10 фактів про історію та фільм «Список Шиндлера»

У вересні 1939 року Німеччина захопила Польщу. Це призвело до ланцюгу трагічних подій, під час яких, нацисти цинічно знищували мільйони євреїв. В жовтні 1944 року підприємець Шиндлер склав список зі своїх працівників, яких нацисти не мали права чіпати. Всі працівники цього списку були євреями і їх уникла жорстока участь смерті в печах. Про славнозвісний список Шиндлера написано книгу та знято фільм. Про цікаві факти довкола цієї історії — в цій статті.

1. У Шиндлера було 7 «списків життя». Під час війни Шиндлер та його спільники склали 7 подібних списків: два з них зберігаються в організації «Яд Вашем», в Ізраїлі, один — в музеї Голокосту у Вашингтоні, США, а один потрапив в руки приватного власника. Той спробував продати список в онлайн-магазині eBay за 3 мільйони доларів, але замість ажіотажу, його спіткала хвиля критики. Найбільше його критикували за те, що він хоче заробити гроші на трагедії, в той час як сам список коштує набагато менше ніж 3 мільйони: цінною є історія, яка передувала укладенню цих списків, а не самі списки.

2. Онучка нациста Амона Ґьота наполовину нігерійка, а його донька вірила, що її тато — герой. Серед багаточисленних коханок Амона Ґьота, була дівчина Рут Кальдер-Ґьот (або Майола). За два роки її інтриги з нацистом, вона завагітніла і народила Моніку. Моніці було 10 місяців, коли Амона повісили за його злочини. До 11 років вона була переконана, що її тато герой війни, поки одного разу, після сварки з мамою та не сказала їй: «Ти така, як твій батько і помреш як він!» Як вона могла померти, як Амон, якщо той помер під час ІІ Світової Війни? На це питання Моніці відповіла бабуся, сказавши, що її тата повісили за те, що він вбивав євреїв. Про те, що Стівен Спілберг знімає фільм про Шиндлера та її батька, Моніка дізналась в газеті «Spiegel», від 24.05.1993 р. «Коли я дивилась фільм, то очікувала побачити свого тата. В першій частині фільму Амона Ґьота не було. Але потім, — згадує вона, — раптом, через гетто поїхала машина, і я від першої миті зрозуміла — це мій тато. Я знала, бо в мене було його фото, профіль (прим. авт. — актора) був той самий. В мене був шок, коли молода жінка сказала: «Команданте, я просто роблю роботу!», а мій тато подивився і сказав: «Я теж роблю свою роботу, я зараз тебе вб’ю». Я стала ненавидіти Спілберга… Спілберг показав мені правду і за правду я напала на нього, я не хотіла знати всього». Про її рефлексії у 2008 році вийшов фільм «Спадок» (Inveritance).

Три покоління: Батько, дочка від коханки Майоли, внучка-мулатка. На фоні кадр з фільму, де Амон з балкону розстрілює людей.

Дженніфер Тідж, внучка Амона Ґьота, дізналась про свого дідуся в 38 років. Її мама, Моніка, мала інтригу з нігерійцем, завагітніла і, народивши дитину, віддала її в сиротинець. Дженніфер виросла, вивчилась в Сорбонні, і ще п’ять років прожила в Ізраїлі, вивчаючи іврит. У 2008 році вона зайшла в книгарню в Гамбурзі, де побачила книгу про часи Голокосту. Там була біографія її матері, і деталь за деталлю, вона з жахом для себе зрозуміла, що її дідусь був жорстоким нацистом. Через це вона впала в депресію, і витягло її з цієї депресії написання книги рефлексій: «Мій дід би мене застрелив» (My Grandfather Would Have Shot Me: A Black Woman Discovers Her Family’s Nazi Past).

3. Історія стала відома від продавця в магазині шкіряних виробів. Один з євреїв Шиндлера (Schindlerjuden), Леопольд Пфефферберґ, після звільнення працював в крамниці, де продавались сумки. Щоразу, як туди заходили впливові люди, він розповідав їм історію свого визволення, мріючи, щоб про це почув світ. Один з цих клієнтів був письменник Томас Кініллі. У вступі до своєї книги «Список Шиндлера»*, він згадує цю історичну зустріч так: «У 1980 році я зайшов до крамниці, де продавалися сумки, у Беверлі-Гіллз, Каліфорнія, і поцікавився ціною на портфелі. Крамниця належала Леопольду Пфефферберґу, який своїм життям зобов’язаний Шиндлеру. І саме біля полиці з імпортною італійською шкіргалантереєю в крамниці Пфеффенберґа я вперше почув про Оскара Шиндлера, німецького бонівана, торгівця, серцеїда, суперечливого чоловіка, і про те, як він порятував у часи, які нині називають Голокостом, багатьох представників різних суспільних верств приреченого народу». Ця зустріч стане початком тривалих досліджень Томаса Кініллі цієї історії, коли він опитає п’ятдесят врятованих Шиндлером людей та кількох його спільників, відвідає Плашув, де був розташований табір Амона Ґьота, вулицю Липову, де стоїть фабрика Шиндлера та Аушвіц-Біркенау, звідки підприємець рятував жінок. Крім того, Томас проаналізує матеріали цієї справи, які зберігаються в організаціях «Євреї Шиндлера» та «Яд Вашем». І вперше книга Кінеллі буде опублікована 18 жовтня 1982 року під назвою «Ковчег Шиндлера» (Schindler’s Ark).

Оскар Шиндлер і євреї, яких він врятував. Джерело: David Rubinger/CORBIS/Corbis via Getty Images

4. Спілберг відкладав створення фільму понад 10 років, бо був непевний у своїх силах і вважав це сюжетом для зрілих продюсерів. Книга Томаса Кінеллі попала в руки кінорежисера Стівена Спілберга у 80-х, і, прочитавши її, він сказав: «Це приголомшуюча історія! Чи це правда?». Студія одразу купила права на зйомку фільма за книгою Кінеллі, проте 10 років Спілберг не брався за реалізацію ідеї, бо вважав її надто важкою для себе. Він навіть намагався переконати іншого продюсера, Романа Поланскі, чия мати загинула в Аушвіці, зробити цей фільм. Поланскі відмовився, бо цей досвід був надто травматичним для нього, хоча пізніше він створить власний фільм про часи геноциду — «Піаніст» (2002 р.). За час вагань Спілберга, інша кінокомпанія ледве не перекупила ідею, але режисер вчасно схаменувся і лишив права за собою.

5. Між цим фільмом та Спілбергом стояли динозаври. Стівен Спілберг настільки довго вагався знімати «Список Шиндлера», що голови кінокомпанії «Universal» сумнівалась в його спроможності це зробити. Для того, аби перевірити його і мати прибуток в будь-якому випадку, вони домовились, що Спілберг спершу зніме інший фільм. Цим фільмом став «Парк Юрського періоду». Керуючи створенням штучних динозаврів, він паралельно думав над реальною трагедією геноциду. В інтерв’ю Спілберг коментував цей подвійний досвід так: «Я мусив повертатись додому двічі чи тричі на тиждень і попри поганий супутниковий зв’язок з Північною Каліфорнією затверджувати кадри з тирексом (тиранозавром — прим. авт.). І це будувало в мені неймовірне обурення і гнів, що я мушу цим займатись… Все, що я міг виразити в той час — це наскільки я був злий через це все, що мені доводиться переходити від емоційної ваги «Списку Шиндлеру» до того, як динозаври біжать за джипом».

Стівен Спілберг під час знімання фільму «Парк Юрського періоду». Джерело: Інтернет

6. На роль Оскара Шиндлера шукали малознайомого актора, щоб люди зважали на сюжет, а не на обличчя. Серед кандидатів на роль Оскара Шиндлера були Кевін Костнер та Мел Гібсон (режисер фільму «Страсті Христові», 2004 р.). Проте Спілберг шукав когось менш відомого та впізнаваного. Цією людиною став малознайомий на той момент ірландський актор, Ліам Нісон. Пізніше даючи інтерв’ю New York Times, Спілберг скаже, що саме цей чоловік має статуру, вигляд та поведінку схожу на Оскара Шиндлера.

7. Спочатку фільм мав бути польською або німецькою мовою. Творці фільму хотіли, аби глядачі максимально занурились в події тих часів, залучивши навіть їх слух. Таку саму ціль, наприклад, переслідував Мел Гібсон, створюючи фільм «Страсті Христові», 2004 р., який дійсно був знятий арамейською мовою. Проте Стівен Спілберг передумав. Мотивацією зробити фільм англійською стало те, що люди могли відводити очі від жахливих сцен вниз — на субтитри, уникаючи реалістичних ілюстрацій трагедії.

Знаковий момент у фільмі, коли Оскар Шиндлер та Іцхак Штерн складають список працівників, яких буде врятовано

8. Дівчинка в червоному пальті є символом байдужості сильних держав. В книзі Томаса Кініллі та чисельних інтерв’ю тих, хто вижив, згадується, наскільки вразив Оскара Шиндлера один випадок. Це було під час ліквідації краківського гетто, коли навколо була стрілянина, людей сажали в автозаки, хтось намагався втекти, кричали нацисти, а маленька дівчинка йшла в яскравому червоному пальті по вулицям, і її ніхто ніби не бачив! Спілберг бачить в цьому символізм: «Для мене це означало, що люди: Рузвельт, Ейзенхауер і, можливо, Сталін і Черчілль — знали про Голокост. Це була їх таємниця, яку вони добре приховували, і вони не зробили нічого, щоб це зупинити. Це було так ніби сам Голокост буд одягнений в червоний колір».

9. У фільму були свої критики. Не всім сподобався фільм Спілберга. Ізраїльська газета охрестила фільм «Парком Голокосту Спілберга» натякаючи на його фільм «Парк Юрського періоду», який іронічно вийшов того ж 1993 року. А німецька газета Die Welt описала фільм, як: «Фантазії маленького хлопчика з Каліфорнії, якого ніколи до цього не цікавили ні Голокост, ні євреї». Ця критика особливо дивна, адже сам Спілберг був євреєм, і його батьки дотримувались ортодоксального іудаїзму. Деякі казали, що Спілберг взявся за цей фільм, тільки аби виграти нагороду за кращий фільм. Цей фільм дійсно отримав безліч нагород, серед яких декілька локальних нагород Oscar, BAFTA, Golden Globes, та інші, а також за кордоном: у Франції, Японії, Великобританії, Норвегії, Німеччині. Коли самого Спілберга питали про причину створення фільму, він пояснював це навчальною цінністю. Він це доведе пізніше, використавши гроші від фільму на створення фонду збереження пам’яті жертв геноциду.

10. Спілберг відмовився від зарплати за цей фільм, назвавши це «грошима крові». На той момент Спілберг вже був заможною людиною, завдяки успішним попереднім проєктам, і цей фільм гарантував ще один величезний прибуток. Проте Стівен відмовився від зарплати за фільм про жертв Голокосту, назвавши це «грошима крові». Всі гроші, які мали йти на його рахунок, він перевів в благодійність: в 1994 році він створив «Фундацію Шоа» (USC Shoah Foundation), покликану збирати історії врятованих жертв Голокосту і давати їм публічний голос. До речі, він також відмовився ставити свій автограф на будь-які речі, пов’язані з цим фільмом.

За створенням кожного величного твору стоять звичайні люди, як-от Спілберг, які взяли на себе роль описати глибоку ідею настільки, наскільки можуть. Книга та фільм «Список Шиндлера» — є неймовірно яскравим змалюванням подій визволення більше тисячі євреїв прозаїчним підприємцем, який вчасно побачив історичну трагедію. А для нас — це нагадування не забувати про реальність нашого буття, де ми теж колись зможемо стати свідками чиєїсь трагедії і вчасно втрутитись.

Додаткові матеріали:
Якщо вам цікава хронологія подій в історії Шиндлера: http://images.pcmac.org/Uploads/Bellevue/Bellevue/Departments/DocumentsSubCategories/Documents/schindlers_list%20time%20line.pdf

*У статті використано цитування книги «Список Шиндлера», Томаса Кініллі, 3 вид., “Клуб сімейного дозвілля”, Харків, 2019, с. 7.

Дарина Ребро

 

 

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In

Отримуйте найсвіжіші матеріали на імейл!

* indicates required