Християнські принципи верховенства закону на Заході: спадок свободи і захист від тиранії

У традиційному західному розумінні законовладдя підкорення закону можливе, коли існують певні правові норми, які служать ефективною протидією свавіллю влади. З цього виходить, що верховенство закону не обмежується позитивним правом, а вимагає від держави дотримання принципів «вищого права».

Проте визначення такого «вищого права» передбачає дискусію про моральний зміст законів. Якщо це так, то для суспільства, яке не дотримується певних зразків культурної та релігійної поведінки, верховенство закону стає невигідним і навіть небажаним. З іншої сторони, будь-які радикальні зміни цих зразків, безперечно, здатні призвести до небажаних для верховенства закону наслідків.

 «Біблія є основою для верховенства закону»

Біблія традиційно визнається найважливішою з книг, що є основою як для верховенства закону, так і для становлення демократичних інститутів на Заході. А при постійному посиленні влади держави над життям та свободою громадян, що відбувається в останні десятиліття, ми стаємо свідками того, як глибоко зсередини підриваються основи прав людини

Швейцарська Конституція, літографія С. Studer (1849). Фрагмент преамбули Конституції Швейцарської конфедерації: «В ім'я Всемогутнього Бога! Народ і швейцарські кантони, Усвідомлюючи свою відповідальність перед Творцем, Повні рішучості оновити свій союз з метою зміцнення свободи, демократії, незалежності і миру в дусі солідарності та відкритості до світу.»

Швейцарська Конституція, літографія С. Studer (1849). Фрагмент преамбули Конституції Швейцарської конфедерації: «В ім’я Всемогутнього Бога! Народ і швейцарські кантони, Усвідомлюючи свою відповідальність перед Творцем, Повні рішучості оновити свій союз з метою зміцнення свободи, демократії, незалежності і миру в дусі солідарності та відкритості до світу.»

Якщо ми хочемо для себе та майбутніх поколінь свободи та законності, а не повного підкорення сваволі тих, хто при владі, то нам, жителям Заходу, необхідно повернутися до біблійних принципів верховенства закону. Панування закону, як таке, означає захист особистості через дані Богом свободи, а не через могутню законодавчу владу, яка намагається уподібнитися Богу, розпоряджаючись життям громадянського суспільства.

Сучасні права і свободи західної людини сягають своїми коренями в християнство. В давні часи закони не визнавали цінність, що є внутрішньо притаманною людській особистості. Римські закони забезпечували захист таких суспільних інститутів, як патріархальна родина, але не охороняли основні права людини – недоторканість особистості, право на свободу совісті, слова, зборів, свободу об’єднань і т.д. У розумінні римлян окрема людина була важливою лише настільки, наскільки «вона була вплетена в політичну тканину і могла служити політичним цілям, немов би кінцевою метою людського існування було укріплення могутності держави» [1].

Згідно зі словами великого французького філософа і політолога Бенжамена Констана, неправильно вважати, що поняття прав особистості існувало до появи християнства [2]. По суті, як сказав Фюстель де Куланж, древні народи взагалі не мали уявлення що це таке [3].

«Неправильно вважати, що поняття прав людини існувало до появи християнства»

В 390 році св. Амвросій Медіоланський, єпископ Мілану, змусив імператора Феодосія вчинити покаяння в здійсненній ним з помсти масовій різанині, жертвами якої стали сім тисяч людей. Цей факт свідчить про те, що завдяки християнству ніхто, навіть римський імператор, не міг поставити себе вище закону. В ХІІІ столітті францисканці-номіналісти стали першими, хто розробив правову теорію про дані Богом права як про права особистості, що виходять з природнього порядку речей, який підтримується непорушними божественними законами «справедливої основи». На думку середньовічних філософів, деякі права підданого не міг порушити навіть король, оскільки ідея закону була нерозривно пов’язана з біблійним поняттям християнської справедливості.

Християнство, верховенство закону і особиста свобода

Ще одна безперечна заслуга християнства – це уявлення про нерозривний зв’язок закону і свободи. Божа воля, що явлена людині, вважається «вищим законом» і, відтак, ставиться вище людських законів. Свобода можлива лише завдяки закону – Божому закону, – тому що, як говорить Біблія, «Господній закон досконалий, – він зміцнює душу» (Пс.18:8). Отже, моральний обов’язок людини – не підкорятися тим людським законам, які спотворюють закон Божий, бо призначенням цивільної влади є організація всього суспільства згідно Божих принципів свободи і справедливості.

Св. Августин Аврелій у свій час писав, що в словосполученні «несправедливий закон» закладене внутрішнє протиріччя. В його розумінні людські закони могли розходитися з вищим законом Бога. Правителів, що видають несправедливі закони, Августин вважав загрузлими в гріху беззаконниками. В своєму трактаті «Про град Божий» він пояснює: цивільна влада, що не піклуються про справедливість, нічим не відрізняється від зграї розбійників: «при відсутності справедливості що є держави, як не великі розбійницькі зграї; так і розбійницькі зграї що таке є, як не держави в мініатюрі» [4].

Подібно до цього і св. Фома Аквінський назвав несправедливий закон «спотвореним законом», який ніхто не зобов’язаний виконувати. Святий Фома вважав, якщо верховенство закону базується на Божій справедливості, то «закон», що пропонує вбивство або неправдиві свідчення, не може вважатися законом, тому що людина має моральне право не підкорятися несправедливим вимогам. Правителі, що видають несправедливі закони, втрачають право на владу і стають просто тиранами. Слово «тиранія» походить від грецького «мирське правління» і означає верховенство людської волі, а не закону.

 «Правителі, що видають несправедливі закони, втрачають право на владу і стають просто тиранами»

Утверджуючи всезагальну рівність перед Богом, християнство змушувало англійських королів визнавати верховенство божественного закону над людською сваволею. «Таким чином, абсолютна монархія, що успадкована від римського права, перетворилась в монархію, обмежену законами» [5]. Вчення Христа стало цивілізаційною силою і відторгнуло тиранію. Можна сказати, що «Блага Звістка ушляхетнила кровожерливих «варварів» Британських островів» [6].

Під час Великої хартії вольностей (1215 р.) придворний суддя Генрі де Брактон (пом. в 1268 р.) написав вагомий трактат про принципи законності і справедливості. Брактон широко відомий як «родоначальник загального права»; його праця De legibus et consuetudinibus Anglia («Про закони і судові постанови Англії») відіграла важливу роль в становленні середньовічної Англії. На думку Брактона, застосування закону передбачає «справедливу санкцію, що вимагає доброчесності і забороняє її протилежність», тобто державний закон ніяким чином не повинен ухилятися від вищих законів Бога. Брактон називав правознавство «наукою про справедливе і несправедливе»[7]. Він стверджував, що держава повинна підкорятися Богу і закону, «тому що закон творить короля. Бо там, де править воля, а не закон, короля немає»[8].

«Там, де Біблію можуть прочитати всі, жоден деспот не зможе правити спокійно»

Християнство дало народу Англії status libertatis (стан свободи), засноване на тому християнському постулаті, що Божий закон завжди діє на благо суспільства. Після навернення у християнство англійські королі втратили необмежену владу над життям і майном людей, яка дозволяла їм раніше на власний розсуд змінювати основні закони держави. З книги пророка Ісаї їм стало відомо про Божу обіцянку відплатити цивільній владі за несправедливі закони (Іс. 10:1).

Взагалі в Біблії немало віршів, що докоряють владу за спотворення правосуддя (Пр. 17:15, 24:23; Вих. 23:7; Повт. 16:18; Ав.1:4; Іс. 60:14; Плач. 3:34). Пояснюючи, чому в англійців більше свободи, ніж у французів, Чарльз Сперджен (1834-1892) заявив: «немає такого місця під сонцем, де при відкритій Біблії і проповідуваному Євангелії тиран довго втримається на своєму місці… Там, де Біблію можуть прочитати всі, жоден деспот не зможе правити спокійно. Англія зобов’язана своєю свободою Біблії; і доки Франція не почне шанувати так давно відкинуте нею Євангеліє, їй нізащо не здобути міцної свободи… Вчення Христа спонукає людей задумуватися, а це завжди небезпечно для влади тирана» [9].

Причини встановлення цивільної влади

Вперше про цивільну владу в Священному Писанні згадується в 9 розділі Буття. Тут Бог встановлює смертну кару для того, хто забирає життя іншої людини, що також створена за образом Божим. В цьому значенні право страчувати вбивць належить не державним чиновникам, а Богу – Даятелю життя, Який неодноразово віддає наказ про смертний вирок за вбивство на сторінках Священного Писання (напр. Вих.21:12; Чис.35:33).

Відтак, забрати життя людини можна лише в тому випадку, коли громадянська влада застосовує вирок відповідно до Божого закону, який заснований на ідеї цінності людського життя. Джон Скот пояснює: «Відповідно до Біблії, смертна кара, що забирає в убивці життя, не знецінює його життя, а, навпаки, підкреслює безцінність віднятого ним життя, розплатою за яке може бути тільки життя того, хто відняв» [10].

Держава – це «неминуче зло», яке повинно підкорятися вищим законам Бога. Після того, як в світ увійшов гріх, виникла потреба в цивільній владі, яка б стримувала насилля (Бут. 6:11-13). Однак первинний Божий замисел не передбачав існування держави, тому що держава означає владу одних людей над іншими. Відповідно до книги Буття, на самому початку створення чоловік і жінка жили в тісному спілкуванні з Богом, і підкорялись лише Йому [11].

Томас Пейн (1737-1809), не будучи християнином, мимовільно виразив біблійну точку зору: «Навіть найкраща влада – це всього лише неминуче зло; погану владу неможливо терпіти, тому що якщо влада змушує нас страждати і переносити труднощі, які швидше треба було б чекати від країни, де немає влади, тоді всі наші біди посилюються думками про те, що ми самі є причиною власних бід. Влада, подібно одягу, є знаком втраченої невинності; палаци королів тримаються на руїнах раю» [12].

Розуміння того, що цивільна влада з’явилася внаслідок нашої гріховності, виправдовує доктрину обмеження державної влади. Ця теорія надихнула Британію і Америку на встановлення конституційного порядку, заснованого на системі взаємного стримування – «противаг» – гілок влади: законодавча, виконавча і судова. Подібний поділ відповідає біблійному одкровенню про Бога як про верховного Суддю, Законодавця і Царя (Іс.32:33). Функції держави повинні перевірятися законом – немає людини, якій можна було б довірити всю владу, бо немає ні одного праведника на землі

Підписання Декларації Незалежності США. Худ. Дж. Трамбулл.

Підписання Декларації Незалежності США. Худ. Дж. Трамбулл.

Бог наділив кожну людину прагненням до свободи, і тому політична тиранія, згідно зі словами лорда Фортеск’ю (1394-1479), – це намагання з боку цивільної влади змінити природну свободу на рабську залежність, яка служить лише «гріховними цілям» нечесних правителів. Фортеск’ю вважав, що англійське право надало своєму народу свободу з почуття обов’язку перед Священним Писанням. Він проголосив, що царі покликані до правління на благо суспільства, а не навпаки, і подав цитату з Марка 2:27.

«Закон потрібно визнати жорстоким, якщо він направлений на поневолення і обмеження свободи, до якої завжди прямує людська природа»

Фортеск’ю писав на цю тему: «Закон потрібно визнати жорстоким, якщо він направлений на поневолення і ущемлення свободи, до якої завжди прямує людська природа. Адже, люди придумали рабство для досягнення своїх гріховних цілей. Свобода ж була закладена в людській природі Богом. І якщо її відібрати у людини, то вона незмінно буде бажати її повернути, як це завжди трапляється, якщо у людини забирають її природню свободу. Тому того, хто не сприяє свободі, потрібно вважати нечестивим і жорстоким»[13].

Сер Едвард Коук (1552-1634), вважаючи Божі закони вищими за людські, гадав, що основні закони Англії були «викарбувані перстом Божим на скрижалях людського серця», а не встановлені державою [14]. Він описував державний устрій Англії як «гармонійну систему», що опирається головним чином на вищі закони Бога. Далі він стверджував, що жоден законодавчий акт парламенту не має сили, якщо він суперечить Богу і закону. І, врешті, лорд Коук прийшов до мудрого висновку: «Ми спостерігаємо в природі незліченну багатоманітність речей, що виходять від одного цілого: багато рік від одного джерела, багато артерій від одного серця, багато вен від однієї печінки, багато сухожиль від мозку; немає сумнівів, що ця пречудова єдність і гармонія в такій різноманітності може виходити лише від Бога, Джерела і Засновника всіх благих законів і постанов» [15].

Як ідея «еволюції» підриває верховенство закону

В ХІХ столітті ідею верховенства вищого Божого закону над людством почали ставити під сумнів. Після виходу в світ праць Чарльза Дарвіна віра в еволюцію мала на увазі відмову від встановленого Богом природного порядку як головного джерела позитивного права. В підсумку прихильники правового позитивізму стали відноситися до державного права за принципом «хто сильніший, той і правий» – іншими словами, як до продукту людської волі.

Але, опиняючись заручниками віри в «еволюцію», закони втрачають свою трансцендентну цінність. І тоді саме поняття держави, в якому править закон, втрачає своє філософське коріння. В результаті суспільство страждає через відсутність моральної складової закону, яка дозволяє обмежувати владу держави, не даючи їй ставати всемогутньою [16].

Р.Дж. Рашдуні пише: «Коли людина через державу сама регулює свій розвиток, держава перетворюється в новий абсолют. Гегель, визнаючи еволюцію суспільства, підніс державу в ранг нового бога. Послідовниками гегелівського вчення про абсолютизацію держави стали марксисти, фабіанці та інші соціалісти… Коротше кажучи, від Бога і Його вічного закону відмовились заради нового бога – держави. Таким чином, теорія еволюції веде не тільки до революцій, але і до тоталітаризму. Теорія еволюції суспільства розроблена Гегелем, зробила державу новим богом. А теорія біологічної еволюції Дарвіна зробила революцію зброєю в руках цього нового бога – держави наукового соціалізму» [17]. За будь-якою правовою системою завжди стоїть бог, чи то Господь Бог, чи ті, хто стоїть біля керма державного апарату [17].

«За будь-якою правовою системою завжди стоїть бог, чи то Господь Бог, чи ті, хто стоїть біля керма державного апарату»

Коли немає вищого закону і авторитету, «богом» стає держава. Коли державне право вважається єдиним джерелом законності, правителі отримують повну владу над життям і свободами особистості, бо не може бути правового захисту від тиранії, якщо Божий закон не має переважаючої сили. Дуглас Кмієц, викладач права в університеті Нотр-Дам, вірно сказав: «Погляди і переконання, що протирічать Божому задуму та оформлені у вигляді закону або сформовані «самовільно» протягом довгого часу, навряд чи можуть вважатися непорушними першопричинами. Саме вони і були, і залишаються першопричиною наших бід»[18].

Складність світобудови свідчить про існування Вищого Законодавця. Спостерігаючи світ таким, який він є, ми повинні визнати, що всі події в ньому підкорюються незмінним і постійним законам. Якщо сам всесвіт тримається на законах – хто ж їх створив та утвердив? Як зауважив з цього приводу Монтеск’є, «ті, хто заявляє, ніби всі явища, які ми спостерігаємо в світі, виникають з волі сліпої долі, винні у озвученні повної нісенітниці, бо що може бути більш безглуздим, ніж зробити вигляд, що сліпа доля могла породити розумні істоти? Для всесвіту Бог – Творець і Хранитель. Тими ж законами, якими Він встановив порядок всього у світі, Він тепер цей порядок зберігає. Він діє за цими законами, бо знає їх; Він знає їх , тому що створив їх, і Він створив їх, тому що вони відповідають Його мудрості і могутності.

Розумні істоти можуть мати власні закони, але вони підкорюються і тим законам, які були придумані не ними… Стверджувати, що немає нічого справедливого або несправедливого крім того, що передбачено або заборонено позитивним [людським] правом, – однаково, що заявляти, що до накреслення кола його радіуси не були рівними. Тому, ми змушені визнати існування принципів справедливості до позитивного права, яке їх утвердило… Якщо одні розумні істоти отримували благо від інших, то перші мають бути вдячні другим; якщо одна розумна істота дала життя іншій, то інша змушена залишатися в своєму первісному стані залежності. Але світ розумних істот піддається управлінню набагато гірше, ніж світ фізичний.

Бо, хоча в першому і є закони, незмінні по своїй природі, ці закони не дотримуються настільки ж неухильно, як світ фізичний. Так виходить тому, що з одного боку, розумні істоти по своїй природі обмежені і тому схильні до помилок, а з іншого боку – наділені свободою волі. З цієї причини вони непостійні в дотриманні своїх примітивних законів і порушують навіть ті, які створені ними самими. Людина як істота фізична, подібно іншим тілам, підкорюється незмінним законам.

Але як істота розумна, людина невпинно порушує дані Богом закони, і змінює навіть ті, які створені нею. Їй дозволено самій вибирати собі шлях, хоча вона, як всякий обмежений розум, схильна до оман і помилок. Навіть ті недосконалі знання, якими вона володіє як розсудлива істота, людина умудряється розгубити в погоні за тисячею невгамовних пристрастей. Така істота може в будь-який момент забути про власного Творця. Через це Бог нагадав людині про її зобов’язання за допомогою закону [юдео-християнської] віри» [19].

Божий закон вище державного

В питаннях права неможна покладатися на людський розум, так як все людство вражене гріхом. Тому, основними законними правами потрібно вважати ті, які відкриває сам Бог в Священному Писанні. Відповідно до вчення natura delecta, де говориться про людську природу як про зіпсовану первородним гріхом, закон повинен не так опиратися на людський розум, як на мудрість і панування Бога. Як сказано в Біблії: «Бо Боже й немудре – розумніше воно від людей, а Боже немічне – сильніше воно від людей» (1 Кор.1:25).

«Верховенство закону можливе лише в тому випадку, якщо цивільна влада здатна визнати ієрархічне панування вищих Божих законів над державним правом»

Перший президент США Джордж Вашингтон після проголошення тексту присяги поклав руку на Біблію і сказав: «Хай допоможе мені Бог». Він започаткував традицію, яку притримувалися всі його наступники, навіть ті, які обрали секулярний курс на нівелювання  впливу Біблії в публічній сфері.

Перший президент США Джордж Вашингтон після проголошення тексту присяги поклав руку на Біблію і сказав: «Хай допоможе мені Бог». Він започаткував традицію, яку притримувалися всі його наступники, навіть ті, які обрали секулярний курс на нівелювання впливу Біблії в публічній сфері.

Верховенство закону можливе лише в тому випадку, якщо цивільна влада здатна визнати ієрархічне панування вищих Божих законів над державним правом. Божий закон досконалий, як досконала і Його мудрість; влада ж людська уражена гріхом і часто керується бажаннями плоті. Вони можуть бути рабами гріха, непокірними Богу; а ті, що вибирають грішників у владу і слухаються їх гріховних постанов, самі попадають до рабства гріха.

Суть питання про верховенство закону зводиться до того, в кому ми будемо вбачати джерело верховної влади – в люблячому Богові чи в гріховній людині. Якщо ми вибираємо грішного правителя, то, за словами Р.Дж. Рашдуні, «ми не маємо права жалітися на посилення тоталітаризму і тиранії, ми самі цього хотіли» [20].

Вільям Блекстоун (1723-1780) говорив, що для запобігання тиранії жоден закон не має бути визнаний дійсним, якщо він суперечить вищим Божим законам, що дають і регулюють основні людські права – на життя, свободу і власність [21].
Блекстоун так сформулював біблійне розуміння верховенства закону: «Ніяким людським законам не має бути дозволено протирічити [Божим] законам… мало того, якщо людський закон дозволяє або прямо каже нам здійснити гріх, ми повинні порушити такий людський закон, бо, в іншому разі, нам доведеться згрішити і проти божественного, і проти земного» [22].

В яких випадках Біблія виправдовує супротив тиранії

Хоча Бог передав Свою верховну владу земним правителям, це не може бути оправданням сваволі з їхньої сторони. В Святому Письмі є прекрасні приклади випадків, коли Бог дуже очевидно велить Своєму народу чинити громадянську непокору владі. Наприклад, єгипетські повитухи відмовились убивати єврейських новонароджених дітей. В Біблії написано, що вони «боялися Бога і не робили так, як говорив їм цар Єгипетський» (Вих.1:17). Таким же чином вчинили три євреї, які не підкорились Вавилонському царю Навуходоносору, коли той наказав всім впасти ниць і поклонитися Його золотому ідолу (Дан.6). Даниїл також відмовився виконувати постанову царя Дарія, що забороняла поклонятися богам і людям, крім нього самого.

В новозавітні часи аналогічним прикладом є апостоли та їх відношення до синедріону – юдейської ради священників та учителів закону. Синедріон заборонив їм проповідувати в ім’я Ісуса Христа. Проте, книга Дій описує, як апостоли відмовились підкоритися цій забороні, а апостол Петро сміливо заявив: «Бога повинно слухатися більш, як людей» (Дії.5:29). Ревність апостолів задля Бога була настільки велика, що вони відмовлялись мовчати і під загрозою покарання, і навіть страти. Вони думали, що, в першу чергу, несуть відповідальність перед Божим законом, і тому продовжували проповідувати так, ніби на їхні дії не було накладено жодних заборон.

Так, щоб народ підкорився цивільній владі, вона сама спочатку повинна підкоритися Богу і закону. Як відмітив Джон Скотт, «якщо держава карає те, що забороняє Бог, або забороняє те, що велить Бог, тоді, безперечно, нашим християнським обов’язоком є опір, а не покора: не послухати державу, щоб послухати Бога… Якщо прийняті закони суперечать Божому закону, громадянська непокора стає обов’язком християнина» [23].

«Щоб народ підкорився цивільній владі, вона сама спочатку повинна підкоритися Богу і закону»

«Ранок біля воріт Лувру» пензля Едуара Деба-Понсан. Запекла католичка Катерина Медичі проходжає серед жертв кривавої різанини. Французькі протестанти – гугеноти, одні з перших стали в опозицію до тиранії за це їм довелося заплатити велику ціну. У Варфоломіївську ніч і в наступні дні було вбито 30 тисяч протестантів

«Ранок біля воріт Лувру» пензля Едуара Деба-Понсан. Запекла католичка Катерина Медичі проходжає серед жертв кривавої різанини. Французькі протестанти – гугеноти, одні з перших стали в опозицію до тиранії за це їм довелося заплатити велику ціну. У Варфоломіївську ніч і в наступні дні було вбито 30 тисяч протестантів

Апостоли вважали абсолютно оправданою непокору закону, який перечив Божим заповідям. А ось сучасні послідовники Христа часто цитують 13 розділ Послання Павла до Римлян як виправдання для дотримання неморальних законів. Але ж в цьому посланні апостол Павло стверджує, що ми повинні підкорятися цивільній владі, тому що вона «страшні не для добрих діл, але для злих» (Римл.13:3). Якщо людина, що займає державний пост, зловживає владою, даною Богом, «наш обов’язок протистати, а не підкоритися» [24].

За словами Ф. Шеффера більш точне тлумачення цього вірша ясно вказує, що «держава повинна бути носієм правосуддя; вона має перешкоджати злу, караючи злочинця, і захищати суспільне благо. Якщо вона чинить навпаки, у неї немає права вимагати покори – це право нею узурповано, і, отже, влада держави стає незаконною і перетворюється в тиранію» [25].

Бог, утвердивши державу, делегував їй владу. Він не надав державі автономне право бути вищою від закону. Підкорюючись державі, ми підкорюємося не окремим людям, що очолюють державний апарат, ми підкорюємося владі, яка отримала повноваження від Бога, Який повелів їй додержувати і підтримувати природні принципи свободи і справедливості. Тому, як пояснював папа Іван ХХІІІ в енцикліці «Мир на землі» (Pacem in Terris), «оскільки право керувати зумовлено вимогами моральності і походить від Бога, звідси виходить, що якщо цивільна влада приймає закони або наказує щось, що суперечить моральному порядку речей і, відповідно, – волі Бога, то ці закони і приписи ні до чого не зобов’язують громадян, так як «потрібно підкорятися більше Богу, ніж людям». В протилежному випадку влада втрачає свої права і закінчується ганебними зловживаннями» [26].

Апостол Павло пише, що «Слова Божого не ув’язнити» (2 Тим.2:9), а значить, право на супротив тиранії – важлива складова системи влади закону, що визначена Самим Богом. З цієї причини, як виразився Джон Нокс (1513-1572), опиратися злому правителю інколи все рівно, що опиратися самому дияволу, «який меч і владу від Бога обертає в зло» [27]. Нокс утверджував право чинити опір, при необхідності навіть із застосуванням сили, будь-кому, хто наважився правити народом, порушуючи Божий закон [28]. Голова шотландської реформації вважав, що якщо державний правитель навмисно скоює дії, направленні на підрив християнських основ суспільства, то Бог «не велить підкоритися, а схвалює і, більш того, щедро винагороджує всіх тих, хто чинить опір їх гріховним наказам і сліпому гніву» [29].

Як і Джон Нокс, шотландський пресвітеріанин Семуель Резенфорд (1600-1661) розробив в своїй праці Lex, Rex («Закон, Цар») послідовну теорію законності опору політичній тиранії. За думкою Резенфорда, щоб дієво перешкоджати тиранії і зберегти свободу, народ повинен зберігати своє невід’ємне право не підкорятися несправедливим законам. «Етична, політична і моральна влада, що використовується для пригнічення, не від Бога і не є [законною] владою; вона є ні що інше, як самовільне відступлення від [законної] влади» [30]. У відповідь же роялістам, які будь-які форми опору владі прирівнювали до опору Самому Богу, а на доказ цитували 13-ий розділ Послання до Римлян, Резерфорд сміливо заявляв: «Блюзнірськи думати або говорити, коли король п’є кров невинних і нищить Божу Церкву, що Бог на його місці робив би те ж саме» [31].

«Блюзнірськи думати або говорити, коли король п’є кров невинних і нищить Божу Церкву, що Бог на його місці робив би те ж саме»

Джон Локк (1634-1704), політичні і правові теорії якого послужили юридичним обґрунтуванням «Славної революції» 1688 року в Англії, стверджував, що законодавці опиняються «у стані війни» з суспільством кожен раз, коли намагаються відмінити данні Богом невід’ємні права на життя, свободу і власність. На думку Локка, жодна влада не має право посягати на ці основні права особистості. В протилежному випадку, говорив Локк, люди «будуть вимушені вдатися до звичайного передбаченого Богом засобу проти примусу і насилля» [32].

Батьки-засновники Америки цілком розділяли принцип законного опору тиранії і опирались на нього, щоб виправдати революційні дії 1776 року проти британського уряду. Декларація незалежності США, написана Томасом Джефферсоном, говорить, що революція служить останнім засобом боротьби вільного народу проти «довгого ряду зловживань і захвату права» з боку уряду. Таким чином, батьки-засновники виправдовували свої дії тим, що Бог наділив кожну людину невід’ємними правами на життя, свободу і прагнення до щастя – основними правами, відняти які не може ні одна влада.

Очевидно, як зауважив папа Павло VI в своїй енцикліці Popularum Progressio («Прогрес народів»), повстання може бути оправдане лише у виключних випадках, коли «явна і тривала тиранія погрожує нанести велику шкоду основним правам людини і добробуту країни» [33]. Але застосування насилля як спосіб виправити порушення закону державою може вилитися в нові форми несправедливості. Тому, Павло VI зауважив також, що до революційного повстання можна вдатися лише як до засобу боротьби проти тривалої тиранії, тому що, як він виразився, «неможна боротися зі злом ціною ще більших бід» [33].

Панування закону, християнство і права людини

Відповідно до юдео-християнського світогляду, людину створив Бог. Людина не «набула» свої основні права від держави і не добилася їх своєю працею. Права людини виникають безпосередньо з її природи, тому що вона народжується за образом люблячого Бога (Бут.1:6).

В книзі Буття 1:27-28 написано, що Бог створив чоловіка і жінку по Своєму образу, доручивши їм наповнювати землю і володіти нею (Бут. 1:27-29). Це надзвичайно важливо для визнання людської гідності як плоду відносин між Богом і людьми – відносин, які хоча й були спотворені гріхопадінням, але не були розірваними повністю. З цього виходить, наприклад, що вдову не можна спалювати на поховальному багатті, як це до цього часу роблять в Індії, і людей не можна продавати в рабство, як це відбувається в Судані [34]. Нерелігійна організація Freedom Нouse («Будинок свободи») щорічно проводить аналіз стану демократії і громадянських свобод у всьому світі. Рік за роком результати досліджень показують, що більш за все принципи демократії і права людини підтримуються саме в тих країнах, де більшість населення – християни. На протилежному полюсі – Іслам і марксизм (релігія без Бога), які, очевидно, представляють собою найбільші перепони на шляху до демократії і прав людини. Найзатятіші порушники прав людини ісламські: Лівія, Саудівська Аравія, Судан, Сирія, Туркменістан, а також Куба і Північна Корея з їх однопартійністю і марксистським тоталітарним режимом [35].

Християнство, на відміну від ісламу, демократизувало методи політичної боротьби і, як і раніше, залишається головною моральною силою, що зберігає демократичні цінності на Заході. Саме християнство виказує найвагоміші аргументи на захист основних громадянських свобод. Професор історії древнього часу в університеті західного Мічігану Пол Л.Майер вважає, що «ніяка інша релігія, філософія, вчення, країна, рух – ніщо так не змінило світ на краще, як християнство» [36].

Проголосивши всезагальну рівноправність перед Богом, християнство пропонує найміцніші моральні основи соціальної і політичної рівності [34]. Якщо вірити християнству, будь-яка людина – чоловік чи жінка – не просто важливіша, а безкінечно важливіша, ніж будь-яка соціальна структура. Звідси, на думку Чарльза Колсона, стає зрозумілим, «чому християнство завжди не тільки рішуче захищало права людини, але й служило надійним захистом від тиранії» [34].

Висновок  

В сучасному західному світі моральний релятивізм проявляється в поступовій відмові від принципів християнської віри та культури. В результаті моральні основи верховенства закону стали серйозно підірвані. Ті на Заході, хто думає, що відмова від християнської віри посприяє розвитку демократії і зміцнить закон, не бачать одного: відмова від християнства вже стала в деяких державах (зокрема, в Німеччині і Росії) причиною тоталітарних режимів і масових вбивств. Неупереджений аналіз історії сучасного Заходу змушує визнати: в кінцевому рахунку, без вищих принципів справедливості і моральності, які принесені в західне суспільство християнством, неможливо забезпечити дієвий захист проти тиранії.

Жителі Заходу, що применшують значення свого християнського спадку, повинні зрозуміти: якщо б не вчення Христа, у них не було б тих свобод, якими вони користуються сьогодні, – таких, наприклад, як можливість дискредитувати саме джерело цих свобод, тобто християнство [37].

З огляду на культурну палітру сьогоднішнього дня, їм потрібно було б задуматися над словами великого історика Карлтона Хейза: «Там, де приймають і свідомо втілюють в життя ідеали християнства, панує свобода; а там, де християнство відкидають, переслідують або приковують до держави, панує тиранія» [38].

Примітки:

  1. Frothingham, R., The Rise of the Republic of the United States, Brown, Boston, MA, p. 6, 1910.

    2. Constant, B., De La Liberte Des Anciens Compares a celle des Modernes; взято из: ‘Ecrits Politiques’, Folio, Paris, pp. 591-619, 1997.

    3. Fustel De Coulanges, N.D., The Ancient City: A Classic Study of the Religious and Civil Institutions of Ancient Greece and Rome, Doubleday Anchor, New York, p. 223, 1955.

    4. St Augustine; The City of God, Book III, par. 28, Cambridge University Press, Cambrdge, UK, 1998.

    5. Tamanaha, B.Z., On The Rule of Law: History, Politics, Theory, Cambridge University Press, Cambridge, UK, p. 23, 2004.

    6. Batten, D. (Ed.), The Answers Book, Answers in Genesis, Brisbane, p. 7, 1999.

    7. Bracton, H., On the Laws and Customs of England, Vol. U, Harvard University Press, Cambridge, MA, p. 25, 1968.

    8. Bracton, сноска. 7, p. 33.

    9. Spurgeon, C.H., Joy Born at Bethlehem; in: Water, M. (Ed.), Multi New Testament Commentary, John Hunt, London, p. 195, 1871.

    10. Stott, J., Christian Basics: An Invitation to Discipleship, Monarch Books, London, p. 79, 2003.

    11. Adamthwaite, M., Civil Government, Salt Shakers 9:3, June 2003.

    12. Paine, T., Of the origin and design of government; in: Boaz, D. (Ed.), The Libertarian Reader: Classic and Contemporary Writings from Lao-Tzu to Milton Friedman, Free Press, New York, p. 7, 1997.

    13. Fortescue, Sir J., DeLaudibus Legum Anglie, translated with Introduction by Chrimes, S.B., Cambridge University Press, Cambridge, UK, Chapter XLII,p. 105, 1949.

    14. 7 Co. Rep. I, 77 Eng. Rep. 277 (K.B. 1960). Apud: Wu, John C.H.; Fountain of Justice: A Study in the Natural Law, Sheed and Ward, New York, p. 91, 1955.

    15. Coke, Sir E., Third Reports, 3. Apud: Sandoz; Elliz; The Roots of Liberty-Introduction; in: The Roots of Liberty: Magna Carta, Ancient Constitution, and Anglo-American Tradition of the Rule of Law, University of Missouri Press, Columbia, MO, p. 137, 1993.

    16. См.: Noebel, D., The Battle for Truth, Harvest House Publishers, Eugene, OR, p. 232,2001.

    17. Rushdoony, R.J., Law and Liberty, Ross House Books, Vallecito, CA, p. 33, 1984.

    18. Kmiec, D.W., Liberty misconceived: Hayek’s incomplete theory of the relationship between natural and customary law; in: Ratnapala, S. and Moens, G.A. (Eds.), Jurisprudence of Liberty, Butterworths, Adelaide, SA, Australia, p. 145, 1996.

    19. De Montesquieu, C., The Spirit of Laws, Book I, Chapter 1, 1748.

    20. Rushdoony, сноска 17, p. 35.

    21. Blackstone, W., The Sovereignty of the Law- Selections from Blackstone s Commentaries on the Laws of England, McMillan Publishers, London, pp. 58-59, 1973.

    22. Blackstone, сноска 21, pp. 27-31.

    23. Stott, J., The Message of Romans: God’s Good News for the World, InterVarsity Press, London, p. 342, 1994.

    24. Stott, сноска 10, p. 78.

    25. Schaeffer, F.A., A Christian Manifesto, Crossway, Westchester, p. 91, 1988.

    26. Pacem in Terris, Encylical letter of Pope John XXIII, Paragraph 51, 1963.

    27. Knox, J., On Rebellion, Cambridge University Press, Cambridge, p. 192, 1994.

    28. Knox, сноска 27, p. 178

    29. Knox, сноска 27, p. 95.

    30. Rutherford, S., ‘Lex Rex’, or The Law and the Prince; in: The Presbyterian Armoury, vol. 3, p. 34, 1846.

    31. Rutherford, ref. 30, Arg. 4.

    32. Locke, J., Second Treatise on Civil Government, Sec. 222; From Locke, J., Political Writings, Penguin Books, London, p. 374, 1993.

    33. Popularum Progressio, Encyclical letter of Pope Paul VI, Paragraph 31, 1967.

    34. Colson, C. and Pearcey, N., How Now Shall We Live? Tyndale, Wheaton, IL, p. 131, 1999.

    35. Karatnycky, A., Piano, A. and Puddington, A. (Eds.), Freedom in the World 2003: The Annual Survey of Political Rights and Civil Liberties, Freedom House, New York, pp. 11-12, 2003.

    36. Maier, P.L., foreword to: Schmidt, A.J., How Christianity Changed the World, Zondervan, Grand Rapids, MI, p. 9, 2004.

    37. Schmidt, A.J., How Christianity Changed the World, Zondervan, Grand Rapids, MI, p. 13,2004.

    38. Hayes, C.J.H., Christianity and Western Civilization, Stanford University Press, Stanford, CA, p. 21, 1954.

 

Аугусто Циммерман

http://profiles.murdoch.edu.au/myprofile/augusto-zimmermann/

Сподобався матеріал?

Поділіться цiєю інформацією в соціальних мережах

Twitter Facebook In