 липня 1944 року відбулася невдала спроба замаху на Гітлера

Тирани на чолі держави нерідко стають об’єктами замахів та змов з метою їх фізичного усунення або відсторонення від посади. Не став винятком і один з найвідоміших диктаторів в історії – рейхсканцлер Німеччини Адольф Гітлер. Змови проти Гітлера супроводжували його за весь період правління, однак саме спроба його ліквідації, відома як «операція Валькірія», стала найвідомішою і найбільш резонансною з них.

Військові провали і свавілля спецслужб Рейху (а перш ніж підкорити Європу, нацисти підкорили Німеччину) підживлювали невдоволення як серед військових, так і серед цивільного населення. Попри грандіозну підтримку НСДАП, в Німеччині існувала підпільна опозиція з консервативних кіл (чимало з них мали аристократичне походження).

Після розгрому німецької армії під Сталінградом, серед офіцерів посилилися опозиційні настрої. Чимало з них розуміли, який крах чекає Німеччину під керівництвом Адольфа Гітлера та СС. План усунення фюрера від влади (а потім і план його ліквідації) визрівав у середовищі військової аристократії не один рік. Його розробниками та виконавцями стали чимало офіцерів, ключовими з яких були генерал-майори Геннінг фон Тресков і Ганс Остер, генерал-полковник Людвіг Бек і засновник протестантської соціально-гуманітарної організації барон Рудольф-Крістоф фон Герсдорф.

Безпосередній план замаху готувався задовго до 20 липня. Ще з 1942 року німецьке командування розробляло план «Валькірія» як алгоритм дій армії на випадок державного перевороту чи інших внутрішньодержавних криз (наприклад повстання військо полонених або в’язнів). Однак змовники вирішили саме цей план застосувати проти СС після ліквідації Адольфа Гітлера та отримати владу над армією. Окрім безпосередніх учасників змови про планування замаху прямо знали чи здогадувалися ще частина офіцерів (наприклад, генерал-полковник Фрідріх Фромм), але з власних міркувань не долучилися до плану, але й не видали інформацію гестапо.

Бургомістр Лейпцига Карл Гьорделер і Людвіг Бек планували після повалення нацизму проведення демократичних виборів та перебудову держави, спираючись на їх консервативні монархічні погляди. В 1943 році до змови доєднався ключовий виконавець замаху – підполковник граф Клаус фон Штауффенберг, який служив у складі Африканського корпусу під командуванням Роммеля. З релігійних мотивів спочатку він заперечував вбивство Гітлера, однак після Сталінградської битви дійшов висновку, що іншого виходу немає.

Безпосередній замах кілька разів переносився, перш ніж була затверджена дата 20 липня. Відповідно до плану, Штауффенберг прибув у ставку фюрера, бо мав цього дня бути присутнім на нараді, де перебував і сам Гітлер. Ліквідація останнього мала б стати результатом вибуху бомби у валізі, яку Штауффенберг поставив під стіл під час наради, а сам вийшов нібито для телефонної розмови. Коли пролунав вибух, він поспіхом покинув базу. В результаті вибуху загинули четверо осіб (два генерали, полковник і стенографіст), однак сам Гітлер вижив.

Після невдалого замаху і викриття його організаторів, учасники змови були проголошені зрадниками, арештовані та страчені. Процеси над ними і страти проводилися аж до 1945 року.  Хоча замах виявився провальним, однак доля Третього Рейху вже була вирішена: ця держава пала під воєнним натиском союзників та від своїх віроломних амбіцій і маніакального бажання Адольфа Гітлера посісти місце Бога.

Можна багато дискутувати довкола питання методів боротьби зі злом, адже вбивство навіть найжахливішої людини несе велике моральне навантаження. Однак сьогодні в Німеччині військові опозиціонери, що брали участь в спробі усунення Гітлера, вважаються національними героями, що пішли на великий ризик і пожертвували собою з надією на повалення націонал-соціалізму.

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In