Реформаторський вклад в історію найчастіше розглядають на прикладах європейських та американських релігійних діячів. Проте паростки євангельського руху спостерігалися і значно східніше.
Росія протягом століть вважалася суто православною державою, проте це не означає, що реформаторський рух оминув її. Ще з XVII століття на теренах Московського царства (а пізніше і Російської імперії) на релігійній ниві трудилися чимало проповідників та євангелістів. Одним з таких діячів був Василь Олександрович Пашков, російський аристократ, який очолив рух євангельських християн в Росії кінця XIX століття. Цього дня виповнюється 188 років від дня його народження.
Прийшов до Бога він після спілкування з англійським євангелістом лордом Редстоком, який в той час проповідував в Росії; та після молитви, незвичної у порівнянні із завченими православними молитвами. Про своє навернення до Бога Пашков згадував так: «Коли я знайшов в Слові Божому, що Господь хоче зі мною укласти новий союз, у якому Він обіцяє не згадувати більше моїх гріхів і злочинів … у мене прокинулося бажання отримати це прощення від Святого Бога».
Після навернення Василь Олександрович розпочав активну євангелізаційну діяльність як в Перербурзі, так і за його межами. Будучи освіченим аристократом, він проповідував, як інтелігенції та найвищим прошаркам суспільства, так і для міської бідноти, незаможним і збіднілим дворянам. Навернених ним християн називали «пашковцями». Так виник євангельський рух в Петербурзі, в основі якого були освічені представники аристократії і який пізніше поширився серед широких верств суспільства Російської імперії.
У 1876 році Пашков став ініціатором створення Товариства заохочення духовно-морального читання. Метою його діяльності було видавництво і поширення християнської літератури. Товариство друкувало книги та брошури міжконфесійного характеру, які поширювали євангельські принципи та одночасно не суперечили православним догматам. У той час велику популярність здобула перекладена на російську мову книга Джона Баньяна «Подорож пілігрима».
У 1884 році Василь Пашков намагався об’єднати представників різних євангельських спільнот (молокан, менонітів, штундистів, баптистів та духоборів). Однак зустріч представників спільнот не увінчалася успіхом, адже всі делегати були арештовані та вислані з Російської імперії.
Тодішня російська влада (як і сьогодні) не відрізнялася особливою демократичністю і повагою до свободи віросповідання. Представники РПЦ відразу затаврували пашковців «сектантами» та «єретиками», а враховуючи безпосередній зв’язок православних з російським державним апаратом, це вилилося у переслідування протестантів. Пашкова позбавили можливості продовжувати євангелізаційну діяльність і депортували з Росії. Це сталося після того, як Василь Олександрович відмовився підписати відмову у продовженні релігійної діяльності, на чому наполягав тодішній обер-прокурор Священного Синоду РПЦ Костянтин Побєдоносцев.
Після вислання проповідник жив в багатьох європейських країнах: Англії, Німеччині, Франції, Австрії та Італії. До кінця життя він займався служінням: проповідував, поширював Біблії та різноманітну християнську літературу.
Біографія Пашкова з одного боку надихає та вказує на дійсно феноменальний євангельський рух в недемократичній Російській імперії, який охопив різноманітні верстви населення. З іншого боку, це ще один приклад регресивного характеру російського самодержавства. Вже через 33 роки після вислання Пашкова з Батьківщини, Росія, яка століттями позиціонувала себе як фортецю православ’я і духовності, занурилася в страшний і безбожний радянський період.
