20 червня 1933 – завершення будівництва Біломоро-Балтійського каналу

Роки першої п’ятирічки (1928-1933) відзначилися побудовою сотень індустріальних об’єктів, про що систематично нагадувалося в радянській пропаганді як свідчення могутності радянського народу. Проте за усим цим пафосом не згадували ціну зведення масштабних об’єктів і злочинну організацію їх будівництва, в основі якої лежала безкоштовна праця в’язнів ГУЛАГу.

Саме в цей період будувався Біломор-Балтійський канал, який об’єднав кілька водойм на території СРСР (Біле море, Вигозеро, Онезьке озеро, Ладозьке озеро та Балтійське море). Це один із найдовших каналів у світі (227 кілометрів довжина і в середньому 5 метрів глибина).  Але більшою мірою вражає не масштаб об’єкту, а процес його будівництва: одночасно близько 100000 в’язнів ГУЛАГу в нелюдських умовах Крайньої Півночі СРСР побудували канал вручну за рік і 9 місяців під пильним наглядом ОДПУ та інших репресивних органів.

Будівництво каналу розпочалося в листопаді 1931-го, хоча повноцінний план об’єкту допрацювали і затвердили лише в 1932 році. Умови, в яких працювали в’язні, були не просто жахливими, а смертельними. Більшість каторжників недоїдали, чимало хворіли на туберкульоз і запалення легенів, мали обмороження та помирали від виснаження. За період будівництва лише за офіційними даними загинули близько 12000 людей (за неофіційними ця цифра в рази більша). Проте висока смертність не ставала на заваді просуванню робіт, адже мало не щодня звозилися нові й нові «робочі» з розкиданих по всьому СРСР таборів ГУЛАГу.

Особливий цинізм організаторів будівництва проявився у поводженні із загиблими на роботах: їх просто скидали в бетон і замуровували, а тому канал став братською могилою для тисяч політв’язнів. Для «заохочення» каторжників була створена мотиваційно-продовольча система: ті в’язні, які з тих чи інших причин не виконували план роботи (найчастіше хворі, травмовані та знесилені) не отримували й без того мізерних харчових пайків або отримували в неповному обсязі. Символічно, що після побудови каналу в рекордно короткі строки, радянське керівництво щедро нагородило в першу чергу керівництво органів ОДПУ, в тому числі й сумнозвісного Генріха Ягоду, що став відомий як один з організаторів Голодомору в Україні.

Хоча цього дня 1933 року будівництво Біломор-Балтійського каналу завершилося, проте на в’язнів чекали нові й нові об’єкти індустріалізації. Переважна більшість ключових будівництв першої п’ятирічки не були б побудовані без праці ув’язнених (яка, звичайно, була безкоштовною).

Сьогодні в Україні все ще є чимало людей, які захоплюються індустріальними потугами Радянського Союзу, з ностальгією згадуючи гордість заводами-гігантами та масштабними будівництвами. Та все ж правда має лунати знову і знову, нагадуючи всім про справжню ціну Індустріалізації, яка не залишає місця для гордості.

 

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In