logo

15 травня 1943 року керівництво Радянського Союзу розпускає Комінтерн

15 травня 2019 р. \ оновлено 22 лютого

Ліквідація цієї організації припала на часи Другої світової війни та була логічною вимогою західних союзників по антигітлерівській коаліції, на яку Сталіну довелося піти, враховуючи гостру потребу в підтримці союзників. За свою понад 20-річну історію Комінтерн приніс чимало проблем для західних демократій, виступаючи основним носієм комунізму по усьому світу.

Причини створення Комінтерну слід шукати в самій комуністичній доктрині, викладеній в Першому та Другому Інтернаціоналах. Сама їх назва промовисто свідчила про міжнародний характер комунізму, а отже міжнародну пролетарську революцію і встановлення комуністичного режиму у всьому світі як кінцеву мету. Заснований Комінтерн був ще 1919 року в Москві перед Першим (установчим) конгресом Комуністичного інтернаціоналу, в якому взяли участь представники від 35 комуністичних партій (щоправда, більшість із них були створені саме під цю подію).

Ленін визначав Комінтерн як «Союз робітників усього світу, які прагнуть до встановлення Радянської влади в усіх країнах», проте фактично він являв собою філії розпорошеної радянської агентури. Учасники Комуністичного інтернаціоналу були або кадровими співробітниками ОДПУ (Об’єднане державне політичне управління – попередник сумнозвісного НКВС) з відповідним радянським громадянством, або були їм підзвітні. Саме члени Комінтерну по всій території Європи та навіть за океаном займалися розправою над противниками комуністів (білогвардійцями, українськими націоналістами), а пізніше, коли розпочалися масові чистки в середовищі самих більшовиків, то і над неугодними комуністами.

Найбільший підйом в діяльності радянської агентури припав на 1920-і роки минулого століття. Саме тоді за сприяння Москви не лише були утворені Комуністичні партії в Угорщині, Румунії, Баварії, Франції, на Західній Україні та чимало в Азії, але й проводилася систематична та цілеспрямована робота з підготовки й провокування революції пролетаріату. Значних успіхів комуністи досягли в Азії, зокрема в Китаї, де за короткий час була створена Комуністична партія Китаю, яка фактично перебувала при владі в значній частині держави до 1927 року.

Але червона ейфорія тривала не довго. На кінець 1920-х років вже стало зрозуміло, що сплеску появи радянських республік в Європі не передбачається, а внутрішні чистки в лавах Компартії завдали удару й по іноземній агентурі. Хоча Комінтерн існував аж до 1943-го, проте реальна політична діяльність за кордоном не видавалася перспективною. Радянська агентура займалася переважно пошуком та ліквідацією троцькістів, організацією добровольців для війни в Іспанії та вела систематичну пропаганду в колах інтелігенції (чимало письменників, журналістів та художників заразилися лівою ідеєю через пропаганду «радянської успішної держави»).

Остаточно питання Комінтерну було підняте вже в ході Другої світової війни як вимога союзників до СРСР, що фактично означало вимогу до комуністів забрати свою руйнівну агентуру з держав-союзниць. Хоча Сталін погодився на розпуск Комуністичного Інтернаціоналу, проте залишив намір створити якомога більше радянських республік, що проявилося в захопленні Східної та Центральної Європи як «трофеїв» у війні.