logo

18 листопада 2004 року Віктор Ющенко закликав людей вийти на Майдан

18 листопада 2019 р. \ оновлено 22 лютого

Цього дня 2004 року кандидат в президенти Віктор Ющенко закликав людей захистити свої голоси після оприлюднення інформації про планування масових фальсифікацій на президентських виборах. І вже через 4 дні центр столиці заполонили протестувальники, які вимагали прозорого підрахунку голосів та протидії фальсифікаціям. Дуже швидко цей рух переріс у протест проти існуючої системи за демократизацію і докорінні зміни.

Вся виборча кампанія була вкрай напруженою. Ще до другого туру спостерігалися масові порушення, як у використанні адмінресурсу, так і шляхом залякування виборців. Напередодні другого туру Ющенко звернувся до народу зі словами: “Записуйтеся у Добровільні народні дружини… Забезпечте спокій і порядок на Вашій дільниці, дочекайтеся оприлюднення протоколу. У Києві, на Майдані Незалежності, ми разом з Вами проведемо Всенародний підрахунок голосів. Щоб уся Україна і світ бачили, як голосує народ. Щоб Центральна виборча комісія не змогла спотворити волевиявлення громадян”.

Ці слова стали закликом до людей виходити на Майдан і захищати свій вибір на вулиці. Окрім мітингів на центральній площі, народ виходив і на місцеві демонстрації. Кілька тижнів вуличних протестів і страйків завершився ухвалою Конституційного Суду про недійсність результатів 2 туру виборів та призначення повторного голосування.

Тоді світ чи не вперше обговорював Україну в контексті геополітики, демократії та наших можливостей для розвитку. У 2004 році гостро і публічно було підняте питання нашого напрямку розвитку: Схід чи Захід, Європа і демократія чи Росія і старі порядки.

Це був не просто бунт громадян, чий кандидат програв вибори. Люди були незадоволені саме фальсифікаціями на цих виборах, без яких перемога Януковича не стала б можливою. Народ вимагав демократії і прозорих виборів, контролю над владою та справедливості.

Помаранчева революція – це, безперечно, визначна ланка нашої історії, особливий шанс для України назавжди розірвати залежність від Москви і кремлівського панування. Однак уроки революції були досить тривожними і засвоїли їх далеко не всі. Протести на Майдані, хоча й мали прозахідні та демократичні гасла, однак їх ідейні основи були нечіткими, а революційний запал тримався, найперше, за рахунок покладених на опозицію сподівань. В 2004-му люди масово звеличували і боготворили політичних лідерів, покладали на них величезні надії та надавали мало не месіанське значення ключовим особам революції.

Це дало незворотні наслідки. Розчарування політикою Ющенка призвело до катастрофічного повороту в 2009 році та перемоги на наступних виборах його основного конкурента – Януковича. Зміни, які не настали після 2004-го вилилися вже в нові вимоги чергового Майдану. Через 9 років після Помаранчевої революції люди знову вийшли на головну площу країни, щоб висловити підтримку західного вектора розвитку та протистояти спробам влади залишити Україну в полі інтересів Росії.

Перший Майдан продемонстрував тяжіння народу до лідерів, покладання сподівань на когось і очікування швидких (в першу чергу, економічних) результатів. Однак разом з цим, і в 2004, і в 2013/14 ми побачили людей ідейних, натхненних правдою, пасіонарних і готових до боротьби за своє майбутнє. Проте, як і в будь-якому русі, людей, що готові діяти і щось створювати, значно менше, ніж тих, хто очікує і спостерігає за їх діями.