Майже 2000 років тому до влади прийшов один з найбільш епатажних і сумнозвісних римських імператорів. Гай Юлій Цезар Август Германік (більш відомий просто як Калігула). Його володарювання розпочалося саме 16 березня 37 і до 41 року він уже став своєрідним символом правителя, якого хочеться скоріше забути.
Менше чотирьох років знадобилося йому, щоб стати прикладом неадекватності та зажерливості політика, взагалі не здатного керувати державою. В історію Калігула увійшов як неадекватний, психічно неврівноважений імператор, котрий розтратив майже весь бюджет, проводячи багато часу в розвагах і веселощах. Він любив витрачати величезні гроші на бенкети і для цього навіть збудував кораблі, на яких проводилися вечірки та оргії. Молодий правитель відзначився дивними та безглуздими ініціативами: він проголосив свою померлу сестру богинею, роздавав різноманітні титули своїм родичам (близьким і не дуже), любив одягатися в жіночий одяг, під приводом проголошення війни Нептуну наказав війську бити море мечами (і це все на тлі постійного алкогольного сп’яніння, бо мав серйозні проблеми із «зеленим змієм»).
Як і багато римських очільників, імператор Калігула був несамовитим садистом: він наказував згодовувати християн диким звірам, страчував людей задля розваги та за найменшою підозрою у зраді. Давньоримський поет і громадський діяч Сенека стверджував, що Калігула насолоджувався приниженням інших людей. Свого часу через заздрість імператор наказав вбити Сенеку і лише щасливий збіг обставин врятував поета. Політики та військові кілька разів намагалися здійснити заколот і вбити епатажного імператора, але лише з п’ятої спроби їм це вдалося.
І тут постає логічне питання: як величезну імперію очолив неадекватний і некомпетентний імператор? Відповідь лежить в суті самої імперії, яка вичерпала старі демократичні механізми правління і набувала ознак тиранії. Правління Калігули та його сумнівних наступників (на зразок Нерона) свідчить про початок кінця, що кращі дні імперії були вже позаду, а майбутнє легендарної держави мало похмурі перспективи. До того ж римське язичництво, яке формувало етичні норми та мораль суспільства (вірніше їх фактичну відсутність), було однією з причин розтління римлян, що поступово послаблювало державу. Калігула не був обраним, а отримав владу від попередника (Тиберія), проте навіть в розбещеному Римі довго не змогли терпіти епатажного правителя.
На очільника будь-якої держави покладається чимало функцій і він має відповідати за свою політику перед Богом і перед людьми. Безвідповідальність, некомпетентність, інфантильність, властолюбство і жага піднесення своєї персони зіграли поганий жарт з багатьма державними діячами, що закінчувалося змовами, революціями, а у найкращому випадку відстороненням від влади. Демократичний процес дає громадянам виключні повноваження формувати владу, обирати найкращого і найдостойнішого для управління цілими народами. Та чи завжди народ цим правом користується?
