11 січня 1933 року виданий протест “Альтонське сповідання”

11 січня 1933 року виданий протест «Слово та затвердження пасторів Альтони серед нещастя та плутанини суспільного життя», яке було направлене на критику національного соціалізму в Німеччині. Одним з авторів цього протесту, який потім став основою для теологічної декларації Барменського конфесійного синоду, був Ганс Асмуссен. Він був кілька разів ув’язнений за свою анти-нацистську діяльність, а після війни був ініціатором загального покаяння церков Німеччини за те, що деякі з них підтримували нацистів або недостатньо активно їм протистояли.

Ще зі своїх студентських років Ганс Асмуссен, який вивчав теологію в університетах Кіля та Тюбінгена, протистояв ліберальній теології. Маючи пієтистське коріння у своїй родині та виступаючи за відокремленість Церкви від держави, Асмуссен займав активну громадську позицію, критикуючи Веймарську республіку.

Після інциденту “Кривавої неділі” в Альтоні 17 липня 1932 року, коли у вуличних сутичках між Sturmabteilung (SA) і Schutzstaffel (SS), прусською поліцією та Комуністичною партією (KPD) загинули вісімнадцять чоловік,  Асмуссен намагався заспокоїти ворожнечу, проводячи похорони і підкреслюючи, що помста не була рішенням проблеми. Проте Гітлер заявив, що мертві нацисти були “християнськими мучениками”, випустив брошуру “Ворденська кривава ніч та її наслідки” і використав цей інцидент, щоб спровокувати більше демонстрацій. Асмуссен писав листи до нацистською партії і самому Гітлеру, де спочатку просить їх припинити насильство, а потім засуджує їхні дії.

Асмуссен був одним з основних авторів протесту, опублікованого 11 січня 1933 року пасторами Альтони, які підкреслювали свою стурбованість справами Німеччини. Протест став відомим як “Альтонське сповідання”. У ньому засуджувалося використання Гітлером тієї події для його політичної вигоди і заявлялося, що Церква не була прибічницею ні націонал-соціалістів, ні комуністів. Заявлялося, що жодна політична партія не може стверджувати, що керується словом Божим. Місія сповідання також полягала в тому, щоб привести обидві сторони до миру та вирішувати конфлікти без насильства. Ця декларація вважається провісником пізнішої та більш відомої Барменської богословської декларації.

Гітлер незабаром укріпився при владі і мав намір консолідувати німецьке духовенство в єдину Церкву, яка б підтримувала нацистську партію. Він заснував “Німецьких християн”, групу пронацистського духовенства, яка мала підтримку уряду. Після перемоги “німецьких християн” на церковних виборах 1933 року в церкві Шлезвіг-Гольштейна, Асмуссен, як визнаний противник цього руху, був відправлений на достроковий вихід на пенсію в 1934 році. Асмуссен переїхав до Берліна і продовжив свою діяльність, ставши одним з авторів Барменської декларації, яку він представив першому Барменському конфесійному синоді 1934 року як вступну промову.

У 1941 році він був заарештований та засуджений до ув’язнення. Вже після капітуляції Німеччини він прагнув публічно вибачитися від імені всіх євангельських християн за співпрацю великої кількості представників духовенства з нацистським режимом. Складене Асмуссеном і Мартіном Німьоллером письмове вибачення було опубліковане 19 жовтня 1945 року у Штутгарті від імені Ради Євангельської церкви Німеччини. Ось деякі рядки з нього: «Через нас велика неправда прийшла на велику кількість народів та країн. Те, що ми часто засвідчували в наших помісних громадах, ми тепер виражаємо від імені всієї церкви: ми довгі роки боролися в ім’я Ісуса Христа проти ментальності, яка знайшла своє жахливе вираження в націонал-соціалістичному режимі насильства; але ми звинувачуємо себе у тому, що стояли на своїх переконаннях недостатньо сміливо, що не молилися більш вірно, що не вірили більш радісно і що не любили більш гаряче».

Ганс Асмуссен продовжив свою діяльність і після війни, а його життя закінчилося 30 грудня 1968 року.

Зображення: kas.de

#християнство_в_історії

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In