11 січня 1933 року виданий протест «Слово та затвердження пасторів Альтони серед нещастя та плутанини суспільного життя», яке було направлене на критику національного соціалізму в Німеччині. Одним з авторів цього протесту, який потім став основою для теологічної декларації Барменського конфесійного синоду, був Ганс Асмуссен. Він був кілька разів ув’язнений за свою анти-нацистську діяльність, а після війни був ініціатором загального покаяння церков Німеччини за те, що деякі з них підтримували нацистів або недостатньо активно їм протистояли.
Ще зі своїх студентських років Ганс Асмуссен, який вивчав теологію в університетах Кіля та Тюбінгена, протистояв ліберальній теології. Маючи пієтистське коріння у своїй родині та виступаючи за відокремленість Церкви від держави, Асмуссен займав активну громадську позицію, критикуючи Веймарську республіку.
Після інциденту “Кривавої неділі” в Альтоні 17 липня 1932 року, коли у вуличних сутичках між Sturmabteilung (SA) і Schutzstaffel (SS), прусською поліцією та Комуністичною партією (KPD) загинули вісімнадцять чоловік, Асмуссен намагався заспокоїти ворожнечу, проводячи похорони і підкреслюючи, що помста не була рішенням проблеми. Проте Гітлер заявив, що мертві нацисти були “християнськими мучениками”, випустив брошуру “Ворденська кривава ніч та її наслідки” і використав цей інцидент, щоб спровокувати більше демонстрацій. Асмуссен писав листи до нацистською партії і самому Гітлеру, де спочатку просить їх припинити насильство, а потім засуджує їхні дії.
Асмуссен був одним з основних авторів протесту, опублікованого 11 січня 1933 року пасторами Альтони, які підкреслювали свою стурбованість справами Німеччини. Протест став відомим як “Альтонське сповідання”. У ньому засуджувалося використання Гітлером тієї події для його політичної вигоди і заявлялося, що Церква не була прибічницею ні націонал-соціалістів, ні комуністів. Заявлялося, що жодна політична партія не може стверджувати, що керується словом Божим. Місія сповідання також полягала в тому, щоб привести обидві сторони до миру та вирішувати конфлікти без насильства. Ця декларація вважається провісником пізнішої та більш відомої Барменської богословської декларації.
Гітлер незабаром укріпився при владі і мав намір консолідувати німецьке духовенство в єдину Церкву, яка б підтримувала нацистську партію. Він заснував “Німецьких християн”, групу пронацистського духовенства, яка мала підтримку уряду. Після перемоги “німецьких християн” на церковних виборах 1933 року в церкві Шлезвіг-Гольштейна, Асмуссен, як визнаний противник цього руху, був відправлений на достроковий вихід на пенсію в 1934 році. Асмуссен переїхав до Берліна і продовжив свою діяльність, ставши одним з авторів Барменської декларації, яку він представив першому Барменському конфесійному синоді 1934 року як вступну промову.
У 1941 році він був заарештований та засуджений до ув’язнення. Вже після капітуляції Німеччини він прагнув публічно вибачитися від імені всіх євангельських християн за співпрацю великої кількості представників духовенства з нацистським режимом. Складене Асмуссеном і Мартіном Німьоллером письмове вибачення було опубліковане 19 жовтня 1945 року у Штутгарті від імені Ради Євангельської церкви Німеччини. Ось деякі рядки з нього: «Через нас велика неправда прийшла на велику кількість народів та країн. Те, що ми часто засвідчували в наших помісних громадах, ми тепер виражаємо від імені всієї церкви: ми довгі роки боролися в ім’я Ісуса Христа проти ментальності, яка знайшла своє жахливе вираження в націонал-соціалістичному режимі насильства; але ми звинувачуємо себе у тому, що стояли на своїх переконаннях недостатньо сміливо, що не молилися більш вірно, що не вірили більш радісно і що не любили більш гаряче».
Ганс Асмуссен продовжив свою діяльність і після війни, а його життя закінчилося 30 грудня 1968 року.
