13 листопада 1572 року на острові Крит народився Кирило Лукаріс

13 листопада 1572 року на острові Крит народився Кирило Лукаріс, патріарх Александрійської православної церкви, а пізніше патріарх Кирило І Вселенської православної церкви у Константинополі.

Його вихованням займався дядько, александрійський патріарх Мелетій Пігас. Навчався Кирило у Грецькому колегіумі у Венеції, а потім у Падуанському університеті, після чого переїжджає до Женеви. Там він потрапляє під вплив вчення Жана Кальвіна і реформатської церкви, відвідує також Віттенберг.

Після повернення на Крит стає керівником православного монастиря. З 1594 року викладає грецьку мову та стає ректором Острозької академії, заснованої у 1576 році князем Костянтином Василем Острозьким.

У 1595 році Кирило Лукаріс переїжджає у Вільню, де стає викладачем і ректором Віленської братської школи. Наступного року в якості екзарха олександрійського патріарха присутній на Брестському соборі 1596 року, підтримуючи супротивників унії. У 1597 році Лукаріс знову викладає в Острозькій школі, і після зняття священиків, які приєдналися до унії, призначається намісником константинопольського патріарха на землях Великого князівства Литовського до висвячення нових священиків.

Влада Речі Посполитої оголосила його поза законом, і Кирило був змушений рятуватися втечею до Європи, де відвідує Віттенберг, Женеву, Голландію і Англію, де близько познайомився з протестантським віровченням. Коли король Речі Посполитої Сигізмунд III Ваза звернувся до константинопольського патріарха Мелетія Пігаса з проханням посприяти у вирішенні проблем, викликаних церковною унією, то в 1600 році він знову відправив до Речі Посполитої свого племінника Кирила Лукаріса. Однак через два роки він повинен був переїхати до Александрії, так як був обраний Александрійським патріархом.

У 1621 році Кирило був обраний Константинопольським патріархом, але під тиском турецького султана п’ять разів залишав свою посаду. У 1623 році константинопольський патріарх Кирило І затвердив статут Луцького православного братства, який брався за взірець при створенні братств і братських шкіл в інших місцевостях.

Кирило відправив багатьох молодих православних кліриків на навчання до Швейцарії, Голландії і Англії, прагнучи реформувати православну церкву. У 1629 році в Женеві латинською мовою, а в 1633 році ще й грецькою, було надруковано «Визнання віри найсвятішого владики Кирила Константинопольського», написане в кальвіністському дусі. За це в 1638 році Константинопольський собор оголосив Кирилу анафему, повторену на декількох пізніших соборах. Однак на соборі 1672 року в Єрусалимі після особливого розгляду його справи він був повністю виправданий, тому що Константинопольський собор звинувачував його не в авторстві «Визнання», а в тому, що він не виступив проти цього есе, яке вважали недійсним.

Полеміка з приводу симпатій Лукаріса до кальвінізму і про авторство «Визнання» триває між істориками до нашого часу. Життя Кирила Лукаріса закінчилося мученицькою смертю, коли він був звинувачений турецьким султаном у підбурюванні козаків до повстання і задушений за його наказом яничарами 27 червня 1638 року на кораблі в Босфорській затоці, куди було викинуто його мертве тіло.

Сьогодні Кирило Лукаріс шанується як один з мучеників церкви, який загинув, захищаючи християнську віру. Запам’ятався він в історії і своїми спробами оновлення православної церкви.

#християнство_в_історії

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In