19 квітня 1529 року в Шпеєрі шість князів і 14 вільних міст Св. Римської імперії висловили свій протест німецькій нації проти відновлення дії Вормського едикту 1521 р. (який оголосив Лютера, а також його твори і прихильників поза законом), а також проти переслідування лютеран.
Попередньо в 1526 році дія Вормського едикту була перервана і прийнято рішення, що кожна область сама в праві вибирати, як вона буде жити, керувати, вірити і відповідати перед Богом та імператором.
Таке рішення стало можливим через тимчасові труднощі імператора, але в 1529 році Карл V вирішив відновити заборону “лютеранської єресі”, для чого скликався рейхстаг в Шпеєрі. Сам імператор туди приїхати не зміг, так як був на війні з Францією. Представником імператора в Шпеєрі був його молодший брат Фердинанд I, який мав завдання – анулювати рішення Шпеєрського собору 1526 року.
В результаті більшість представників на рейхстазі підтримали ініціативу імператора, але лютерани і цвінгліани відмовилися підкорятися. Протест був оформлений на наступний день як спеціальний “Лист протесту”, який Фердинанд відмовився читати і визнавати. Однак “Лист протесту”, підписаний шістьма німецькими князями і чотирнадцятьма вільними містами (серед них цвінгліанський Страсбург і Сент-Галлена), був опублікований і широко поширений в суспільстві, отримавши назву “Шпеєрське протестування”.
25 квітня, коли відбулося остаточне засідання рейхстагу, на якому про протест князів навіть не було згадано, євангельські представники підтвердили свій протест проти всіх рішень Шпеєрського собору, які суперечили Слову Божому, їх совісті і рішенням Шпеєрського собору 1526 року. Своє право на свободу совісті і віри євангельські віруючі були готові захищати зі зброєю в руках, що далі і довелося робити протягом більше ста років.
Від Шпеєрського протесту 1529 року походить термін “протестанти” і “протестантизм”, які пізніше почали застосовуватися по відношенню до всіх прихильників Реформації.
