14 квітня 1918 року Рада народних комісарів видає особливий декрет «Про зняття пам’ятників, споруджених на честь царів і їхніх слуг і вироблення проектів пам’ятників Російської Соціалістичної Революції». З цього наказу бере початок традиція таврування всього публічного простору радянською символікою.
Не минуло й року після Жовтневого перевороту, як нова влада вирішила увіковічити свої перемоги і новий курс у видимих для всіх формах. Для більшовиків важливо було закріпити владу не лише в створенні нових державних органів, але й у культурі та повсякденному житті.
Квітневим декретом Раднарком постановив терміново (до 1 травня) змінити всі дореволюційні вивіски, таблички із назвами вулиць, емблеми, герби – всі знаки, що нагадували про старий режим. День праці мав стати ще одним тріумфом для більшовиків, тому із зовнішньою атрибутикою вони також поспішали. Звичайно, це не означало, що за кілька тижнів мали спорудити нові монументи, але підготувати для цього відповідний ґрунт. Першочергово, наказували взятися за демонтаж «потворних бовванів» – пам’ятників царської доби.
Лише знесення було не достатньо, адже на місце старих символів мали постати нові. Декретом передбачалося «мобілізувати художні сили та організувати широкий конкурс з вироблення проектів пам’ятників, які мають ознаменувати великі дні Російської Соціалістичної Революції».
Радянські герби, зірки та інша символіка з’явилася буквально на всіх міських об’єктах: будинки, мости, транспорт, паркани, станції метро і, звичайно, державні споруди. У всіх населених пунктах точно були вулиці, названі на честь більшовиків і навіть в невеликих селах стояли пам’ятники чи погруддя Леніну.
Пізніше з’являються великі монументи радянським діячам, а вулиці та площі, називають на честь річниць Жовтневого перевороту. Популярними були й назви, що стосувалися комуністичного руху загалом (звідси вулиці Карла Маркса, Рози Люксембург, Пролетарські, Інтернаціональні тощо).
Радянська пропаганда доклала чимало зусиль, щоб абсолютно все в країні свідчило про її комуністичну суть. В 1918-му (як і в наступні десятиліття) ніхто не заперечував перейменування, не говорив, що «це не на часі» і не ставив під сумнів політику в сфері культури. Комуністи цілеспрямовано захоплювали простір своїми ідеями й виривати їх було дуже непросто.
Від всього цього надбання Україні довелося позбуватися вже в роки незалежності і далеко не відразу. 9 квітня 2015 року офіційно розпочалася декомунізація. Тисячі вулиць отримали нові назви, один за одним міста позбувалися радянського спадку. Хоча чимало людей недооцінюють потрібність такої гуманітарної політики, проте навіть більшовики знали, що символи і назви дуже важливі для побудови нового майбутнього і формування нової свідомості людей.
