У квітні 1918 року український більшовицький політичний діяч Микола Скрипник виголосив ідею про створення Компартії саме на наших теренах. Його пропозиція була втілена в життя вже у липні того ж року.З 5 по 12 липня відбувся перший (установчий) з’їзд українських комуністів у Москві (що не випадково), на якому було проголошено про створення Комуністичної партії більшовиків України.
По завершенню з’їзду учасники підписали спільну резолюцію із визначеними завданнями, одним з яких було “рішуче порвавши з помилками минулого, боротися за революційне об’єднання України з Росією на засадах пролетарського централізму, в межах Російської Радянської Соціалістичної Республіки, на шляху до утворення всесвітньої пролетарської комуни”.
Від початку свого існування КП(б)У не була незалежною політичною силою, але скоріше відділом аналогічної російської партії, потужність якого забезпечувалася військовими силами РСЧА РРФСР. Підтримка з Москви забезпечила поглинання новоствореною Компартією України інших комуністичних проектів на наших теренах. Так, до КП(б)У влилися Українська комуністична партія (боротьбистів) і Українська Комуністична Партія.
КП(б)У була для України загрозою відразу в двох напрямках. По-перше, вона була комуністична, що апріорі не віщує нічого доброго, адже будувалася на утопічному хибному уявленні про економіку і принципи функціонування суспільства. Свідченням цього є той факт, що реалізація більшовицьких експериментів наступних десятиліть забезпечувалася примусом і великими жертвами.
По-друге, КП(б)У від дня свого заснування представляла інтереси російських комуністів. Вона стала черговим інструментом нової імперії, яка не мала нічого спільного з українськими національними прагненнями (і навіть заперечувала їх).
Дата утворення Компартії України – це точно не свято, але й забувати її не варто. Дуже хотілося б не повертатися до неї і взагалі до радянського спадку. Та наразі це не можливо, адже ще не всі уроки 70-річного божевільного проекту були засвоєні. Заборона пропаганди комунізму на рівні з нацизмом у 2015 році стала дійсно історичною подією, проте про подолання комунізму говорити ще не доводиться.
З одного боку, залишається питання реалізації закону та повної декомунізації (а в Україні навіть формальні ознаки комунізму ще не викорінені повністю); з іншого – Україна потребує більш глибокого осмислення помилкової суті комунізму, його витоків і фундаментів.
Це дуже добре, що ми позбуваємося пам’ятників і топографічних назв, пов’язаних з тією епохою, бо це важливі символи. Однак сама ідея досі жива як в програмах культурної і зовнішньої політики цілої низки проросійських рухів і партій, так і в новому переосмисленому неомарксистському вченні. Останнє, щоправда, приходить не на штиках червоноармійців, але через мейнстрімний культурний продукт і університетські лекції.
